Могила Олександра (Павловича, 1798 – 1874)

Ніна Коваленко, Людмила Проценко

489.4.41.4. Поховання Олександра (Павловича) 1874 (іст.).

Біля північної стіни в усипальні церкви Зачаття св. Анни, поряд з могилами єпископів Євгенія та Іоанникія.

Олександр (світське ім’я – Павлович Андроник Іванович; 16.05.1798, с. Кобринова Гребля, тепер Тальнівський р-н, Черкаська обл. – 8.10.1874, Київ) – церковний діяч. Службу розпочав причетником, 1817 висвячений на диякона.

1820 рукоположений на священика, тривалий час був полковим священиком. 1841 зведений в сан протоієрея, здійснював відправи в Архангельському морському соборі. По смерті дружини прийняв постриг з ім’ям Олександр (на честь св. Олександра Невського), 1853 призначений архімандритом Соловецького монастиря. Уславився мужністю в його обороні під час Кримської війни 1853 – 56. У липні 1854 55 ченців похилого віку на чолі з о. Олександром відбили наступ двох англійських фрегатів із 120 гарматами на борту. Монастир, маючи на озброєнні десять старих гармат, витримав дев’ятигодинний обстріл, кораблі відступили. З 1857 – єпископ Архангельський, з 1860 – Полтавський. З 1862 перебував на спочинку в Софійському митрополичому будинку, де і помер. Похований 10 листопада.

У церкві було встановлено дошку з меморіальним написом та епітафією (не збереглася). 1990 на внутрішній площині арки, в середній частині храму ліворуч від входу монастир встановив нову білу мармурову дошку з викарбуваним на ній позолоченим текстом, що повторює первісний.

Література:

ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 мон., спр. 22; Киевские епархиальные ведомости. – 1874. – № 22, 23.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1399 – 1400.