Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

Аляска

Аляска (англ. Alaska) — найбільший за територією штат США в північно-західній частині Північної Америки, що займає півострів Аляска: усю північно-західну частину материка, Алеутські острови й архіпелаг Олександра. Загальна площа — 1 717 855 км²; площа суходолу — 1 478 457 км². Аляска стала 49-им штатом Сполучених Штатів 3 січня 1959.

Російсько-тлінкітська війна 1802-1805 рр. Під час завоювання Аляски росіяни зустрілись з опором місцевих індіанців тлінкітів.

В травні 1802 року окремі сутички переросли в справжню війну. Біля 600 тлінкітів напали на Михайлівську фортецю на острові Ситка, знищили російський гарнізон і російських купців і мисливців,невелика частина втікла на сусідній острів. В 1804 році росіяни під командою Баранова на 4 кораблях і кілька десятків алеутських лодок вирушили відвойовувати острів Ситка. Індіанці боронились в збудованому ними дерев'яному форті,але під артилерійським обстрілом з кораблів відійшли з форту, над яким знову піднявся російський прапор.

20 серпня 1805 року племя еяків разом з тлінкітами напали на російське місто Якутат і вибило там всіх росіян і їх прислужників алеутів.

Росія втратила свою основну базу на Алясці. Опір тлінкітів затримав і затруднив колонізацію Аляски і цей фактор вплинув на рішення продажі Аляски США. Росія заключила мир з тлінкітами, але оскільки не було проведено належного індіанського ритуалу, то кінцевий мирний договір між Росією і тлінкітами був заключений в 2004 році з дотриманням належних ритуалів.

На поч. ХІХ ст. Російська-Американська компанія, яка була закладена в 1799 р. О. Барановим, розпочала організацію першої навколосвітньої російської експедиції, керівником якої призначено І.Крузенштерна. Його помічником став уродженеь Ніжина – Юрій Лисянський. Лисянський взяв курс до острову Кад’як. Після двадцяти трьох днів важкого плавання Лисянський прибув до берегів «Російської Америки». Тут команда «Неви» на чолі з капітаном взяла участь у захисті російської факторії на острові Сітка поблизу Аляски, що була раптово атакована місцевим індіанським племенем, підбуреним англійськими матросами. При підтримці артилерійського вогню з борту «Неви» на берег був висаджений десант, і матроси поновили контроль над островом. На місці спаленої нападниками фортеці командою «Неви» було закладено нове місто Ново-Архангельск – нову столицю «російської Америки».

Українські сліди на Алясці

Два роки керуючим Російською американською компанією був Семен Яновський з Глухова. Цікаво, що православними колоністами у Північній Америці опікувались єпископи Іркутські та Нерчинські Інокентій (Неронович), св. Сафроній (Кришталевський), Михаїл (Миткевич), які були українцями за походженням і, до того ж, вихованцями Києво-Могилянської академії. За часів єпископа Веніаміна (Багрянського) 1795 р. було збудовано першу православну церкву у місцевості Кодьяк (Аляска), пізніше було створено Аляско-Алеутський вікаріат.

Після того, як цар Олександр II продав Аляску США (1867), її вікаріат був підвищений до єпархії (1870). Першим її архієпископом став Іоанн (Митропольський), а третім (1888-1891) – Володимир (у миру – Василь) (Соколовський), українець з Полтави, випускник Холмської духовної семінарії (з 1875 по 1890 рр. розміщувалася в приміщенні сучасного ліцею №4 в Холмі), який привіз зі своєї альма-матер цілий загін українців-священиків. Адже на Алясці було кому служити до 20 тис. козаків (серед яких було багато українців) відмовилися після продажу Аляски повертатися на Камчатку.

Після його переведення на Острозьку кафедру на Волині на Аляску було поставлено єпископа Ніколая (Зьорова), який поширив діяльність місії і на Канаду. В 1909 р. РПЦ поставила свого єпископа спеціально для Канади. Ним став Олександр (Немоєвський). Мережа православних парафій, таким чином, швидко поширилася всією Північною Америкою. І нині Російська Американська митрополія у США та Канаді живуть тими здобутками, якими вони завдячують насамперед українцям кін. XIX-поч. XX ст.

В 1865 р. до Нью-Йорка прибув ієродиякон Агапій Гончаренко (Андрій Гумницький) – вихованець Київської духовної семінарії, що діяла як початковий ступінь Київської Духовної академії. Він виступив творцем першої слов’янської політичної організації у США («Клуб декабристів» у Сан-Франциско) і видавцем газети на Алясці («Alaska Herald-Свобода») українською, російською та англійською мовами.

Перед тим як переїхати до США отець Агапій Гончаренко працював в журналі «Колокол», який видавав в Лондоні О. І. Герцен. 1 квітня 1861 р. він містив в цьому часописі некролог Т. Шевченка українською мовою. В ньому він зокрема писав: «Від ієродиякона Агапія (Андрія) Гончаренко – І без нього було тяжко, важко нам блукати в далекій чужині, та все була потіха, все таки була надія. Був у нас вдома Кобзар, він виспівував діла батьків наших, розказував про козацьку славу, хто ми чиї ми діти – коли самі не хочемо знати…А тепер його немає, смерть скосила його. І на душі ще тяжче стало – на кого тепер надія? Хто буде потішати наш люд в неволі…Є вірні діти України, треба правду казати, та є далебі діти нерозумні, а ще більше перевертнів і недоляшків». Після переїзду до США, о. Гончаренко став першим популяризатором творчості Тараса Шевченка в Америці, за висловом Роксолани Зорівчак – «піонером англомовної Шевченкіани».

Агапій Гончаренко, активно ангажувався в справи Аляски. Російська компанія залишила мешканцям Аляски деякі кошти, на які вони змогли проіснувати певний час, а потім вони почали голодувати. Американський уряд не знав що з тим робти. Адже з метою зберегти ресурси морських тварин, їх добичу було заборонено. Ситуація трохи покращилася, коли обмежену добичу почала вести знову створена американська компанія, з приводу якої Агапій Гончаренко однак розпочав в компанію в Віснику Аляски, що вона безбожно наживається на алеутах.

Ще одним пов'язаним з Україною епізодом історії Аляски була операція по перекиданню літаків з Аляски до Сибіру і далі на радянсько-німецький форнт під час Другої Світової війни. Пам'ятник цій операції стоїть в місті Фейрбанкс на Алясці.

Джерела:

Підготував Іван Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця".