Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Олексій Овчаренко

460.15. Церква преподобного Серафима Саровського, 1908–10 (архіт.).

Вул. М. Юнкерова, 42. На розі з 7-ю лінією.

Автор проекту – інж. А. Тихонов; у проектуванні й зведенні церкви брав участь арх. Е. Брадтман.

Храм присвячено преподобному Серафиму Саровському (в миру – Мошнін Прохор Сидорович; 1759–1833) – старцю-пустиннику і затворнику. Народився в м. Курську (тепер Російська Федерація) в сім’ї купця. З 1778 – послушник Саровської пустині, 1793 прийняв постриг у ченці з ім’ям Серафим, рукопокладений на ієромонаха.

Добровільно усамітнився у пустелю, дотримувався весь час суворого посту. Потім наклав на себе трирічне мовчальництво, за тим – затворництво: повне (п’ять років) і послаблене (10 років) – з відкритими для відвідувачів дверима. По виході із затворництва створив Серафимо-Дивеєвську жіночу громаду, опікувався Ардатовською жіночою обителлю і Зеленогорською громадою. Уславився як чудотворець. 1903 відкрито мощі подвижника, канонізованого православною церквою.

Дерев’яна на цегляному підмурку (первісний проект цегляного храму в неовізантійському стилі, розроблений арх. В. Ніколаєвим, не був здійснений через відсутність коштів). З часом стіни церкви (за винятком підбанника бані й другого ярусу дзвіниці) було обкладено цеглою й тиньковано.

Церква однобанна, в плані хрещата, з одноповерховими прибудовами.

Вирішена у формах історизму з ремінісценціями бароко. Із західного боку до основного об’єму прилягає двоярусна шатрова дзвіниця. Баня церкви з фальшивими люкарнами та маківкою міститься над середохрестям на восьмигранному підбаннику. Бабинець завершено трикутним фронтоном, під яким – кругле вікно-розетка. Віконні прорізи з фігурними сандриками мають напівциркульні перемички. Стіни членуються пілястрами.

Оформлення інтер’єра церкви, за винятком центральної частини іконостаса, доволі скромне. Певний інтерес являє його об’ємно-просторове вирішення. Хрещатий храм з розвиненими об’ємами тамбура і нартекса та широким балконом хорів привертає увагу висотно розкритим підбанним простором. Шатровий верх розкривається зсередини восьмигранною пірамідою, на яку спирається восьмигранний підбанник. Перекриття бічних компартиментів пласке, балкове.

Окрім зображення Святого Духа (голуба) в зеніті бані, на гранях підбанного шатра 2002 виконано розпис, який складається з восьми сцен святкового чину («Воскресіння та сходження в пекло», «Преображення», «Вознесіння», «Хрещення» та ін.), вміщених в орнаментовані фігурні обрамлення на тлі стилізованих пагорбів і образів чотирьох євангелістів у парусах. Сюжетний розпис доповнено декоративним обрамленням, в орнаменти якого вкомпоновано медальйони з ликами православних святих (св. княгиня Ольга, св. равноапостольний князь Володимир та ін.).

Розпис виконано, дотримуючись іконописної стилістики 15–16 ст., у висвітлених колірних сполученнях, основу яких складають контрасні зіставлення блакитно-зелених, вохристожовтих та червоно-пурпурових відтінків. Розписи створюють загальний мажорний декоративний ефект, що завершує комплекс оздоблення інтер’єра храму. В центральній апсиді міститься велике (5,0 × 4,0 м) полотно «Воскресіння Христа».

Значно цікавіший дерев’яний триярусний іконостас, центральна частина якого збереглася з часу освячення храму (1910). Після закриття церкви в 1940-х рр. церковна громада заховала іконостас у навколишньому лісі. З відкриттям храму його знову встановили на старе місце. Проте ікони, що первісно його прикрашали, зібрати знову не вдалося.

Іконостас складається з дев’яти секцій.

Його верхня частина має вигляд кілеподібних арок, тридільних – над дверима дияконника, пишної ускладненої форми – над царськими вратами.

Виконано іконостас у вишуканій, дещо еклектичній за добором елементів стилістиці, яка поєднує класицистичну логічність і простоту загальної композиції з орнаментально-пластичною насиченістю неглибокого, але дуже виразного та різноманітного за мотивами різьблення з відчутним впливом барокових ремінісценцій. Позолочені, заглиблені й опуклі, ажурні й накладні візерунки щільно вкривають пласкі та фігурні деталі іконостаса, пофарбовані у білий колір. Шляхетність пропорцій, тонкий довершений рисунок деталей створює враження коштовного виробу зі слонової кості, на якому виграють золотавими полисками орнаменти.

1992 замість втрачених і тимчасових ікон худ. С. Вандаловський написав ікони намісного ряду, що наслідують прийоми давньоруського іконопису 15 ст. Виконані на досить високому професійному рівні, образи стилістично мало пов’язані з іконостасом. Кращими є виконані тим самим майстром невеликі композиції круглого формату в празниковому ряді іконостаса. Композиції, динамічніші за малюнком і зіставленням кольорових площин, розраховані не стільки на поглиблене споглядання, скільки на узагальнене сприйняття священних подій. Витримані в тому ж стилістичному ключі, вони більше підпорядковуються загальній ритміці й мають органічніший вигляд у системі декору іконостаса.

Перед іконостасом встановлено два монументальні кіоти. В лівому, тотожному за деталями оформлення з центральною частиною іконостаса, розміщено ікону «Богоматір Одигітрія» в срібних ризах, імовірно 19 ст. Цей образ є характерним зразком поширеного в той час т. зв. підокладного іконопису. В масивнішому кіоті, виконаному в класицистичних формах у вигляді двоколонного порталу з розвиненим антаблементом, встановлено храмову ікону преподобного Серафима Саровського, живопис якої має напівпрофесійний характер.

Бічні компартименти храму прикрашено реконструйованими фрагментами іконостасів з церкви святих Петра і Павла (ліворуч) та храму св. Пантелеймона (праворуч), які відповідно присвячені цим святим.

Церква – цікава пам’ятка дерев’яної храмової архітектури поч. 20 ст. Тепер храм УПЦ Московського Патріархату.

Література:

ЦДІАКУ, ф. 127, оп. 876, спр. 895-а; Киевлянин. – 1910. – 15 дек.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1033 – 1034.