Історія театру (1919 – 1926 рр.)

З квітня 1919 у цьому приміщенні діяв Перший театр Української Радянської Республіки ім. Шевченка. Створений 15 березня 1919 на базі Державного драматичного театру. В цей час об’єднався з Молодим театром. До нього увійшли актори: з Державного драматичного театру – Г. Борисоглібська, Л. Гаккебуш, О. Загаров, І. Замичковський, В. Кречет, Ф. Левицький, Г. Маринич, С. Паньківський, І. Садовський, М. Тінський; з Молодого театру – К. Бережной, С. Бондарчук, А. Бучма, В. Василько, О. Ватуля, П. Долина, О. Зініна, В. Калин, К. Кошевський, Лесь Курбас, П. Самійленко, М. Терещенко, Г. Юра, О. Юра-Юрський.

Об’єднаний театр очолювали режисери О. Загаров і Лесь Курбас (до вересня 1921); завідувач літературної частини – М. Вороний, потім – П. Тичина; завідувач художньо-декораційної частини – А. Петрицький; художники – К. Єлева, В. Кричевський; завідувач музичної частини – композитор Н. Пруслін. Окремі спектаклі ставили К. Бережной, В. Василько, М. Вороний, Г. Гаєвський, Б. Глаголін (Гусєв), С. Семдор, О. Смирнов, М. Тінський.

Перший директор театру – І. Мар’яненко, якого незабаром змінив Д. Ровинський; перший комісар – О. Довженко, потім – І. Мар’яненко.

За відомостями за квітень 1920, у театрі працювало понад 50 акторів, його трупу поповнили актори і режисери Г. Ігнатович, С. Каргальський, Ф. Лопатинський, Р. Нещадименко, О. Сердюк, М. Тобілевич, В. Чистякова та ін.

Театр мав новаторський характер, виступав як спадкоємець, послідовник і продовжувач реалістичних традицій корифеїв українського мистецтва і, водночас, як розвідник нових шляхів у мистецтві, маючи найкращий з усіх українських театрів акторський склад.

У репертуарі – драми, комедії, побутові п’єси українських, російських, західноєвропейських авторів.

Почав діяльність 15 (за ін. даними – 11) квітня 1919 прем’єрою вистави «Ткачі» Г. Гауптмана (постановка О. Загарова). Виступав два дні на тиждень, три дні – театр Червоної армії.

У квітні й травні 1919 показав вистави: «Брехня» і «Панна Мара» В. Винниченка, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «По ревізії» М. Кропивницького, «Чорноморці» М. Старицького, «Паливода» І. Карпенка-Карого. У кін. травня – серпні 1919 театр ім. Шевченка діяв у Троїцькому народному будинку (тепер Київський театр оперети; вул. Червоноармійська, 53). Під час захоплення Києва військами Збройних сил Півдня Росії театр не працював. У січні 1920 відновив свою роботу в приміщенні колишнього театру Бергоньє.

До 1922 глядач побачив вистави: «Ревізор» і «Одруження» М. Гоголя, «Камінний господар», «В дому роботи, в країні неволі», «Вавілонський полон», «На руїнах», «На полі крові» Лесі Українки; «Нора», «Велетні Півночі», «Примари» Г. Ібсена; «Приборкана гоструха» («Приборкання непокірної») В. Шекспіра, «Розбійники» Ф. Шіллера, «Тартюф», «Хворий та й годі», «Витівки Скапена» Ж.-Б. Мольєра; «Господиня заїзду» К. Гольдоні, «Весілля Фігаро» П. Бомарше, «Бій метеликів», «Вогні Іванової ночі» Г. Зудермана; «Собака садівника» («Собака на сіні») Лопе де Веги, «Роман» Е. Шельдона, «Надія» («Загибель Надії») Г. Гейєрманса, «Мазепа» за Ю. Словацьким, «Мораль пані Дульської» Г. Запольської, «Ельга» Г. Гауптмана, «Апостол сатани» Б. Шоу, «Брехня», «Панна Мара», «Дисгармонія», «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Натусь», «Молода кров», «Співочі товариства» В. Винниченка; «По дорозі в казку» О. Олеся, «Чорт та шинкарка» К. Кшивошевського та ін. 3 жовтня 1920 в приміщенні театру – безоплатний спектакль «Снігова королева» О. Дейча (за казкою Г. Х. Андерсена) в його постановці для дітей залізничників, організований політвідділом Південно-Західної залізниці.

Театр щороку відзначав роковини смерті Т. Шевченка. У березні 1920 відбувся вечір з нагоди 59-х роковин смерті поета. Крім інсценізованих віршів Т. Шевченка, показано прем’єру вистави «Гайдамаки» за його однойменною поемою (постановка Леся Курбаса, музичне оформлення Р. Глієра з використанням уривків з творів М. Лисенка, Н. Прусліна, К. Стеценка; художники – К. Єлева, Р. Лісовський).

Прем’єра відбулася 11 березня в приміщенні оперного театру, 13 – 14 березня – в «Театрі Бергоньє». Нестачу дійового матеріалу Лесь Курбас заповнив музичними пантомімами, використав принцип хору давньогрецької трагедії та інші новації. Це була перша постановка поеми Т. Шевченка на українській сцені, вона зажила величезної популярності.

У березні 1921 театр відзначив 60-у річницю смерті Т. Шевченка. З вступним словом виступив П. Тичина, було показано інсценізації поезій «Іван Гус», «Тополя», «Сон», «Сотник» Т. Шевченка.

Окупація Києва польськими військами (травень – червень 1920) не сприяла творчій діяльності театру. Населення голодувало, актори почали роз’їжджатися по домівках. Після звільнення міста, 24 червня 1920 відбулася відновлена Лесем Курбасом вистава «Гайдамаки». Перед її початком виступили голова Київського губревкому А. Іванов і драматург Я. Савченко з доповіддю «Про місце гайдамаччини в історії соціального визволення України».

У приміщенні театру відбувалися урочисті шанування діячів мистецтва, відзначення ювілейних дат, спектаклі для дітей, червоноармійців і робітників, гастрольні виступи театральних колективів, груп, сольні концерти та інші заходи. В їх числі: вечір пам’яті М. Кропивницького (1919); вшанування 35-річчя творчої діяльності актора І. Замичковського; диспут за п’єсою Ф. Кроммелінка «Великодушний рогоносець»; хореографічний вечір студії М. Ленчевської і З. Ланге; вечір пам’яті В. Короленка; вистава, влаштована редакцією журналу «Театр» – комедія «Мандрагора» Н. Макіавеллі; вечір єврейської музики; всі – 1922. Того ж року у приміщенні театру ім. Шевченка відбулися гастролі: театру ім. Г. Михайличенка (показовий спектакль), драматичної трупи братів Адельгеймів, артистів Петроградського театру ексцентрики, театру «Червоний факел», артистів Вікт. Хенкіна (інсценізовані оповідання А. Чехова), Б. Глаголіна та Є. Валерської, актора М. Свєтловидова, відомих клоунів «Бім-Бом»; 1923 – виступи частини трупи театру ім. Заньковецької (Київ); гастролі В. БлюментальТамаріна; комедійні спектаклі трупи О. Оскарова; 1924 – спектакль Київського театру-студії «Смерть Пазухіна» М. Салтикова-Щедріна; 1925 – гастролі московського Малого театру тощо.

1922 театр ім. Шевченка потрапив у смугу кризи, працювати стало неможливо через зменшення кількості глядачів. В умовах НЕПу відродилася велика кількість театрів малих форм, театрів мініатюр з їх специфічним репертуаром (комедія, фарс, шарж, пародія і т. ін.), нерідко дуже низького художнього рівня, що цілком задовольняв естетичні потреби міщансько-непманської публіки. Крім того, внаслідок низьких зборів театр опинився в матеріальній скруті. Державна субсидія в 77 млн. крб. щомісячно була вкрай недостатня і не покривала всіх витрат на господарські потреби і мізерну зарплату 72 акторів і техперсоналу. Звільнення театру від сплати податків відповідно до декрету ВУЦВК від 15 листопада 1922 не покращило становища, деякі заплановані вистави так і не були підготовлені. Як наслідок – часта зміна акторського складу, звільнення акторів за власним бажанням, перехід їх до нових театрів.

У червні 1920 засновано Київський драматичний театр («Кийдрамте») під керівництвом Леся Курбаса, до якого перейшла частина акторів театру ім. Шевченка. Частина виїхала до Вінниці, де на чолі з Г. Юрою заснувала Український драматичний театр ім. І. Франка (з 1926 працював у Києві). Трупу Леся Курбаса у листопаді перетворено на Державний пересувний зразковий театр Наркомату освіти УСРР. З червня 1920 до кінця 1921 вона гастролювала по Україні, маючи базу в Білій Церкві. Після повернення до Києва Лесь Курбас готувався до відкриття мистецького об’єднання «Березіль», що відбулося 30 березня 1922. Частина акторів театру ім. Шевченка та інших театрів перейшла у новий театр. Серед нових акторів, що прийшли до театру ім. Шевченка в ці роки, були Г. Мещерська, К. Осмяловська, Н. Ужвій.

30 грудня 1922 спектаклем «Мазепа» за Ю. Словацьким (постановка К. Бережного, художник – В. Меллер, музика Н. Прусліна) театр ім. Шевченка припинив свою діяльність як театр стаціонарний і з січня 1923 став пересувним. За ним на три роки залишили приміщення колишніх театрів Бергоньє в Києві і Муссурі в Харкові. Перші великі гастролі пройшли 12 січня – 11 березня 1923 в Харкові. Після повернення до Києва театр здійснив постановку п’єси «Учитель Бубус» О. Файка.

У лютому 1923 в приміщенні театру ім. Шевченка відбулися вистави театральної майстерні «Березіль-1» для свого шефа – 45-ї Волинської дивізії (інсценізації Леся Курбаса).

20 листопада 1923 в театрі почався сезон постійних вистав театру «Березіль», але його стаціонарним приміщенням став колишній театр «Соловцов» (7 листопада 1924 – 5 травня 1926).

З початком сезону 1927 – 28 театр ім. Шевченка був пересувним, змінював назви. Крім Харкова, він гастролював на Полтавщині, Катеринославщині, Херсонщині, в Таврії (1924), в Полтаві, Сумах, Лубнах, Лохвиці, Хоролі, Миргороді, Черкасах (1925), Луганську, Донецьку, Артемівську, Макіївці, Маріуполі (1926) та в інших містах України, повертаючись до Києва на короткий час (працював кілька днів на тиждень).

1927 його перетворено на стаціонарний Дніпропетровський український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка, що діє і донині.

У жовтні 1924 – травні 1926 у цьому приміщенні містився театр «Російська драма». Влітку 1924 за дозволом Головполітпросвіти України театр ім. Шевченка (1170 місць) всю садибу з будівлями взяв в оренду приватний антрепренер Є. Галантер (він же директор театру). Приміщення було перебудовано і відремонтовано.

Відкриття відбулося 18 жовтня спектаклем «Еуген Нещасний» Е. Толлера (в головній ролі Прети – В. Юренєва).

Головний режисер – О. Канін (майбутній заслужений артист РРФСР), режисери – В. Освецимський (майбутній народний артист УРСР), О. Харламов (майбутній заслужений артист РРФСР), режисер-лаборант І. Деєва.

Серед акторів першого складу: В. Барановська (колишня актриса МХТ), Я. Вурманський, Л. Добржанська (майбутня народна артистка УРСР), Д. Зеркалова (майбутня народна артистка РРФСР), О. Зражевський (майбутній народний артист СРСР), С. Корнєв, В. Львович С. Макавейський, В. Освецимський, І. Слонов, О. Харламов, М. Чужбинова, В. Юренєва (майбутня заслужена артистка РРФСР) та ін. Акторський склад пізніше дещо змінився.

У другому сезоні (17 жовтня 1925 – травень 1926) театром керував антрепренер і директор В. Дагмаров – відомий театральний діяч, колишній режисер театру «Соловцов», засновник «Нового театру» В. Дагмарова на сучасній вул. Заньковецької, 8 (1911; будинок не зберігся). Преса відзначала (1926), що «в театрі вкрай хвиляста репертуарна лінія. Поряд із п’єсами, більш-менш близьких сучасності, спостерігається ухил в бік міщансько-сентиментальних п’єс, на теми, які вже давно відзвучали».

Репертуар театру складався з нечисленних класичних п’єс російських і зарубіжних авторів: «Ревізор» М. Гоголя, «Слуга двом панам» К. Гольдоні, «Гроза» О. Островського, «Розбійники» та «Підступність і кохання» Ф. Шіллера; перших п’єс сучасних авторів: «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, «Мандат» М. Ердмана, «Брат наркома» В. Лернера, «Полум’ярі» А. Луначарського (в головній ролі В. Барановська), «Поза законом» Л. Лунца, «Постріл» О. Толстого, «Озеро Люль» О. Файка, «Дойна» В. Чаговця та ін; багатьох п’єс різного жанру зарубіжних авторів: «Свято св. Йоргена» Г. Бергстедта, «Овід» Е.-Л. Войнич, у переробці О. Каніна, «Поташ і Перельмутер» М. Гласса, «Добре пошитий фрак» Г. Дрегеллі, «Страта Кальва» (за мотивами роману «Париж» Е. Золя), «Ганна Крісті» і «Кошлата мавпа» Ю. О’Ніла, «Недомірок» Д. Ніккодемі, «Принц Гаген» і «Палац насолод» Е. Сінклера, «Еуген Нещасний» Е. Толлера, «Тітка Чарлея» Б. Томаса, «Свята Іоанна» Б. Шоу та ін.

Між першим і другим сезонами (травень – жовтень 1925) в театрі проходили поодинокі вистави, в основному ж виступали гастролери і гастрольні колективи: брати Адельгейми; драматична актриса В. Алексеєва-Месхієва; Московський академічний Малий театр; Ленінградський театр комедії «Балаганчик»; Московський театр комедії («Театр на площі»); ансамбль харківського «Будинку мистецтв»; П. Саксаганський – Герой Праці, майбутній народний артист СРСР; Б. Глаголін – театральний діяч, режисер, актор театру й кіно та ін.

Після закриття театру і до відкриття Державного театру російської драми в цьому приміщенні проходили гастрольні виступи: П. Саксаганського і М. Садовського; ансамблю артистів, які здійснювали турне по СРСР за участю заслуженого артиста РСФРР П. Самойлова; Московського театру «Синя блуза»; М. Смирнова-Сокольського (конферанс і фейлетони), А. Єремеєвої (циганські романси), Берлінського театру маріонеток (вперше в СРСР); Ленінградського театру музкомедії.

15 жовтня 1926 відкрився Державний театр російської драми, створений зі складу Другого театру Української Радянської Республіки ім. Леніна, що виник на базі театру «Соловцов». Серед організаторів – С. Вольф, І. Гарольд, П. Рудін, Ю. Соболєв. У роки війни театр був в евакуації в містах Караганда й Грозний, з липня 1944 – у цьому приміщенні. 1941 театру присвоєно ім’я Лесі Українки, 1966 надано звання академічного, 1994 – статус Національного. В радянський період у репертуарі переважала радянська драматургія, ставилися п’єси російських і зарубіжних авторів, як класичних, так і сучасних.

В театрі працювали в різний час, запрошувалися для постановки вистав відомі діячі культури.