Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

На Україну Іван Федоров приїхав, маючи вже великий досвід роботи. Він разом з своїм товаришем і помічником Петром Мстиславцем надрукував у Москві дві книги: «Апостол» – в 1564 році і «Часослов» – в 1565 році. Ці книги були оздоблені майстерно вирізаними на дереві орнаментальними заставками, ініціалами й сторінковими ілюстраціями. У 1569 році в білоруському містечку Заблудові, яке належало тоді литовському гетьманові Григорієві Ходкевичу, московські друкарі видали ще дві книги: «Псалтир з часословцем» і «Євангеліє учительне», ілюстровані й прикрашені орнаментикою та ініціалами з московських дощок. В «Псалтир з часословцем», крім того, введено було дві нові гравюри, виконані вже в Заблудові, – зображення царя Давида та герба Г. Ходкевича. Далі обставини склалися так, що Івану Федорову і Петру Мстиславцю довелося розлучитися: Петро Мстиславець переїхав до Вільна, а Іван Федоров – до Львова. На кошти, зібрані серед простого люду, Федоров влаштував власну друкарню у Львові і в 1574 році видав у ній уже згадані книги – «Апостол» і «Буквар».

Львівський «Апостол» ошатніший за московський. Для орнаментального оздоблення цього львівського видання Федоров використав чимало гравюр з московського й крім того дав ще нову заставку. Великі ілюстрації «Апостола», а також прикраси «Букваря» [Єдиний відомий примірник його є в бібліотеці Гарвардського університету в США. Публікації: В. С. Люблинский. Выдающийся памятник русской культуры – Львовский букварь Ивана Федорова 1574 г.; його ж. «Судьба памятника и его значение в истории отечественного книгопечатания»; Т. А. Быкова. Место «Букваря» Ивана Федорова среди других начальных учебников. – «Известия АН СССР». Отд. литературы и языка, 1955, т. 14, вып. 5, стор. 460, 468; А. А. Сидоров. Новооткрытое издание Ивана Федорова. – «Полиграфическое производство», 1955, № 1, стор. 30] створили заново, мабуть, львівські майстри. Так, було виконано гравюри – герб князя Г. Ходкевича в ренесансній рамці й власний друкарський знак Івана Федорова, скомпонований разом з гербом міста Львова в красивий декоративний картуш. А у фронтиспісу львівського «Апостола» хоч і застосовано ренесансну рамку попереднього видання 1564 року, центральна частина, де зображено євангеліста Луку, – нова. У московській гравюрі євангеліста зображено в спокійній позі, сидячим у глибокому замисленні перед пюпітром, на якому приготовані письмові приладдя, а у львівській – постать динамічна. Поклавши папір на коліно, євангеліст енергійно виводить рядки пером. В його обличчі велика зосередженість і творче натхнення. Про постать Луки з цього видання дослідники О. Сидоров і Г. Коляда влучно говорять, що вона «більш „тілесна”, плотська, „західна”, ніж московська» [О. О. Сидоров, Г. I. Коляда. Першодрукар Іван Федоров. – У кн.: Книга і друкарство на Україні, К., 1964, стор. 41]. Вдало пов язано в єдиній композиції зображення цієї постаті з готовою вже ренесансною рамкою. Гравер, що підписався літерами «W. S.», блискуче виконав композицію різцем. Він еластичною лінією обводить контур, сміливо і вправно виконує перехресну штриховку.

Хто був автором ілюстрацій і оздоб львівських видань, точно не доведено, оскільки основне джерело для визначення походження цих творів – ініціали, які є на двох гравюрах у львівському «Апостолі», виданому одночасно з «Букварем», ще остаточно не розгадані. Обидві ці гравюри – зображення євангеліста Луки та видавничий знак Івана Федорова, скомпонований разом з гербом Львова, – позначені літерами «W. S.», а гравюра з євангелістом ще й нечітко вирізаними кирилівськими літерами, подібними до «Л. П.».

Відносно розгадки цих ініціалів дослідники висловлюють багато різних думок. Можливо, ініціали «Л. П.» належать майстру Лавріну Пилиповичу [М.Т.Гембарович. Роль Івана Федорова і його художньої спадщини в розвитку графіки на Україні в XVI – XVIII ст. – У кн.: Віковічна дружба народів-братів, К., 1954, стор. 54], який працював у цей час у Львові і міг виконати гравюру. Деякі дослідники вважають, що ініціали «W. S.» належать краківському граверу Венделю Шерфенбергу; інші, – що відомому живописцю, сину львівського міщанина, Войцеху Стефановичу, який був придворним художником польського короля та в 1570-х роках також працював у Львові. Є думка, що латинськими літерами міг підписатися й український художник, як це робилося в ті часи у Львові, наприклад: «Василь зі Стрия», «Васько», «Семен», «Степан», «Сенько» та інші. Вони були іконописцями, але, можливо, хто-небудь з них займався й гравюрою або був автором малюнка композиції [В.Січинський. До питання про автора гравюр українського перводруку. – «Бібліологічні вісті», К., 1926, № 3, стор. 60].

Висока майстерність ілюстрацій та оздоблення львівських видань «Апостола» й «Букваря» свідчить про те, що виконували їх художники, які мали вже добру професійну підготовку. Коли б вдалося остаточно встановити, що майстри, які підписалися на федоровських гравюрах, були справді місцевими, тоді можна було б говорити й про існування гравюри на Україні до приїзду Івана Федорова у Аьвів.

Декоративні прикраси львівського «Апостола» і «Букваря» відзначаються високою графічною культурою, красивою композицією з рослинних елементів – пишно закрученого широколисту, стилізованих квітів, плодів тощо. Таке оформлення книг характерне для епохи Відродження і, певно, має італійське походження, але в інтерпретації федоровських видань воно набуло своєрідного стилю.

Рослинно-декоративними заставками починаються всі глави й розділи «Апостола» і «Букваря», а закінчуються вони кінцівками плетінкового або рослинного характеру. Заголовки виконано в’яззю, яка виділяється теплим червоним кольором і добре сполучається з чорним кольором заставок і шрифта наборної сторінки. Декоративні початкові літери ніби зв’язують заставку з текстом і об єднують усю сторінку в єдину композицію.

У «Букварі» порівняно з «Апостолом» менше прикрас; є лише п’ять невеличких заставок рослинного характеру і п’ять дрібних кінцівок. Одну з заставок виконано перехресною штриховкою. Застосувати цей прийом на подовжній дошці, яка вживалася для гравірування в ті часи, міг лише досвідчений майстер.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 337 – 339.