1967 р. Історія українського мистецтва
Порівняно з Києво-Печерською, друкарня Львівського Ставропігійського братства перебувала в тяжких умовах. У той час як київська друкарня на протязі всього XVII століття була самостійною і незалежною, мала підтримку й захист високих духовних осіб, таких, як Плетенецький, Могила, Тризна, друкарня Львівського братства видавала книги в умовах посиленого національно-релігійного гніту з боку шляхетської Речі Посполитої. Працівникам львівської друкарні часто доводилося навіть захищатися від уніатських митрополитів та світських феодалів, які організовували напади на видавництво з наміром розгромити його та знищити всі книги [Я.Д.Исаевич. Книгопечатание во Львове XV – XVIII вв. – У кн.: 400 лет русского книгопечатания (1564 – 1964). М., 1964, стор. 77].
Хоча до Києво-Печерської друкарні перейшли кращі гравери з Львова, при друкарні Львівського Ставропігійського братства все ж лишилося кілька хороших майстрів. Там працювали такі відомі гравери, як ієродиякон Георгій, що виконував рамки для титульних сторінок львівських видань, художник, що підписувався ініціалами «В.Θ.Z.» або «В.», та інші. Крім того, з самого початку видавничої діяльності київської друкарні вона мала щільний творчий зв’язок із львівською, і між ними весь час вівся обмін гравюрами. Ті самі майстри, які переїхали зі Львова до Києва, виконували ілюстрації одночасно до київських та львівських видань. Завдяки цьому друкарня Ставропігійського братства у Львові була майже таким самим видатним друкарським осередком на Україні, як і Києво-Печерська.
Розгорнувши свою діяльність на основі придбаної друкарні Івана Федорова, Львівське братство широко використовувало і федоровські гравюри, переважно орнаментальні заставки, кінцівки та ініціали. Нові сюжетні заставки, сторінкові ілюстрації і титульні аркуші виконували спочатку Ілля, Памво Беринда, «Л. Т.», а по переїзді їх до Києва – здебільшого гравер «В.Θ.Z.».
Художник «В.Θ.Z.» був майстром сюжетно-орнаментальних заставок, а також невеликих текстових ілюстрацій і сюжетних композицій. Виконував він також віньєтки та декоративні рамки до титульних аркушів, створював мініатюрні композиції («Тайна вечеря», «Покладення в труну», «Хрещення», «Смерть Стефана» тощо). З пізніших його робіт відзначається добре скомпоноване й майстерно виконане зображення Івана Дамаскіна, надруковане на звороті титульного аркуша «Октоїха» 1644 року. Рисунок у роботах цього гравера завжди узагальнений, чіткий і виразний, композицію побудовано за перспективними планами. Художник «В.Θ.Z.» майстерно оперує лінією і різноманітним штрихом, що надає його гравюрам своєрідної гармонійності. Здебільшого кожну свою композицію він обрамлює рослинним орнаментом, а в декоративні заставки й віньєтки з ренесансних мотивів обов’язково вводить елементи, притаманні українському орнаменту.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 363 – 364.