Василіяни у Троках
Русини Великого князівства Литовського часто помилково пов’язуються з сучасними росіянами, що ігнорує історичну реальність: предки сучасних українців і білорусів не були підданими Російської імперії. Натомість вони були громадянами Великого князівства Литовського, згодом Речі Посполитої, а нині — незалежних держав України та Білорусі. Берестейська унія 1596 року відіграла важливу роль у формуванні українців і білорусів. Вона відбулася як угода між Православною Церквою Литви й Польщі та Римо-католицькою церквою. У цій угоді православна церква визнавала владу Папи Римського і приймала католицьке віровчення, зберігаючи при цьому власну літургію та церковнослов’янську мову.
Русини оселилися в Тракаї у XIV столітті. Їм дозволили збудувати муровану православну церкву Різдва Пресвятої Богородиці та монастир на пагорбі біля озера Бернардінай (Лука) у 1384 році. Купці та ремісники, які переселилися в регіон, сформували тут першу православну громаду. Вважається, що Вітовт прийняв православ’я саме тут між 1384 і 1386 роками. Комплекс належав безпосередньо великим князям литовським, які у 1435, 1498 і 1526 роках неодноразово підтверджували його привілеї, виводячи його з-під юрисдикції митрополита. Документи 1604, 1619 і 1653 років свідчать, що монастир і православна церква вже втратили частину своїх земель. Монахи також зазнавали зменшення доходів. Крім того, новопризначений архімандрит отримав дозвіл через суд повернути колишні земельні ділянки православної церкви. Комплекс був знищений пожежею у 1655 році під час війни з Росією та Швецією. У 1683 році Владислав Ваза, на прохання митрополита Київського, включив цей комплекс разом із землями до складу Віленської Свято-Троїцької унійної церкви.
Для зміцнення молодої унійної церкви василіяни заснували у Вільнюсі друкарню. Вона відіграла важливу роль у формуванні нової етнорелігійної ідентичності, захисті національних політичних прав і встановленні зв’язків русинських громад з європейською цивілізацією. Працюючи з 1628 до 1692 року і знову з 1760 до 1839 року, друкарня видавала книги руською, латинською, польською, литовською, латиською та французькою мовами. Серед видань була «Чудеса Матері Божої Тракської» Симона Манкевича, парафіяльного священника з Нового Тракаю, надрукована польською мовою.
Після поділу Речі Посполитої між Росією, Австрією та Пруссією у 1772–1795 роках Російська імперія провела значні заходи в 1827–1839 роках за царя Миколи I з метою ліквідації унійної церкви та її спадщини. Уніатів змушували переходити в православ’я, а тих, хто не підкорявся, переслідували. У 1827 році за наказом царя Миколи I василіанські монастирі передали православній церкві; у 1831 році школи було закрито, а в 1832 році ліквідовано провінції. За ініціативою Йосифа Семашка, співпрацівника унійного єпископа Литви й Білорусі з російською владою, у 1839 році на Полоцькому синоді було прийнято рішення «возз’єднатися» з православною церквою. Понад 200 унійних монастирів було ліквідовано, навчальні заклади, будинки опіки та друкарні конфісковано, 1600 унійних парафій скасовано, а приблизно 1,5 мільйона парафіян змусили перейти в православ’я.
Лише уніати Холмського регіону Царства Польського, що перебувало під російським правлінням, певний час зберігали автономію. Однак у 1874–1875 роках Російська імперія насильно ліквідувала унійну церкву і в цьому регіоні.
Влітку 1988 року радянська влада, яка тоді контролювала територію, розпочала будівництво багатоквартирних будинків для високопосадовців Комуністичної партії на місці Тракайського василіанського монастиря. Під час робіт було виявлено залишки фундаментів монастиря, зокрема церкви та дзвіниці, а також людські рештки. Ромуальдас Ланкас та інші мешканці Тракаю звернулися до ініціативної групи Литовського руху за перебудову з проханням допомогти зупинити будівництво, яке шкодило залишкам історичних об’єктів монастиря.
21 червня 1988 року сотні литовців провели перший мітинг Руху за перебудову перед Сейомом у Вільнюсі. Будівництво було зупинено, а вже зведені фундаменти житлових будинків восени 1988 року демонтували.