2010 р. Старим стилем на старому місці
Сергій Таранець
Дата: 13.03.2010
Чи віддасть КМДА київським старообрядникам належне?
Уже понад чотири роки київські старообрядники клопочуться про повернення храму на вул. Г. Сковороди, 9б. Попри те що діючий храм в аварійному стані, глава Київської міської державної адміністрації Л. Черновецький не поспішає віддавати споруду. Міська і державна влада просто ігнорує вимоги вірян. Особисті зустрічі глави Руської православної старообрядницької церкви митрополита Московського і всієї Русі Корнилія Титова та архієпископа Київського та всієї України Саватія Козки з головами Державного комітету у справах національностей і релігій О. Саганом і Ю. Решетниковим конкретних результатів не дали.
Спроби вірян зустрітися з мером м. Києва чи будь-ким з його заступників успіхом не увінчалися. Цей приклад промовисто свідчить про проблеми зі свободою совісті малих конфесій у нашій державі.
Питання культових споруд, які належали Українській єпархії Руської православної старообрядницької церкви, надзвичайно важливе. Адже досі в незалежній Україні цій релігійній конфесії не було повернуто жодної культової споруди попри те, що ця проблема неодноразово виникала в багатьох містах країни – Харкові, Севастополі, Бершаді та ін. Київська історія вирішення – точніше невирішення – цього питання дуже показова.
У Києві старообрядницькі громади існують кілька століть. За непідтвердженими даними російські старообрядники оселилися тут на початку ХІХ ст. Вочевидь, спочатку це були переважно купці. Відомі прізвища деяких із них: Алексєєви, Шишикіни, Бєляєви, Попови. Оскільки старообрядники виділялися серед маси населення високим ступенем релігійності, то цілком природно, що в Києві відразу було облаштовано неофіційні старообрядницькі каплиці (відкривати храми влада не дозволяла). Коли саме було відкрито молитовні, точних відомостей немає, адже до 1905 р. старообрядників піддавали постійним гонінням.
Однак, попри утиски, в першій половині ХІХ ст. купці-старообрядники відчутно впливали на розвиток торгівлі, промисловості та доброчинності Києва. До середини ХІХ ст. в міській торгівлі та промисловості вони вийшли на перші позиції.
Антистарообрядницькі заходи політики уряду Миколи І в середині 50-х років ХІХ ст. призвели до істотного погіршення становища купців-старообрядників Києва. Якщо в першій половині ХІХ ст. чисельність купецтва, прихильного до старої православної віри, інтенсивно збільшується, то до середини століття цей процес помітно уповільнюється попри те, що купці зі старообрядників продовжують вести тут свої комерційні та промислові справи.
Боротьба зі старообрядництвом дала результати вже в другій половині ХІХ в. Тоді місце старообрядницького посів єврейський капітал, а до кінця цього ж таки століття купців із християн 1-ї гільдії в Києві налічувалося тільки 11 осіб, а тим часом серед євреїв їх було до 350.
Перші згадки про старообрядницький молитовний дім у Києві знаходимо після пожежі 1811 р. Тоді разом з іншими міськими будівлями на Подолі згоріла й старовірська каплиця. У 1813 р. київський купець Іван Алексєєв побудував новий молитовний дім на вул. Чорна грязь (зі східного боку гори Кисельовки, нині – біля Фролівського жіночого монастиря). У 1860 р. каплицю з вул. Чорна грязь перевели на вул. Набережно-Нікольську, а оскільки дозвіл у міської влади отримати не вдалося, то й церкву влаштували в будинку тестя Миколи Фадейовича Попова, теж київського купця – Миколи Киселевського. Церкву було освячено на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
У 1874 р. старообрядницький священик Кирило Куликов відкрив на вул. Почайнинській другий у Києві храм – Вознесіння Господнього. Зовні будинок мав вигляд звичайного флігеля. У 1876 р. поліція порушила кримінальну справу проти о. Кирила за «самовільне» влаштування молитовні у власному будинку, проте Київська палата кримінального та цивільного суду слідство у справі К.Куликова припинила «за відсутністю складу злочину».
Гоніння комуністів на вірян не оминули й Київську старообрядницьку громаду. Власне утиски парафіян і духівництва розпочалися ще в середині 20-х років ХХ ст. Обидва храми в 30-ті роки у київських старообрядників відняли – про це свідчить «Список усіх закритих молитовень православного релігійного культу по м. Києву». Будинки церков влада збиралася віддати під клуби.
Але через рік Вознесенську церкву знову повернули вірянам; будівля ж Успенського храму перейшла в комунальну власність м. Києва, а майно громади перенесено в церкву на вулиці Почайнинській, 26. Попри відсутність постійного священика, у воєнні та повоєнні десятиліття служба в храмі не припинялася.
Нині храм Київської громади на вул. Почайнинській в аварійному стані, стелю підпирають п’ять стовпів. Зараз у Києві проживають від 2 до 3 тис. православних старообрядників. Попри те що громада впродовж уже чотирьох років веде листування з міськими та державними органами влади про повернення храму, результату наразі немає. Міська влада ігнорує указ президента про реституцію, як і пакет документів, поданий громадою до Київської міської державної адміністрації.
Чиновники Черновецького всіляко зволікають і вправляються у відписках, які зводяться до того, що питання передачі храму місцевій громаді позитивно вирішити неможливо.
Упродовж століть київські старообрядники займали помітне місце в громадському житті міста, істотно впливали на його соціально-економічний і духовний розвиток. Але нинішня київська влада не бажає повертати старообрядникам те, що належить їм по праву.
Джерело: «Дзеркало тижня»