Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

Легенди острова Черепахи або Сполучені Штати для українцяш

Вони називали себе цивілізованими, а нас – варварами

Сітин Бул, легендарний вождь індіанців

Т. Коул, Гора Шрун, 1838

Легка небесна дівчина одного разу була необережною та підсковзнулася і злетіла через просвіт у хмарах на Острів Черепахи, який підхопив і поніс її. Приблизно так з покоління у покоління оповідали ірокези про початок свої землі – континенту, який ми називаємо Новим Cвітом – Північної Америки. Це таке диво, що на захід від нашої старої Європи за неозорим Атлантичним океаном простягається інший величний континент. Від вузького Панамського перешийка він виростає у північному напрямку, ніби намагаючись охопити води Північного океану своїми довгими руками – Аляскою, Канадським арктичним архіпелагом та спочиваючою під кригою Гренландією. Ось він виринає з-під крила літака. Та що це? Замість неозорих приатлантичних лісів у пластиковому віконечку ілюмінатора такі знайомі європейські клітинки-«клаптики» та котеджі, котеджі… Перше враження таке, наче і не залишав Європи, а лише перелетів в іншу її частину. Та все правильно, ми сідаємо у Філадельфії – одному з найстаріших міст США, що розташовується прямо вздовж широкої смуги Делавар-рівер – великої річки, яка перетинає Пенсільванію.

Широке гирло р. Делавар в Філадельфії

Тут у Ліхайському університеті у невеличкому містечку Бетлехем, що означає Віфлеєм, мені по програмі Фулбрайта довелося провести майже 4 місяці, перш ніж я зрозумів, що європейські краєвиди, вся ця цивілізація – це лише наліт на обличчі сивого давнього континенту. Адже достатньо поринути у найближчий ліс чи долину річки, відвідати мовчазне городище палеоіндіанців, як враження європейськості одразу зникає. Так тут одразу починаєш розуміти, що ти стоїш на клаптику давнього дивовижного материка, починаєш відчувати його дихання від студених вод моря Баффіна до вічно неспокійної Мексиканської затоки. І ніякий це не Новий Світ – це патріарх, який надійно зберігає свої таємниці. Остаточно переконався у цьому, відвідавши Аляску. «Аляска» мовою алеутів означає – «велика земля». Наразі цей віддалений від «материкових» США штат сам є скоріше островом. Американці називають його останнім рубежем. Що ж, я схильний погодитися, при умові що під цим ми будемо розуміти останній рубіж природи. За своє життя далеко не кожному американцю доводиться побувати тут. Мені довелося перетнути його з півдня на північ від другого за величиною міста штату – Фейрбанкса або так званого «золотого серця» Аляски до студених вод моря Боффорта. Аляска яскраво контрастує з південними штатами, які мені пощастило також відвідати: Техасом, Луїзіаною чи Міссісіпі. Як це не дивно, ландшафти південних штатів подекуди так нагадують Україну.

Захід сонця над Міссісіпі

Відомо, що у пересічного українця Америка, зокрема, США перш за все асоціюється з хмарочосами Манхеттену та фінансовими воротилами, а також найбільш успішною країною світу, куди багато хто мріє потрапити. Лише той, хто почує справжнє дихання континенту і намагатиметься злитися з його великим духом (Great Spirit) через контури сучасної цивілізації побачить марево іншої – аутентичної Америки. Враженнями від її пошуків я хочу поділитися з вами у цьому нарисі.

Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця»