2007 р. На Хануку синагога у Львові постала оновленою

Дата: 18.12.2007

На вечір 9 грудня 2007 року (або ж 29 кіслева 5768 року – за єврейським календарем), розпочавшись о 16.15, коли зайшло сонце, припало нове відкриття львівської синагоги Беіз Агарон В’Їсраель. Розташована вона по нинішній вул. Братів Міхновських, 4, що неподалік від головного залізничного вокзалу міста, у районі, знаному як «Привокзальна», розповідає Тарас Гринчишин.

З кількох десятків львівських синагог до нашого часу дійшло лише дві. Більшість інших у місті, як і по цілому краї, знищили під час другої світової війни гітлерівці. Щоправда, і єврейська громада, яка напередодні війни становила третину населення міста, нині налічує лише декілька тисяч осіб, хоча ще недавно була значно більшою.

Ця ж синагога, зведена 1924 року зусиллями товариства «Цорі Ґілед» і відома зараз як Беіз Агарон В’Їсраель (тобто «синагога Аарона та Ізраеля» на івриті), після 50-річного періоду запустіння втратила чимало з внутрішнього убранства, проте не лише вистояла, а й зберегла найцінніше – чудові настінні розписи.

Серед них – не лише сакральні та архітектурні мотиви, але й лані, леви, тигри, тропічні птахи, екзотичні рослини… Ще рік тому вони були потьмянілими, місцями обсипались. Нині більшість з них оновлено. Верхня частина стін, стеля вражають багатством барв і сюжетів. Натомість, у нижніх ярусах розписи втрачено безповоротно, тож тут їх замінено стилізацією.

Саме поновленню богослужінь у синагозі, що протягом року стояла в риштуваннях, і було присвячено останні урочистості. Зал, у якому зазвичай молиться лише кілька десятків людей, цього разу був переповнений: на святкування прибула делегація з Великобританії у складі 150 осіб, яку очолили рабини Лівінґстон і Джексон. З нагоди свята до залу впустили й жінок – як правило, під час молитви вони можуть перебувати лише на балконах. Вітав гостей духовий оркестр, який до традиційної єврейської «Хава-на-Гіла» вплітав українські мелодії.

Врочисті заходи розпочалися українською, далі лунали російська, ідиш, іврит та англійська. Натомість роздруковані оголошення на стінах були лише англійською та івритом – очевидно, призначені для гостей. Протягом усієї церемонії час від часу лунав спів спеціально запрошеного гостя – хазана-кантора Авромі Фрейліна, а на закінчення виступили учні місцевої єврейської гімназії.

Найбільш радісним було представлення подарунка, який привезла з собою делегація з Лондона – оновленої Тори. Священний сувій виніс, тримаючи над головою, рабин Рубен Лівінґстон. За ним вервечкою, тримаючись за плечі попереднього і пританцьовуючи, прямували інші чоловіки. Оплатив оновлення сувою Тори, яка походить з давньої Польщі і досі зберігалася у Лондоні, доброчинець – один з гостей, який, проте, не захотів, щоб його ім’я розголошували. Окрім неї, гості презентували й інші цінні подарунки.

Кульмінацією святкування став ритуал запалення свічок на спеціальному восьмисвічнику. Як відомо, кожного вечора протягом восьмиденного свята їх запалюють на одну більше. Того дня їх горіло вже шість. До цього місцева громада молилась у сусідньому приміщенні, де й світили свічки у попередні дні.

На свято завітали місцеві посадовці, зокрема Василь Косів, заступник міського голови з гуманітарних питань та Павло Хобзей, керівник Головного управління освіти й науки облдержадміністрації. Кожному з почесних гостей довірили запалити одну зі свічок.

На завершенні святкування, після невеликої спільної трапези, коли люди помалу розійшлись, а гомін стих, з’явилась можливість поспілкуватися з господарем свята. Рабин Мордехай Шломо Болд та його дружина Сара приїхали з Нью-Йорка і ось вже 16 років опікуються синагогою та громадою. Рабин непогано розуміє українську, й охоче розповідає (російською та англійською) про це свято.

У синагозі оновлено інженерні мережі, вікна, покладено нову підлогу, проте ремонт все ще не завершено – не розписано стін тильної частини залу, бракує багатьох світильників… На запитання, чому ж відкриття влаштували саме зараз, рабин Мордехай відповів: «Ханука – радісне свято, тож ми хотіли, щоб радість відкриття оновленої синагоги поєдналася для нас і наших доброчинців із радістю від її святкування саме у цій будівлі. А докінчимо, коли будуть кошти».

Серед головних рабинів України рабин Мордехай вважає «головнішим» для себе Якова Дов Блайха. «Це людина великої мудрості та авторитету. Можливо, недосконале володіння українською та російською не дозволяє йому цілковито «проявити» себе, промовляючи тут, в Україні, натомість на Заході виступи рабина Блайха незмінно викликають величезне захоплення», – говорить рабин Мордехай.

Щодо інших, то, як каже він, можна, вклавши гроші, зорганізувати мережу громад по цілій країні й проголосити себе головним над ними, однак справжнього авторитету це не додасть. «Ми добре знаємось, і як бачу, це розуміють й вони самі», – додає рабин. Несхвально рабин Мордехай відгукується й про лідерів реформованого (або прогресивного) юдаїзму, однак вважає, що насправді вони – як люди дійсно побожні – є кращими, аніж ідеологія течії, яку вони обрали та представляють.

Місцева громада прогресивного юдаїзму значно ліберальніша стосовно дотримання певних приписів, зокрема щодо нащадків змішаних подружніх пар, використовує для своїх богослужінь зал єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар’є» (вул. Котляревського, 30) – не надто придатне для цього приміщення.

У той же час практично не використовується за призначенням друга з вцілілих львівських синагог – по вулиці Вугільній. Хоча вона розташована у серці колишньої традиційної єврейської дільниці на північ від центру міста і зберегла яскраві зовнішні стильові ознаки цього типу будівель, однак її інтер’єр зазнав значних втрат.

Свого часу місцева влада передала цю синагогу тій же релігійній громаді, що володіє іншою, проте зараз у її приміщеннях діють лише кілька єврейських установ, які ведуть не надто активне життя. Отож незабаром перед єврейською громадою міста постане потреба подбати про більш ефективне використання цього майна.

Джерело: РІСУ