2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Сагайдак

283.2. Лядська (Печерська) брама, 11–13, 17–18 ст. (археол.).

У північно-західній частині Майдану Незалежності.

Була одним із головних оборонних пунктів у мережі фортифікаційних споруд Верхнього Києва. Збудована, як і вся мережа укріплень «міста Ярослава», в кін. 1030-х рр. Згадується в літопису під 1151 і 1240, в грамоті польського короля Сигізмунда І від 15 березня 1523. Місцезнаходження та конструкція Лядської брами тривалий час залишалися предметом наукової дискусії. Відкрили В. Ленченко, М. Сагайдак, В. Харламов 1981. Дослідив М. Сагайдак 1981, 2001. Виявлено і досліджено оборонні вал та рів, штучне водоймище, рештки моста, що був перекинутий через рів, проїзд Лядської брами, вісім садиб з житловими та господарськими спорудами, давні шляхи, залишки мурованої Печерської брами.

Давньоруський вал (досліджено понад 70 м) спускався з нагірного плато до Хрещатої долини по осі сучасної вул. Б. Грінченка, перетинав сучасний Майдан Незалежності і продовжувався у напрямку сучасної вул. Костьольної.

Під час спорудження валу у цій частині міста давніми будівничими було використано природний ландшафт місцевості – значний перепад висоти, стрімке материкове підвищення, що тяглося з північного заходу на північ, наявність двох річок-струмків, русла яких підходили з протилежних боків, утворюючи широку і глибоку вимоїну з боку Хрещатої долини (одна з річок протікала по осі сучасного пров. Т. Шевченка, друга – по осі сучасної вул. Михайлівської). В деяких місцях вал зберігся до 5 м заввишки. Загальна ширина насипу – 33 м. Дослідження технології будівництва показало, що для утримання насипаної землі будувався каркас із дубових, кантованих на восьмикутник брусів. Секції, кожна з яких складалася з двох паралельних рядів квадратних клітей (3,1 × 3,1 м), були поставлені поперек валу. Більша секція, що налічувала 12 клітей, утримувала центральну частину насипу та схил з боку міста; менша – із шести клітей – була приставною, жорстко не «прив’язаною» до першої, тримала схил з боку поля. Секції встановлено на відстані 0,8 м одна від одної.

Оборонний рів був викопаний на відстані 5–10 м від валу і за час існування укріплень перетворився у штучне водоймище завширшки понад 16 м і завглибшки до 5 м. На північній ділянці, де рів підступав найближче до валу, знайдено рештки моста: три ряди дерев’яних паль та поміст з дощок.

За даними досліджень, міст, споруджений у давньоруський час, з відновленнями та перебудовами функціонував до 18 ст. Проїзд Лядської брами завширшки 4,2–4,3 м містився майже у центральній частині виявленого валу. Стіни проїзду були зміцнені дерев’яними брусами і становили основу надбрамної вежі. Поздовжні лаги фіксували дерев’яний поміст. Подвійні дерев’яні стіни з обох боків проїзду вказують на наявність приміщень.

Із всього комплексу фортифікаційних споруд та довколишньої забудови вдалося зберегти незначну частину проїзду Лядської брами, яку законсервовано під залишками цегляної кладки 18 ст.

Залишки мурованої Печерської брами виявлено на місці Лядської брами 11 ст. Брама містилася в товщі давньоруського оборонного валу, на шляху, що вів до Печерського монастиря та Печерського відділення Верхнього Києва, який виник у серед. 17 ст. (звідси й назва). Брама згадується в розписних списках Києва 1654 і 1673. Використовуючи давні земляні споруди, вочевидь, 1654, було зведено дерев’яну Печерську браму. 1673 її реконструйовано.

Зникла брамна вежа, дерев’яні зруби проїзду сховано в товщу валу, ззовні виступали лише портали, де розміщувалися стулки брами. В’їзд закривався залізними гратами за допомогою підйомного механізму. До частини валу з боку поля в районі брами насипано додатковий земляний вал – равелін, в якому розташовано ще одну в’їзну браму. Будівництво кам’яної брами розпочато, вірогідно, 1756, про що свідчить план старокиївської фортеці 1755, де показано старовинну дерев’яну браму і нову кам’яну, яку «надлежить делать». Муровану Печерську браму зафіксовано на планах Києва 1768, 1787, 1802, 1803. Вона проіснувала до 1820-х рр., коли вал було зрито, приміщення брами перетворено на окремі камери, де розташувався «військовий острог». 1837 наземні приміщення було розібрано, прилеглі земляні вали остаточно переплановано.

На глибині 1 м від сучасної денної поверхні розкопано залишки фундаментів і цокольної частини стін по всьому периметру споруди. У плані будівля мала Т-подібну форму. Проїзд проходив між двома витягнутими пілонами, до яких прилягали симетричні прямокутні будівлі-кордегардії, що були місцем розташування варти. Довжина будівлі по осі проїзду становила 19,64 м, проїзд був завширшки 6 м, у районі порталів – 3,2 м. Фундаменти завширшки 2,7–2,8 м, стіна – 2,1 м. З боку поля були контрфорси. Споруду вимуровано з великоформатної цегли (33 × 16 × 7 см) в системі мурування, де тичкові ряди чергуються з ложковим рядом. У проїзді виявлено дерев’яний поміст – оригінальну дерев’яну конструкцію з потужних дубових брусів, вимощених дошками. Він мав поруччя і хідник.

Ззовні браму було вирішено в стилі бароко з окремими елементами класичного стилю. Вона мала вигляд тріумфальної арки, увінчаної бароковим фронтоном і двоколонними портиками.

Бічні приміщення прикрашено стрункими пілястрами, що утримували розвинені карнизи. Покрівлю виконано з черепиці типу «бобровий хвіст».

У 2001 Печерську браму відновлено (реконструкція арх. Л. Цяук).

Матеріали досліджень зберігаються в Інституті археології НАН України.

Література:

Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII в. – К., 1983; План Киева, составленный в 1695 г. – К., 1893; Сагайдак М. А. Великий город Ярослава. – К., 1982; Його ж. К вопросу о Лядских воротах древнего Киева // Древнерусский город. – К., 1984.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 723 – 725.