Друкарня
У 17 – 18 ст. визначну роль у культурно-духовному житті країни відігравала лаврська друкарня. За архімандрита Інокентія (Гізеля) (1656 – 83) у ній видано «Києво-Печерський патерик» (1661, перевидано 1678), упорядкований архімандритом «Синопсис, або Коротку збірку від різних літописців про початок слов’яно-російського народу» (1674) – перший підручник вітчизняної історії, який у 17 – 19 ст. видавався 30 разів. Він сприяв публікації у Лаврі творів Лазаря (Барановича) «Меч духовний» (1666) і «Труби словес проповідних» (1674), Іоанникія (Галятовського) «Ключ розуміння» і «Месія правдивий» (обидва – 1659), Антонія (Радивиловського) «Огородок Марії Богородиці» (1676). Домігся дозволу на продаж у Москві виданих у лаврській друкарні книг, 1672 відкрив там першу в Росії спеціалізовану книжкову крамницю.
На запрошення Варлаама (Ясинського) – архімандрита Лаври (1684 – 90) у монастирі жив у 1684 – 86 знаменитий православний письменник і проповідник Димитрій (Д. Туптало), майбутній митрополит Ростовський і Ярославський, який виконував обов’язки проповідника і в цей час почав працювати над головним твором свого життя – «Четьями Мінеями» («Книгами житій святих»). Вдруге оселився тут 1692, жив на подвір’ї друкарні, в якій і було надруковано чотири томи цієї церковно-релігійної енциклопедії (1689, 1695, 1700, 1705; друге видання – 1711 – 18). Впродовж кількох років архімандрит Варлаам послідовно відстоював незалежність лаврського друку, незважаючи на заборону видавати книги без попередньої цензури з боку Московського патріархату. Однак з 1689 лаврська друкарня стала підлеглою духовній владі патріарха Московського, з 1721 – Святійшого Синоду, що призвело до цензурних та інших обмежень, підпорядкування лаврської друкарні загальним правилам російського церковного книгодрукування.
Багатьох зусиль для розвитку книгодрукування в Лаврі доклали і наступники Варлаама (Ясинського) – печерські архімандрити: 1690 – 97 – Мелетій (Вуяхевич-Височинський), 1697 – 1708 – Йоасаф (Кроковський), 1710 – 14 – Афанасій (Миславський), 1715 – 29 – Іоанникій (Сенютович). Друкувалися книги не тільки церковнослов’янською і російською, але й грецькою, латинською, польською мовами, поряд з ксилографією було освоєно новий спосіб гравіювання на міді. Як і раніше Лавра розповсюджувала свої видання в Україні, Росії, Польщі, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції, Туреччині та інших країнах.
У кін. 17 – на поч. 18 ст. у друкарні працювали гравери Д. Галяховський, Ілля, Л. і О. Тарасевичі, І. Щирський; співробітничали художники і гравери А. Козачківський, Г. Левицький-Ніс.
Їхня творчість мала значний вплив на мистецьку діяльність лаврської іконописної майстерні.