Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Лавра у 19 – поч. 20 ст.

У 2-й пол. 18 ст. Києво-Печерський монастир був одним з найбагатших в Російській імперії, мав шість приписних монастирів. Йому належало три міста, сім містечок, 120 сіл і хуторів з 56 тис. кріпаків, бл. 300 тис. десятин орної землі, бл. 400 тис. десятин лісових угідь, сотні виробничих і торговельних підприємств (зокрема, заводи з виробництва скла, цегельні, рудні, млини, винокурні, шинки тощо). 1786 всі монастирські та церковні землі з кріпаками перейшли до казни, але царський уряд залишив за Києво-Печерською лаврою понад 3 тис. десятин землі (городи, сади, ліси, рибні угіддя).

У районі Києва монастирю належали Голосіїв, Китаєве тощо.

Після секуляризації 1786 Києво-Печерська лавра як ставропігіальний монастир перебувала у безпосередньому віданні Святійшого Синоду. Їй було визначено штат і грошовий оклад на 100 ченців і 100 служителів. Китаївська пустинь призначалася для усамітнення старих печерських ченців, Голосіївська зі штатним окладом 3-го класу залишена «до кінця днів» колишньому лаврському архімандриту Зосимі (Валькевичу). За новими духовними штатами 1797 Лаврі дозволялося мати додатково десять соборних ієромонахів з семінарською або академічною освітою.

Головна розпорядча влада в монастирі належала його настоятелю. З 1786 митрополити Київські і Галицькі були одночасно і священноархімандритами (настоятелями) монастиря: 1786 – 96 – Самуїл (Миславський), 1796 – 99 – Ієрофей (Малицький), 1799 – 1803 – Гавриїл (Банулеско-Бодоні), 1803 – 22 – Серапіон Александровський (Логиновський), 1822 – 37 – Євгеній (Болховітінов), 1837 – 57 – Філарет (Амфітеатров), 1858 – 60 – Ісидор (Никольський), 1860 – 76 – Арсеній (Москвін), 1876 – 82 – Філофей (Успенський), 1882 – 91 – Платон (Городецький), 1891 – 1900 – Іоанникій (Руднєв), 1900 – 03 – Феогност (Лебедєв), 1903 – 15 – Флавіан (Городецький), 1915 – 18 – Володимир (Богоявленський), 1918 – 19 – Антоній (Храповицький).

Виконавчу й контролюючу функції виконували намісники Лаври і Духовний собор. Намісник був у сані ієромонаха або ігумена, після 1817 – архімандрита. До обов’язків намісника входило ведення справ усього управління монастирем. Він відповідав за загальний порядок, виконання розпоряджень Святійшого Синоду і настоятеля, наглядав за збереженням казни та її витратами, за цілістю книгозбірки і порядком у бібліотеці. Намісник був головою Духовного собору Лаври, за відсутності настоятеля виконував його обов’язки. З лаврських намісників (з кін. 18 ст. – у сані архімандрита) вийшло кілька вищих ієрархів церкви – єпископів, архієпископів.

Центральним органом управління був Духовний собор, через який реалізувалися укази Святійшого Синоду, розпорядження настоятеля і намісника.

Собор займався усіма поточними справами монастиря. Його рішення подавалися на затвердження настоятелю.

Засідання собору відбувалися двічі-тричі на тиждень. При ньому діяли канцелярія і рахункові столи, архів Лаври. Скарбник приймав гроші, зберігав їх і видавав на певні витрати. Начальник рахункового столу виконував бухгалтерську роботу.

Еклезіарх відав усіма лаврськими церквами, за винятком церкви св. Миколи Свято-Троїцького лікарняного монастиря, печерних церков і храмів у лаврських пустинях. Йому підпорядковувалися майстерня (кравечня) з пошиття нового і для ремонту старого церковного облачення, проскурня, завод церковних свічок, майстерня срібних справ і церковна сторожа.

Благочинний, згідно з указом Святійшого Синоду 1799, наглядав за порядком у монастирі та поведінкою ченців, послушників, служителів і сторонніх осіб, які перебували у лаврських готелях.

Економ внутрішній завідував господарською частиною Лаври: відповідав за збереження, ремонт і безпеку від вогню усіх споруд як у Лаврі, так і підпорядкованих їй, та за все монастирське рухоме майно, крім церковного.

Економ зовнішній виконував такі ж обов’язки щодо майна монастиря поза його межами.

Келар завідував заготівлею, збереженням і витрачанням усіх харчів. Йому підпорядковувалися братські трапезна і кухня, хлібня, полата (комора для зберігання запасів їжі) та амбар, ключня (льох).

Уставник (у давні часи називався доместик) стежив за порядком богослужінь і точним виконанням лаврського статуту, відповідав за церковний спів і читання молитов і текстів богослужбових книжок.

Блюстителі (начальники) печер (окремо на Ближніх і Дальніх) наглядали за братією і порядком у печерах і печерних церквах. Головний обов’язок – зберігання та охорона мощей в печерах, одягу та покровів, дотримання порядку проходження прочан печерами.

Начальник друкарні керував нею і розпоряджався підготовкою до друку і друкуванням книг, відповідав за придбання й використання машин, інструментів і матеріалів, слідкував за продажем книжок у крамницях, відправкою замовлень тощо.

Начальник Свято-Троїцького (Микільського) лікарняного монастиря піклувався про хворих і старих лаврських ченців. Лікарня до кін. 18 ст. була особливим монастирем при Лаврі.

Штатний духівник для сповіді лаврської братії обирався з авторитетних ченців, які мали великий досвід і бездоганне життя. Йому допомагали окремі духівники.

Начальники Голосіївської, Китаївської і Свято-Преображенської пустиней завідували церквами, майном, порядком богослужіння, наглядали за братією та виконували інші, ввірені їм обов’язки.

За даними 1887, Лаврі належало 2732 дес. земельних угідь, на городах, сіножатях, рибних угіддях, в садах, лісах працювало від 100 до 300 послушників та найманих робітників. У Голосіївській, Китаївській, Самбурзькій лісових пущах розводили бджіл, виловлювали щороку до 1200 пудів риби. Монастирю належали цегельні на р. Либідь, чотири водяні і один паровий мли ни (у Голосієві і на р. Либідь), пивоварний завод на Звіринці, свічковий завод.

Підприємства задовольняли спочатку потреби монастиря, у 19 ст. значна кількість продукції надходила на ринок. Застосування найновішого обладнання дало змогу в кілька разів підняти продуктивність праці. Так, лаврський свічковий завод виробляв 1850 до 500 пудів свічок, 1884 – вже 2 тис. Друкарня давала понад 100 тис. крб. прибутку щороку. Значні грошові надходження одержувала лаврська казна від готелів, бакалейних лавок, винайму в оренду земельних угідь тощо. Коштовні подарунки і гроші жертвували монастирю представники царської родини, знаті, купецтва, прочани. Загалом на банківських рахунках монастиря у 1914 було понад 2,6 млн. крб.

У 19 ст. кількість ченців Лаври значно перевищувала визначену обителі норму. 1838 тут було 134 ченця, 250 послушників, 100 штатних служителів, загалом 484 чоловіка; 1914 в Лаврі, її пустинях, подвір’ях та інших відомствах – 518 ченців, 618 послушників і працюючих, загалом – 1136 осіб. Лаврські ченці й послушники, крім виконання своїх духовних обов’язків, були одночасно іконописцями, вчителями, співаками, граверами, друкарями, палітурниками, позолотниками, фотографами, канцеляристами, записувачами, писцями рахункового столу, ключниками, сторожами, машиністами водокачки, кухарями, пекарями, годинникарями, покрівельниками, столярами, малярами, працювали у странноприїмниці, на пасіках і городах, у садах тощо.

Доброчинність – одна зі сторін багатогранного життя Києво-Печерської лаври. 1860 вона відкрила поза монастирською територією двокласне народне училище, в якому безкоштовно навчалося 130 – 140 хлопчиків і дівчат – дітей мешканців Києва. У 19 – на поч. 20 ст. щороку монастир асигнував на доброчинні потреби понад 3,6 тис. крб., окрім одноразових пожертв, які складали до 10 тис. крб.

Лавра утримувала Свято-Володимирську каплицю на місці, де, за легендою, хрестили синів князя Володимира Святославича; странноприїмницю з лікарнею, в якій прочани (до 200 осіб на добу) мали притулок, їжу і безкоштовну медичну допомогу, на що витрачала понад 10 тис. крб. сріблом; київське училище для дівчат із сімей духівництва. На спорудження Свято-Володимирського собору пожертвувала 1 млн. цеглин.

Надсилала пожертви на будівництво православних храмів та шкіл у західних губерніях імперії; слов’янам Балканського півострова; Товариству піклування про сім’ї воїнів, які втратили на службі здоров’я; на поліпшення побуту православних прочан у Палестині, на відродження православ’я на Кавказі, на користь місіонерського товариства, Товариству піклування про сліпих, церковно-парафіяльним школам Київської єпархії, Товариству піклування про нужденних міста Києва, Маріїнській громаді сестер-жалібниць, для голодуючих у Буковині й Галичині (1913), сім’ям, які постраждали під час бойових дій під час 1-ї світової війни, пораненим солдатам. Значні суми витрачалися на безкоштовне харчування й приміщення для вихованців духовних навчальних закладів, коли вони приїздили в Лавру на канікули.

Печерський монастир завжди був центром паломництва як найстаріша і найавторитетніша православна святиня. Впродовж майже тисячолітньої історії існування в ньому побували майже всі відомі державні, політичні, військові діячі, діячі науки і культури України і Росії. Серед них і Т. Шевченко, який зробив серію малюнків Лаври.

У кін. 18 – на поч. 20 ст. відбулися значні зміни у видавничій діяльності Лаври. З 1786, після підпорядкування її митрополиту Київському і Галицькому, який був членом Святійшого Синоду, контроль Синоду за діяльністю друкарні дещо послабився. 1787 російська імператриця Катерина ІІ наказала Києво-Могилянській академії заснувати власну друкарню при Києво-Печерській лаврі. Так при монастирській друкарні виникло ніби друге видавництво. Тут почали друкувати цивільним шрифтом книжки, брошури й періодичні видання світського змісту, праці вихованців Київської духовної академії. Розширення тематики видань і зміцнення матеріально-технічної бази друкарні поклало початок новому етапу цивільного книгодрукування, пов’язаного з діяльністю митрополита Київського і Галицького Євгенія (Болховітінова).

Друкарня одержала у цей час нове обладнання з Німеччини, було налагоджено виробництво шрифтів у Києві, робилися замовлення відомому паризькому літографу Ж.-П. Лемерсьє та його фірмі. 1835 у друкарні було п’ять видів лише російських цивільних шрифтів, 1859 тут встановили парову швидкодрукувальну машину, 1863 обладнано хромолітографію. Серед відомих видань цієї доби – «Коротка історична звістка про Київ» М. Берлинського (1801), «Короткий історичний опис Києво-Печерської лаври» Самуїла (Миславського) (1793, 1795, 1801, 1805 і 1817), «Служебник» (1805), «Молитвослов» (1821), «Опис Києво-Печерської лаври» Євгенія (Болховітінова) (1826, 1831, 1847), «Алфавіт духовний» Ісайї (Копинського) (1877), твори Димитрія Ростовського (1881), «Служба преподобним отцям Печерським» (1900). На поч. 20 ст. було здійснено низку видань з історії церкви, Києва, Києво-Печерської лаври та її друкарні тощо. У цей час друкарня випускала щорічно до 100 тис. примірників книжок і понад 130 тис. листків і молитов, маючи щорічний прибуток від продажу видань бл. 155,5 тис. крб.

Лавра відіграла значну роль у розвитку образотворчого мистецтва, насамперед сакрального. Тут виховувались іконописці, срібних і золотих справ майстри, різьбярі, які брали участь не лише в оздобленні монастирських споруд Лаври, а й інших церков і монастирів України.

У Лаврі діяла іконописна школа (майстерня, іконний заклад). Посаду начальника школи в різний час обіймали Алімпій (Галик), Захарія (Голубовський), Іоанн (Максимович), Порфирій (Маньковський), Феодосій (Ааронський), Феоктист (Павловський), О. Рокачевський, В. Фрідеріче. Найкращим випускникам давали свідоцтво для вступу в Імператорську АМ у Санкт-Петербурзі. В лаврській школі здобуло малярську освіту чимало відомих живописців, зокрема Ф. Бальцеровський, І. Їжакевич, Ф. Коновалюк, О. Судомора, С. Яремич та ін.

У розвитку духовно-культурного життя Києво-Печерської лаври велике значення мав церковний спів. Оригінальні лаврські розспіви було вперше оформлено в рукописному «Ірмологіоні» (1728). 1908 Святійший Синод дав дозвіл надрукувати «Повне річне коло богослужбових співів Києво-Печерської лаври». 1848 у Лаврі було 22 співакакрилошанина, 1911 кількість усіх співаків складала бл. 80 чол.

Монастир володів цінними бібліотечними збірками. Під час пожежі 1718 значна частина книжок згоріла. Відтворення книгозбірні почалося з ініціативи і за активної участі настоятеля монастиря в 1715 – 29 – архімандрита Іоанникія (Сенютовича). До лаврської бібліотеки було передано книги і рукописи з бібліотек Свято-Троїцького (Микільського) лікарняного монастиря, церков Ближніх і Дальніх печер, Китаївської та Голосіївської пустинь і з вотчинних церков. Пізніше вона поповнювалась особистими збірками митрополитів, архімандритів, ченців і приватних осіб, за рахунок закупівлі.

На поч. 20 ст. у бібліотеці було бл. 30 тис. книг, 429 рукописів, зокрема дві рукописні книги 14 ст., п’ять – 15 ст. і 40 – 16 ст. Серед стародруків 16 – 17 ст. – видання Острозької, Віленської і Венеціанської друкарень, Києво-Печерської лаври. 1908 – 09 для бібліотеки, яка була подарована монастирю митрополитом Флавіаном (Городецьким), споруджено спеціальний будинок на території монастиря (корпус № 5).

Під час 1-ї світової війни монастир пожертвував на потреби держави понад 547,8 тис. крб. У діючій армії служило 316 послушників та працюючих у монастирі, 20 ченців виконували обов’язки священиків у полках і шпиталях.

Для потреб військового відомства було передано частину корпусів Гостиного двору та лікарню. 1916 у Китаївській пустині створено притулок для дітей військових та загиблих на війні.

У цей час територія Києво-Печерського монастиря становила 15 десятин 1595 сажнів. З півночі та півдня до лаврської огорожі прилягали троє «задвірків» заг. пл. 1859 кв. сажнів. На південному заході розташовувалося Оленінське подвір’я з невеликим дерев’яним будинком, пл. якого становила 445 кв. сажнів.

У власності Лаври були також т. зв. Судове подвір’я (пл. – 578 кв. сажнів) з «Зеленим готелем», двома будинками і будівлями господарського призначення на вул. Московській, 30; Іпсілантіївське подвір’я (пл. – 1185 кв. сажнів) з трьома будинками та службами на сучасній вул. Січневого повстання, 6; Конюшенне подвір’я (пл. 2346 кв. сажнів) з «Великим готелем», стайнею і службою на вул. Микільській, 6 поряд із територією Свято-Микільського монастиря (сучасна вул. Січневого повстання, 9). Актом від 11 травня 1915 Лавра обміняла з військовим відомством т. зв. Печерне подвір’я, одержавши взамін дві земельні ділянки, що прилягали до монастирської огорожі з півдня, північного сходу та північного заходу пл. 2099 кв. сажнів.

онастирю належали три пустині – Голосіївська, Китаївська та СпасоПреображенська; власне подвір’я на о. Василівській у Санкт-Петербурзі (з житловим будинком, церквою та іншими будівлями).

Станом на 1917 монастир мав досить міцну економічну базу. Річний прибуток складав понад 123,7 тис. крб, від нерухомого майна – бл. 424 тис. крб., різні вкладники залишили понад 2 млн. 687 тис. крб. Лавра мала у своїй власності понад 3161 десятин земельних угідь, друкарню і літографію, словолитню, палітурню, малярню, позолотну, ремонтно-срібну, швецьку, столярну, ковальсько-слюсарну майстерні, книжкові, іконні, бакалійні лавки тощо.

У Китаївській пустині діяв свічковий завод та воскобійня, на монастирських ділянках біля р. Либідь – цегельний завод, паровий млин та лісопильня.

На території Лаври, о. Жуків, в її пустинях, на петроградському подвір’ї було 29 церков з понад 40 престолами.

1917 монастирське братство налічувало 585 осіб (не враховуючи тих, хто перебував у діючій армії), з них 472 ченці, 113 рясофорних послушників.