2008 р. В’язниця «на Лонцького» показала свої «нутрощі»

Юлія Ліщенко

Дата: 23.02.2008

Найжахливіша в’язниця тоталітарних режимів, так звана тюрма на Лонцького, вперше відкрила свої “нутрощі” для широкої громадськості.

Цього тижня у цю колишню в’язницю НКВС допустили науковців, а в четвер, 21 лютого, тут відбулася траурна церемонія вшанування пам’яті мучеників, закатованих радянським режимом у 1939-41 роках та гестапо у роки німецької окупації.

Пом’янути загиблих і вшанувати живих, які пройшли через це місце ув’язнення, прийшли близько двохсот людей, переважно похилого віку – політв’язні, репресовані, воїни УПА, постраждалі від репресій, їхні діти. Церемонія відбувалася у внутрішньому дворі будівлі (колись тут був прогулянковий двір для в’язнів). За участі керівництва міста і області, священиків усіх релігійних конфесій було урочисто покладено вінки до дерев’яного хреста, встановленого біля тюремної стіни.

Ініціатором траурної акції виступило Управління СБУ у Львівській області – на виконання указу Президента “Про заходи у зв’язку із 70-ми роковинами Великого терору, масових політичних репресій 1937-38 років”. Священики відслужили екуменічну панахиду.

Начальник управління СБУ у Львівській області Анатолій Матіос у своєму виступі зазначив, що у червні 1941 року близько 4 тисяч політв’язнів, яких не встигли вивезти на схід, у жахливих умовах утримували саме в тюрмі на Лонцького (нині – вул. Бандери, 1). Потім жертв вивозили у Янівський табір і там розстрілювали без сповіді.

Усі виступаючі наголошували, що в колишній катівні відкриють Меморіальний комплекс пам’яті жертв окупаційних режимів, який виконуватиме історичну, наукову і патріотично-просвітницьку функцію.

У 1939 р. комуністи відкрили в Галичині 19 тюрем, у 1940-му їх уже було 25. Про це розповів голова Львівського обласного товариства політв’язнів і репресованих Петро Франко. За його словами, у Львові було три тюрми – “на Лонцького”, на вул. Замарстинівській і “Бригідки”, яка мала ще корпус на вул. Яховича. Ще одна в’язниця для політв’язнів була у Золочеві. У 1939-41 рр. у цих закладах утримували понад 60 тисяч політв’язнів, 50 тисяч з яких розстріляли. З квітня 1940 року у Сибір зі Львова вивезли 760 тисяч українців.

У 1949 році Петро Франко просидів “на Лонцького” дев’ять місяців. Добре пам’ятає свою камеру № 16, де животіли до 46 осіб. “Навпроти нашої камери був карцер, тож ми чули всі болі і страждання людей, кинутих туди”, – згадує політв’язень.

Після молитовного вшанування загиблих і виступів усі присутні рушили всередину приміщення. Попереду йшли святі отці, які кропили камери святою водою. Людей було багато, а брама виявилася вузенькою. Заходити туди було трохи моторошно. Але всередині страх розвіявся, оскільки в’язничним коридорам намагалися надати дещо музейного вигляду.

На першому поверсі – виставка архівних матеріалів: світлин, які робили під час ексгумації жертв тоталітарного терору у в’язниці на Лонцького, Бригідках та Золочівській в’язниці, розстрільні списки і кримінальні справи в’язнів із архівів СБУ. На другому поверсі – експозиція, присвячена визвольній боротьбі УПА.

Самі камери справили гнітюче враження. За важкими дерев’яними дверима – маленькі кімнатки із заґратованими вікнами, дерев’яною підлогою. Ув’язнені лежали в камерах просто на підлозі, причому на боці, бо повернутися через тісняву було неможливо. У дверях – засклене вічко і віконце для їжі, потужні засуви.

На кожному поверсі “санвузол” – два “толчки”, навпроти три умивальники, дверей немає. Є кімната для допитів із “кліткою”. У підвалі дві душові – великі кімнати, обкладені кахлем, підлога бетонна. Підвальні камери – менші, з бетонною підлогою, тут сиділи по двадцять ув’язнених.

До речі… Указом Президента в Україні встановлено День пам’яті жертв політичних репресій, який відзначають у третю неділю травня.

Джерело: “Високий Замок”