2009 р. Таємниці Домініканського монастиря у Львові: Гіацинтова Мадонна

Дата: 16.10.2009

У Львівському музеї історії релігій зроблено сенсаційне відкриття – виявилося, що алебастрова скульптурка, яка в музеї перебуває вже понад 30 років, є цінною пам’яткою періоду Пізнього Середньовіччя. Про історію і загадки т.зв. Гіацинтової Мадонни розповідає її дослідник Микола Хмільовський, завідувач науково-методичного відділу Львівського музею історії релігії.

Гіацинт (Hyacinthus, Jacek, Иакинф, Якинт) Одровонж (1183-1257) є одним із найшановніших святих Римо-Католицької Церкви. Сотні храмів, вівтарів, пам’ятних місць присвячено йому в усьому світі. Його ім’я носять міста і гори, пароплави і школи. Образ його малювали найкращі художники світу. Гіацинт Яцек Одровонж був першим поляком (слов’янином), висвяченим самим Домініком Гусманом (1170-1221), засновником Ордену проповідників (ОР). Він чимало прислужився до розбудови домініканських монастирів у Польщі.

У Житії св. Гіацинта написано про заснування ним домініканських монастирів у Перемишлі й Галичі, Львові й Овручі, Києві й Чорнобилі. Саме в оточеному татарами Києві відбулося знамените Гіацинтове чудо – явлення святому Богородиці й спасіння ним алебастрової статуї Матері Божої. Згодом вона отримала назву Гіацинтової (Яцкової), стала однією з найшановніших реліквій домініканського монастиря у Львові, атрибутом св. Гіацинта.

Уже більше двадцяти років у Львівському музеї історії релігії виставлено алебастрову статую Богородиці. На етикетці написано «Діва Марія з сином Божим. Алебастр. 18 ст.». Впродовж усіх цих років в музеї час від часу зринали розмови, що це не копія «Яцкової Мадонни», а оригінал. Починалося й завершувалося це лише внутрішньомузейними балачками.

І не більше, бо ж література – наукова й популярна, українська й закордонна (польська) – в один голос твердила, що 1946 року домініканці забрали «Гіацинтову Мадонну» із собою до Польщі. Поміщено її в скарбницю монастиря Святої Трійці Ордена проповідників у Кракові. З того часу вона ніде не виставлялася, зображення не публікувалося.

І лише 2006 року в Національному музеї у Кракові відкрили виставку «З колекцій отців-домініканців», де серед інших пам’яток можна було побачити й «Яцкову Мадонну». Того ж року від 25 травня до 2 липня в Королівському замку у Варшаві демонструвалася грандіозна виставка «Польща й Апостольська столиця», приурочена до візиту Папи Бенедикта ХVІ. Було зібрано найцінніші пам’ятки, раритети з усієї Польщі, зокрема й т. зв. Яцкову статуетку.

Виставка широко висвітлювалася у пресі, пам’ятки публікувалися в журналах та Інтернеті. Нарешті можна було порівняти нашу фігуру з краківською – і сумніви розсіялися. Вони подібні, майже тотожні. То й же матеріал, та ж іконографічна схема, але робили їх різні майстри у різний час і в різних місцях. Й оригінал, тобто та алебастрова статуя Богородиці, до якої впродовж століть покоління львів’ян зверталися по допомогу, молилися, таки залишився у Львові. На чому базується таке категоричне твердження?

Перше

1856 року у Львові видали книгу отця-домініканця Доната Піонтковського „Wiadomość historyczna o alabastrowej statuy Najśw. Maryi Panny Jackowej…”. Основний зміст книжки – це гостра полеміка з братами з Перемишля, що саме у Львові, а не в Перемиському монастирі домініканців зберігається славнозвісна фігура Богородиці. A priori все перевірено, все ґрунтується на документах і текстах, бо ж будь-яку неточність тут же буде використано contra.

У книзі поміщено графічне зображення «Гіацинтової Мадонни», пізніше воно було надруковано окремим відбитком у друкарні Піллера у Львові. Порівнюючи гравюру з фігурами – львівською і краківською – доходимо до безапеляційного висновку: коли в середині ХІХ століття художник робив малюнок до гравюри, перед ним стояла, і він змальовував ту статуетку, що нині зберігається в експозиції Львівського музею історії релігії.

Друге

1852 року Філіціан Лобеський, знаний львівський мистецтвознавець, детально описав і проаналізував львівську алебастрову фігуру (Dodatek tygodniowy do Gazety Lwowskiеj 41, 1852, s. 184). Вказав, що статуя разом з постаментом висотою в півтори стопи (29,77 см х 1,5 = 44,66 см) зображує Божу Матір у довгих шатах з грецькою діадемою у формі башти на голові, волосся її довге, розпущене по плечах й спині.

На лівій руці вона тримає дитятко Ісуса, справа – Христос із розіп’ятими руками на «дереві життя» без хреста, деревом же в’ється змій додолу. Вгорі простежується рука майстра, все викінчено й досконало, внизу ж, особливо на п’єдесталі, де перед Юрієм Змієборцем вкляк чи то князь київський Володимир Рюрикович (1223-1235, 1238), чи жертва-дівчина, – поспіх, майже неумілість.

Відзначив колір алебастру – не білий, а зі старості чи якоїсь іншої причини, – коричневий. Едвард Новаковський (1829-1903) визначив точніше – брунатний. І висота, і колір, і нерівність різьби, а, головне, найдрібніші деталі зображення – усе це наявне у львівській статуї. То ж Ф. Лобеський тримав у руках і описував саме львівську алебастрову фігуру Богородиці.

Третє

Найдавніший писемний текст про алебастрову статую Богородиці у Львові датовано 1401 роком. Це грамота блаж. Якова Стрепи, архиєпископа Галича, про сорокаденний відпуст за молитви перед алебастровою фігурою Богородиці. Отже, її було виготовлено щонайпізніше в другій половині ХIV століття. Тож не випадково корона Богородиці у львівській фігурі має форму вінця. Такою ж, напевно, була корона й на голівці Ісуса.

Саме такі корони носили володарі Європи в X-XIII століттях, відповідно до цього, такими вони дійшли до нас у пам’ятках тієї епохи. У XIV-XV століттях мода змінюється. Вінець доповнюється шапкою, на завершенні корони з’являється хрест. На початку XVII століття Анна Дольська, княжна Вишневецька, прикрасила статую золотими коронами з діамантами, й саме їх ми бачимо поверх алебастрових вінців на гравюрі середини XIX століття.

Четверте

Отець Донат Піонтковський занотував, що на початку XIХ століття під час хресного ходу алебастрова статуя Богородиці впала і розбилася. При поправі її ще більше було пошкоджено, й такою львівська фігура дійшла до нас. Сьогодні вона потребує кваліфікованої реставрації. Тоді ж, напевно, було відпиляно для ремонту щонайменше п’ять сантиметрів каменю знизу і стільки ж, або й більше ззаду п’єдесталу – там алебастр необроблений, нешліфований.

Підтверджує сказане текст 1750-их років. Відповідаючи на закид краківського домініканця отця Юстина з Міхова, що львівська фігура мала й легка, домініканець зі Львова писав: »Не є вона ні мала, ані така легка, бо висотою сама, без корони, 19 цалі (дюйми), а важить 26 фунтів і 4 люти ваги і міри польської. А тому має таку вагу, що її довго на руках носити неможливо».

Тобто, тоді (у 1750-ті, до падіння) її висота була майже сорок вісім сантиметрів (2,48 см (1cal) х 19 = 47,12 см) – тепер же – сорок три сантиметри, і важила вона 10 кг і 584 гр.

П’яте

1902 року в Кракові було видано книгу «O cudownych obrazach w Polsce Pszenajświetszej Matki Bożej wiadomości historyczne, bibliograficzne i ikonograficzne przez Х. Wacława z Sulgostоwa». Це плід десятирічної подвижницької праці Едварда Новаковського, він же отець В’ячеслав з Сулгостовa, капуцин. На 849-ти сторінках подано найдокладнішу інформацію про 1050 Богородичних ікон, фігур, образів, про церкви, в яких вони розміщуються, про книги, в яких їх описують або згадують. Описано 825 образів.

Крім цього, на додачу – ще й сім тематичних покажчиків та альбом малюнків Богородиці. Без перебільшення – це енциклопедичне видання. Не обминув о. В’ячеслав, звичайно ж, й алебастрової фігури Матері Божої зі Львова. Загалом, на 395-399 сторінках він повторив уже сказане, бо ж бачив ту саму статуетку і тримав у руках ті ж самі книжки. А завершив так: «R. 1901 złodziej głowkę Dz. J. oderwal – zaginiona».

Цей факт було підтверджено на засіданні Комісії для вивчення історії мистецтв у Польщі, яка під головуванням проф. Івана Антоневича-Болоза зібралася в церкві отців-домініканців у Львові 20 червня 1901 року. На додачу Комісія занотувала ще й викрадення двох золотих корон з голови Богородиці й Дитятка. З того часу й донині голівки Ісуса у львівській алебастровій фігурі Богородиці немає.

Шосте

Збереглося фото львівської фігури ще без втрат, тобто, його було зроблено перед 1901 роком, і на ньому бачимо сидячого Ісуса в короні. Це фото надруковано в першому томі „Історії Львова” (Львів, 2006) і в другому томі „Українське мистецтво” (Львів, 2004). На жаль, фото не має посилань.

Отже, з 1401 року й до 1901-го львівська алебастрова фігура Богородиці перебувала в церкві Тіла Христового монастиря домініканців у Львові. Її святість і чудодійність ствердили папські документи у 1587, 1708, 1759, 1855 роках, а також грамоти львівських митрополитів й архиєпископів у 1401 і 1759 роках. З 1911 року й донині вона зберігається у львівських музеях. 30 січня 1911 року Національний музей короля Івана III купив її у львівського колекціонера Степана Пелецького (інв. № 828).

20 вересня 1940 року фігуру передано Історичному музеєві (інв. № С-481), а 1973 року – Львівському музею історії релігії (інв. № Ск-185). Не відомо, як статуя потрапила до рук колекціонера, ще більше зацікавлення викликає питання, хто і де її виконав, коли і як вона потрапила до Львова. Це тема окремого дослідження.

Маємо декілька гіпотез. Одна говорить, що 1228 року св. Гіацинт Одровонж (1183-1257) придбав алебастрову Богородицю у Франції, і потім усе життя вона була з ним, зокрема в Києві. Там на п’єдесталі вирізьбили герб Рюриковичів (?) – Юрія Змієборця – і перед ним на колінах – князя Володимира Рюриковича. 1240 року під час втечі з Києва св. Гіацинт залишив її у знищеному татарами Галичі, і звідти 1270 року князь Лев Данилович забрав її й передав львівським домініканцям.

Згідно з іншою гіпотезою, 1391 року блаж. Яків Стрепа, новопоставлений архиєпископ Галича, францисканець, привіз алебастрову фігуру з Кракова й передав її братам-проповідникам у Львові.

Найфантастичнішою й, можливо, найвірогіднішою є така версія: 1253 року король Данило Романович із сином Левом ходили походом на Чехію. Особливо знатно погуляв навколо Опави князь Лев. З честю і великою здобиччю повернулися руські полки додому. Серед привезено на Русь була і фігура Богородиці з брунатного алебастру, поклади якого є у чеській Сілезії.

У 1270-ті роки князь Лев Данилович – як покуту за свій великий гріх, убивство 1268 року на Великодні свята кума князя Войшелка, – заклав у Львові монастир і церкву апостолів Петра і Павла та передав руським монахам з перенесеної з Холма королівської скарбниці найцінніші реліквії – писану апостолом Лукою ікону Богородиці Одигітрії й алебастрову фігуру Божої Матері. Тоді ж вирізьбили на п’єдесталі Юрія Змієборця й перед ним на колінах – донатора князя Лева.

Через сто років – 1377 року – князь Володислав з Опілля надав двір (палац) князя Лева, а також руську церкву й монастир зі всіма святинями, що там зберігалися, орденові проповідників (ОР). Так розпочалось будівництво домініканського монастиря й церкви Тіла Христового у Львові, так розпочалася історія його святині – львівської алебастрової фігури Богородиці.

Джерело: РІСУ