2011 р. Звід пам’яток Києва

Ніна Коваленко, Людмила Проценко, Олександра Тимченко

489.4.29. Поховання Красовського П. І. 1843, Красовської Д. А. 1855, надгробок, 1857 (іст., мист.). На південний захід від церкви Різдва Пресвятої Богородиці, поряд з її дзвіницею.

Красовський Панас Іванович (17.01.1781, Лебединський пов., Слобідсько-Українська губ. – 18.05.1843, Київ) – військовий. Походив із старовинного українського козацького роду. Батько, Красовський Іван Тимофійович, був ад’ютантом відомого російського державного діяча і дипломата І. Неплюєва. Син, Красовський Андрій Панасович (1822 – 68) – підполковник, землеволець (з 1859), з 1861 жив у Києві, поширював журнал «Колокол», заборонені вірші Т. Шевченка, вів революційну агітацію серед селян і солдатів. 1862 заарештований, засуджений на каторгу, застрелився під час втечі. Другий син, Красовський Панас Панасович, був наглядачем Києво-Подільського повітового дворянського училища.

Здобув домашню освіту. Військову службу почав 1795 унтер-офіцером єгерського полку, після розформування якого 1797 переведений у 13-й єгерський полк. З січня 1800 – підпоручик, з січня 1812 – полковник, з серпня 1812 – генерал-майор, з листопада 1831 – генерал-ад’ютант, з 1841 – генерал від інфантерії.

Під час кампанії 1805 брав участь в експедиції Чорноморського флоту в Неаполь і на о. Корфа. У війні з наполеонівською Францією 1806 – 07 воював в Італії. Під час російсько-турецької війни 1806 – 12 брав участь в облозі фортець Браїлів, Гирсово, Силістрія, Рущук тощо. З січня 1812 – командир 14-го єгерського полку. У війні з наполеонівською Францією 1812 воював у Білорусі, відзначився у битвах при Городечні, під Кобрином, Борисовим, на Березині. Під Молодечно був поранений кулею у живіт. Брав участь у закордонних походах російської армії 1813 – 14: у захопленні Познані, блокаді фортець Кюстрин і Магдебург, битвах при Гросс-Беєрені (серпень 1813) і Денневиці, в «битві народів» під Лейпцигом (жовтень 1813).

Був призначений шефом свого полку, згодом – бригадним командиром 13-го та 14-го єгерських полків і шести зведених гренадерських батальйонів. Відзначився в поході у Францію 1814. Учасник боїв під Краоном і Лаоном, Реймсом і Парижем. 1815 як командир 3-ї бригади 3-ї гренадерської дивізії знову був в поході у Франції, до 1818 залишався в країні в складі російського окупаційного корпусу. 1819 – 23 перебував у відпустці, лікуючись після поранень.

З 1823 – начальник штабу 4-го піхотного корпусу, з 1826 – командир 20-ї піхотної дивізії, яка у складі Окремого кавказького корпусу брала участь у воєнних діях на Кавказі проти горців, у війні з Персією 1826 – 27, зокрема, в блокаді Єревана, Утагана, захопленні фортеці Сардар-Абада. Під Єреваном командував облоговим корпусом, після його взяття – голова тимчасового правління Вірменської області (1827 – 28). Врятував від руйнування Ечміадзин. З його дозволу силами офіцерів корпусу була зіграна в Єревані комедія О. Грибоєдова «Лихо з розуму». Під час російсько-турецької війни 1828 – 29 командував 7-ю піхотною дивізією, брав участь в облозі фортець Силістрія, Шумла і Варна. 1829 призначений командиром 3-го піхотного корпусу.

1830 виконував обов’язки Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора. З 1831 – начальник штабу 1-ї армії, яка брала участь у придушенні польського повстання, двічі завдавала поразки військам повсталих – під Юзефовим і при Лагові, захопила Краків. З 1834 – член Військової ради.

З 1842 – командир 1-го піхотного корпусу, дислокованого в Києві. Нагороджений усіма вищими російськими орденами – до ордена св. Володимира 1-го ступеня включно. Портрет П. Красовського експонується у Військовій галереї Зимового палацу у Санкт-Петербурзі.

Поряд похована Красовська Дар’я Андріївна (уроджена Глазунова; 29.06.1805 – 17.08.1855, м. Орел, тепер РФ) – дружина П. Красовського. Походила із знатного дворянського роду. На вічне поминання чоловіка замовила в Лаврській іконописній школі ікону св. Афанасія Александрійського в позолоченій рамі роботи ювеліра Г. Проценка. Ікону було встановлено в церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Підпохована до чоловіка 7 листопада 1855.

Надгробок орієнтований на схід. Являє собою гранітну стелу з хрестом, встановлену над підземною камерою-криптою (вис. стели – 1,25 м, хреста – 1,30 м). Має вишукану сірого та червоного кольорів гаму. В опорядженні надгробка простежуються елементи модерну. Підмурок з декоративними заломами та стилізованою банею, що увінчує хрест, мотивується релігійними, в дусі християнської символіки сюжетами – образами Голгофи (спокутування гріхів). Рамена хреста прямокутні, суцільні, з трилопатевими завершеннями. Дошку з білого мармуру з вирізьбленим написом встановлено 1951. Її вмонтовано вгорі на чільному боці стели, нижче – викарбуваний і позолочений текст з відомостями про похованих. Територію навколо поховання оточено фігурною металевою огорожею і сплановано як оглядовий майданчик, викладений кам’яними блоками.

Література:

ВР (Пушкінський дім), ф. 320, спр. 1106; Русский биографический словарь: Кнаппе-Кюхельбекер. – СПб., 1903; Федорченко В. И. Императорский Дом. Выдающиеся сановники: Энциклопедия биографий. – Красноярск; М., 2000. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1392.