Житловий будинок (№ 74)
Віктор Мойсеєнко
Житловий будинок, 1929 – 30 рр. (архіт.). Вул. Петропавлівська, 74. Будинок займає всю довжину невеличкого кварталу по вулиці Петропавлівській.
Триповерховий, з рядовою симетричною загальною композицією будинок являє собою один з небагатьох багатоквартирних житлових об’єктів міжвоєнного періоду, що збереглися у Сумах, причому, є найбільшим з них. Споруджувався для робітників і службовців найбільшого на той час промислового підприємства міста – Сумського машинобудівного заводу.
Будинок має просту, традиційну конструктивну схему з трьома несучими поздовжніми стінами. Основний будівельний матеріал – цегла. Кладка стін з неї відзначалася високою майстерністю, тож ніякої потреби в облицюванні стін не було. Міжповерхові перекриття й перегородки дерев’яні, дах щипцевий, покрівля залізна. Перед головним фасадом будівлі – палісад (не зберігся). Система розпланування секційна, всі поверхи житлові. Квартир в будинку всього 30, кожна з них має у своєму складі передпокій, дві чи три кімнати площею від 18 до 28 кв.м, кухню, невеличкий туалет. Майже всі квартири другого й третього поверхів мають балкони, а деякі з них – ще й лоджію. У композиції головного фасаду істотну роль відіграють ризаліти зі «скошеними» фронтонами, а також пропорції та характер розташування типових утилітарних елементів житла – вікон, балконів тощо.
Зовнішній вигляд будинку в певній мірі відповідає естетичним засадам конструктивізму, але ризаліти за своїми формами, особливо завершеннями, мають прямий зв’язок з традиціями архітектури модерн. Зберігся в основному в первісному стані, але в 1970-х цегляні стіни були облицьовані керамічною плиткою.
Будинок служить цікавим прикладом типологічних та естетичних творчих шукань в українській архітектурі 2-а чв. 20 ст.
Тепер на першому поверсі – магазини, на другому і третьому – житло.
[Моісеєнко В. П. Суми. Історико-архітектурний нарис / В. П. Моісеєнко, Н. П. Новаківська. – К., 1966. – С. 36 – 37.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. – К.: 2017 р., с. 149 – 150.