Частина 10: В боротьбі за природу континенту

див. також

Для нас, що становлять меншість, оказія побачити диких гусей значить більше ніж можливість перегляду телебачення, а шанс на знахідку сон-трави є правом так само життєво необхідним як свобода слова

О. Леопольд

Людство за час свого існування згубило не один вид диких тварин та рослин. Всім відомий приклад нелітаючого птаха – дронта з острова Маврикій. Повністю винищеного білими прибульцями.

Скелет – все, що залишилося від дронта, Нью-Йоркський музей природної історії

Проте таких прикладів чимало. Зокрема присутні вони і на американському континенті. Так тут було винищено багатомільйонного до цього мандрівного голуба. Наразі від колись звичайного виду залишився лише пам’ятник. О. Леопольд писав: «Наші діди їли і одягалися не так добре, як ми, і жили не в таких зручних будинках. Зусилля, що дозволили їм покращити свою долю, заодно позбавили нас голубів. Проте можливо зараз ми сумуємо тому, що в глибині душі не впевнені, наскільки вигідний для нас такий обмін. Механічні іграшки дають нам більше комфорту, ніж давали нам голуби, але чи зможуть вони стільки ж додати до розкошів весни?»

Пам’ятник мандрівному голубу в зоопарку Цинцинаті

Вже не побачиш мільйонних стад бізонів. Багато тварин падає жертвами нашого повсякденного життя і зараз.

Броненосець збитий автомобілем на хайвеї Техасу

Все це не могло не вплинути на прогресивних людей свого часу. Далеко не всі американці пишаються тим, що сталося з чудовим американським континентом після його стихійного заселення, розбору землі, кількох хвиль індустріалізації. Як пише заслужений природоохоронець України В.Є. Борейко: «Не буде перебільшенням сказати, що в жодній країні світу дика природа не користувалася такою підвищеною увагою, як у американських філософів та письменників. Саме завдяки ним США багато в чому досягли таких захоплюючих результатів в захисті дикої природи, саме вони розбудили самий потужний природоохоронний рух, саме вони зробили дику природу національною святинею».

Америка дала світу п’ять видатних філософів дикої природи, що працювали в ХІХ-ХХ ст.: Ралф Емерсон, Генри Торо, Джон Мюір, Олдо Леопольд, Холмс Ролстон ІІІ.

Олдо Леопольд – книга якого «Календар піщаного графства» є Біблією американської природоохорони

Тут необхідно сказати, що світова практика природоохорони прийшла до декількох концепцій природоохоронних територій різного призначення, які доповнюють одна одну. Однак, єдиною ідеєю, яка була розроблена в інтересах дикої природи і яка захищає її від повсюдного втручання людини, є ідея абсолютної заповідності. Саме американські екофілософи розробили ідейну базу концепції абсолютної заповідності. В своїх працях вони підкреслювали важливість такої цінності дикої природи, як свобода – цінність, без якої не може бути успішного еволюційного розвитку екосистем і дикого життя. Ще в середині ХІХ ст. видатний американський екофілософ Генрі Торо писав про необхідність захисту свободи дикої природи. На думку радикального еколога Дейва Формена, дикій природі необхідно дозволити йти своєю дорогою, а не ,,користуватися нею”.

Генрі Торо – автор піонерної екофілософської праці –«Уолден або життя в лісі»

В статті ,,Біологія і філософія в Йєлоустоні” екофілософ Холмс Ролстон ІІІ писав про необхідність строго розрізняти природне і штучне втручання людини в дику природу національного парку: «Відновлення вовків як хижаків буде більш природнім, ніж винищення лосів снайпером». Екофілософ пропонує прийняти «Декларацію свободи для збереження дикої природи» (щось на кшталт Прокламації про звільнення чорних рабів, підписаної Президентом США А. Лінкольном в 1863 р.). На його думку, дикій природі, особливо тій, що знаходиться на заповідних територіях, повинна бути гарантована свобода і автономія.

Холмс Ролстон ІІІ

Екофілософ Джек Тернер критикує керівників тих американських національних парків , де головні принципи – контроль, управління та організація відпочинку, а не захист свободи дикої природи. Така контрольована заповідна дика природа , на його думку, є фікцією: «Ми не можемо зберігати дику природу як зберігають полуницю – зібрану, зварену і законсервовану. Зберігати дику природу – означає зберігати її автономію і свободу».

Синхронно з американськими колегами до ідеї охорони дикої природи через абсолютну заповідність прийшли російські вчені. Екологи Г. О. Кожевников, М. Ф. Реймерс, О. М. Краснітський, Ф. Р. Штильмарк, С. О. Диренков, В.Є. Борейко, В.Бриніх сформулювали її в закінченому і готовому до практичного впровадження вигляді.

Г. О. Кожевников

С. О. Диренков

У 1908-09 рр. Г.О. Кожевниковим був запропонований ідеальний режим повної недоторканності і особливий вид природоохоронної території, де цей режим повинен забезпечуватися – природний заповідник.

Цей режим повинен забезпечуватися за рахунок:

1. Досить великої площі дикої природи ;

2. Наявності навколо заповідника особливої охоронної зони;

3. Суворої охорони від людей , заборони для проїзду і проходу ;

4. Заборони господарського використання дикої природи – полювання, риболовлі, рубки лісу, а також добутку корисних копалин, посівів і посадок , збирання грибів та ягід.

5. Заборони будь-якого прямого і безпосереднього втручання в хід природних процесів і явищ: «Всякі заходи, що порушують природні умови боротьби за існування тут неприпустимі(…) Не потрібно нічого усувати, нічого додавати, нічого покращувати. Потрібно надати природі самостійність і спостерігати результати ».

6. Недоторканний режим встановлюється назавжди.

Класики абсолютної заповідності запропонували і деякі доповнення:

1. Непрямий вплив людини на заповідник (глобальне забруднення, тепловий вплив на атмосферу) не повинні розглядатися під час підтримки режиму заповідності. Це ж стосується проникнення на заповідну територію чужорідних видів, а також трансформації заповідних екосистем внаслідок відсутності будь-якої екологічної ланки – наприклад, заростання луків внаслідок відсутності копитних;

2. Абсолютна заповідність поширюється не тільки на природні маловивчені ділянки дикої природи, але і ділянки заповідників, що підлягали серйозному антропогенному впливу. На думку Ф. Р. Штильмарк (висловлену спільно з М. Ф. Реймерсом), «заповідання може здійснюватися як відновлювальний акт, своєрідна реанімація» природних екосистем.

3.Ідея абсолютної заповідності є ідеалом, до якого потрібно прагнути при здійсненні менеджменту в будь-якому природному заповіднику (докладніше див тут

Ф.Р. Штильмарк

Але де ж в Америці реалізується вищеописана концепція абсолютної заповідності? Нажаль, в повному обсязі вона реалізована лише на сусідньому континенті. Тут в кількох країнах пострадянського простору створені природні заповідники. Окрім того ділянки абсолютної заповідності існують в Антарктиці. Це так звані антарктичні особливо охоронювані території (ASPA-system Одна з таких територій – острів Грін, розташовується неподалік української антарктичної станції «Вернадський».

Антарктична особливо охоронювана територія «Острів Грін» в районі Аргентинських островів, Прибережна Антарктика

В Америці ця концепція втілилася в створенні територій з жорстким природоохоронним режимом – так званих території дикої природи (National wildlife refuge system та National Wilderness Preservation System ( а також національна система диких та мальовничих річок (USA National Wild and Scenic Rivers

Т. Моран, каньйон Колорадо

Ключову роль в перетворенні первинного американського ландшафту в національну ікону відіграли також художники. Не дарма всі головні об’єкти дикої природи, які в ХІХ ст. зображали на своїх полотнах художники-пейзажисти: Йосеміт, Йеллоустоун, Адірондак, Гай Марипоса, Гранд-каньйон, Ніагарський водоспад – пізніше були взяті державою під охорону. В США навіть існувала особлива національна школа художників дикої природи, яка отримала назву Школа ріки Гудзон. В неї входило більше 50 пейзажистів. Засновником школи у 1830-х рр.. став американський художник Томас Коул (Thomas Cole). Саме його пензлю належать такі шедеври, як «Водоспад Катерскил» (1826), «Гора Шрун» (1838), «Катскил Клов» (1827). Коул вважав, що якщо природа не зазнала впливу людини, тоді людям легше познайомитися з рукою Бога.

Т. Коул Клов Катскил

Другою складовою, що вплинула на розвиток американської природоохрони були традиції американських індіанців. В піснях і легендах володарів Острова Черепахи земля і її створіння сприймаються як справді прекрасні речі. В чудовому ансамблі живих створінь люди були тільки частиною. Індіанці мали свої священні місця, яким поклонялися і які оберігали. Такі генії як Генри Торо, Джон Мюір часто спілкувалися з червоношкірими.

Ф. Черч, Нагарський водоспад – таким він був у 1857 р.

Величезну роль відіграли також американські письменники дикої природи. Одним з перших в ХІХ ст. заговорив про вільну природу проповідник з Бостона У. Меррей, що видав у 1869 р. книгу «Пригоди в дикій природі». Варто згадати Фенімора Купера, який в усіх своїх романах виступає проти знищення дикої природи. Подорожуючи Аляскою, я постійно згадував надзвичайно проникливі оповідання Джеймса Олівера Кервуда: мешканці півночі – величні грізлі та вправні вовки – досі ведуть тут повне небезпек життя пануючи над величезними просторами незайманої природи.

Грізлі – володар Аляски

В США народилася ідея створення національного природного парку, що належала американському художнику Джоржу Кетліну. Подорожуючи південною Дакотою і спостерігаючи занепад індіанців та винищення бізонів він писав: «А як би було чудово…, якби вони (індіанці та бізони – авт.) могли в майбутньому утримуватися в чудовому парку. В усій своїй первинній красі та дикості (яку б захищала політика уряду). Де світ міг би в усі часи побачити корінних індіанців у їх класичному одягу, галопуючих на диких конях з луками з жил, зі щитами та списами. Серед летючих стад лосів та буфало (бізонів –авт.)». Створенню перших національних парків сприяла і та обставина, що молода американська держава не маючи значних зразків історико-культурної спадщини конче потребувала символів.

Система національних парків та природних пам’яток розбудована при президенті Т. Рузвельті

Треба зазначити, що сама собою вона не була суто природоохоронною, це була фактично спроба компромісу між охороною природи та потребами відпочинку американської нації. Перший національний парк – Йелоустонський (1872) створювався переважно для відпочинку та туризму. З таких самих міркувань було створено парк штату «Адірондак» у 1891 р. Тим не менше їх стало потужним поштовхом для розвитку природоохоронної системи США. А наступний створений національний парк – Йосимітьский (1890 р.) вже створювався більшою мірою для охорони дикої природи. У 1914 р. в США вже було 11 національних природних парків, а в 1916 р. була створена служба, яка ними управляла.

Національний парк «Деналі», 25 тис. км2

Поряд з вищепереліченими територіями дикої природи та дикими річками, а також національними парками в Сполучених штатах на федеральному та місцевому рівні діє система інших охоронюваних територій ( В усіх цих територіях в тій чи іншій мірі дозволяється рекреація. А в деяких і обмежене господарське використання. Окрім державних природоохоронних територій діє також мережа приватних заказників, що належать природоохоронній організації «Nature Conservansy» та Одюбонівському товариству.

***

Загалом, відвідавши найбільш дикий куточок США – Аляску, я ще більше укріпив сформований раніше погляд. Найкраще, що ми можемо зробити для дикої природи, це не вивчити її чи зберегти, а лише позбавити її нас самих у будь-яких проявах і дати жити самостійно. На жаль, багато людей не розуміє цього і, скажімо, Аляска слугує одним з місць паломництва різноманітних мисливців, які відстрілюють усіх тварин від величного грізлі до беззахисного вівцебика.

Важко зрозуміти того, хто може застрелити таку тварину

При цьому в Америці у полюванні з самого раннього віку приймають участь діти. А потім у газетах журналісти питають, звідки беруться страшні вияви жорстокості, коли діти у школах розстрілюють однокласників.

Участь дітей у полюванні з раннього віку розбещує їх мораль

Навіть важко повірити, що маєш справу з тою самою нацією, представники якої вели широкомасштабні баталії з власним урядом та бізнесом за збереження каньйону Хетч-Хечи в Йосимітському національному парку, за пам’ятник природи «Динозавр» та Великий каньйон річки Колорадо. Читаючи в центрі Фейрбанкса хвалебні оди розробникам нафти на північному схилі Аляски, мені чомусь пригадався той факт, що в боротьбі американської громадськості за збереження «останнього кордону» – дикої природи Аляски виступали майже усі континентальні шати, окрім самої Аляски. Але громадський тиск був настільки суттєвий, що залишаючи посаду президента Д. Картер підписав закон, яким більше 30% території Аляски відводилося під створення національних парків та інших природоохоронних територій.

Трансаляскінський нафтопровід розсікає всю Аляску з півночі на південь

Що ж до полювання, то колись Д. Мюір спитав завзятого мисливця Т. Рузвельта: «містер Президент, якщо ви збираєтеся бути вище хлоп’ячих пустощів, тобто вбивства тварин. Чи не вважаєте ви потрібним кинути це заняття зовсім?» «Мюір, я думаю. Ви праві» – відповів Рузвельт.

Не слід збувати також про «троянського коня» екотуризму. Адже ріст відвідуваності природних об’єктів прямо пропорційний втраті ними можливості існувати за своїми біологічними законами. Модне зараз поширення різного роду туризму – це невідворотна смерть дикої природи.

Проблема туризму на природних територіях – це потік туристів, які якби не реклама ніколи б і не цікавилися цими територіями

Однією з проблем так званого екотуризму залишається сам фарс цього поняття. Адже насправді він дуже часто збирає контингент, який не має жодного зацікавлення в екопросвіті, а просто шукає якоїсь розваги. Якби не зваблива реклама то цей контингент ніколи б не попав сюди. Американський еколого Дж. Лівінгстон писав: «Рекреаційне використання (національних парків – авт.) стало величезною проблемою …На мою думку, неперервний потік розфарбованих фургонів завантажених туристами, що обвішані фотоапаратами наносять більше шкоди ґрунту, а значить і усій екосистемі парків, ніж будь-кий з останніх мисливців-писхопатів. Ми всі це знаємо. Масштаб і вплив туризму в усіх парках світу пригнічує».

В умовах Сполучених штатів, де всі і все рухається завдяки автомобілям. Зростання туристичного потоку супроводжується не тільки збільшенням автопотоку, але й будівництвом нових доріг, а також інфраструктури обслуговування туристів: стоянок, готелів, тощо. Зокрема в Єллоустонському національному парку працює 3500-3650 чоловік державних службовців та 2900 чоловік зайнятих в приватному секторі. В цьому національному парку наявно 2600 кемпінгів та 9000 номерів в готелях. Як писав М. Ф. Реймерс про заповідні території «в них інша мета, вони справедливо негостинні». Він же пише.

Про те якими гостинними можуть бути адаптовані під туристів колишні території дикої природи свідчить сумна доля Ніагарського водоспаду. Офіційно об’явлений парком штату (з боку США) та природним парком (з боку Канада) – цей водоспад втратив природну красу, з-за нависаючої над ним інфраструктури дох міст, паразитизму нав’язливого туризму, а також численних втручань в його природне життя.

Наразі Ніагарський водоспад – це великий розважальний комплекс. Від дикої природи не лишилось буквально нічого

Зокрема величне дітище природи «ремонтували» осушаючи водоспад і штучно укріплюючи його фронт. Окрім того мало хто знає, що величний водограй – це усього на всього велика електростанція.

Ніагарський водоспад під час «ремонту»

В світлі цих феєрверків проступає весь масштаб трагедії Ніагари,

а таким він був колись

На даний момент від 50% до 75% всієї проходить через Ніагару води відводиться через чотири величезних тунелю, що знаходяться набагато вище за течією від самого водоспаду. Вода потім проходить через гідроелектричні турбіни, які забезпечують енергією прилеглі райони США і Канади, перед тим як повернутися назад у річку вже нижче водоспадів.

***

Оповідаючи про американську природоохорону необхідно загадати, що Америка стала батьківщиною ще одного надзвичайно цінного явища – радикальної природоохорони. Першу з них створив екофілософ Дейв Формен у 1981 р. Це славетна радикальна організація «Земля перш за все» (

Дейв Формен

Першою акцією організації стало покриття дамби в Глен – Каньйоні стометровим пластиковим полотном. З повітря і великої відстані здавалося, що греблю прорвало.

Емблема організації «Земля перш за все»

Найвдалішу свою компанію Earth First! провели влітку 1990-го, коли сотні активістів прикували себе до дерев у Редвудском лісі і зупинили таким чином лісозаготівельні роботи на північному заході тихоокеанського узбережжя Сполучених Штатів.

Активісти «Земля перш за все» блокують вирубку цінного лісу

Друга активна радикальна організація «Морський пастух» – Sea Shepherd була організована Полом Уотсоном, після його виключення з ради Грінпіс у зв’язку з розбіжностями щодо акцій прямої дії, що нібито не відповідають пацифістських духом Грінпіс. Незабаром Уотсон покинув Грінпіс. Спочатку його організація не мала фінансування і підтримувалася лише невеликою групою прихильників. У 1978 р. Ватсон зумів переконати Клівленда Еморі, який очолював британський фонд захисту тварин, профінансувати придбання першого судна Sea Shepherd.

Пол Уотсон – лідер Sea Shepherd

Значне число відомих особистостей підтримало тактику Товариства в частині протистояння рибальству, китобійного промислу і полюванні на тюленів, в той же час критики відносять такі акції прямої дії до насильницьких методів. Вони воліють чекати на милість від нахабних китобоїв сучасності чи сподіватися на неї від бюрократів з офіційних міжнародних інституцій.

Атака китобоїв

Акції Морського пастуха блискавичні та ефективні. Вони включають в себе пошкодження, до підтоплення включно, китобійних суден, що стоять в портах, перешкоджання полюванню на тюленів в Канаді, таран суден, спроби тимчасово засліпити або дезорієнтувати китобоїв за допомогою лазерних пристроїв, закидання суден, що ведуть полювання, пляшками із смердючою масляною кислотою, абордаж суден, захоплення і знищення встановлених в морі дрифтерних мереж.

Знищення сіток

Діяльність «Землі перш за все» та «Морського пастуха» започаткувала дієвий та перспективний, особливо в наших реаліях повсюдної корупції механізм захисту природи – екотаж. Загалом під екотажем розуміють сукупність дій, що мають на меті зупинити, порушити або сповільнити якийсь процес, шкідливий для природи, переважно умисне знищення або пошкодження майна. Екотаж передбачає нанесення шкоди тільки неживим об’єктам.

Сповідь ековоїна – книга Д. Формена про радикальну природоохорону

Мета екотажу – зробити екологічно шкідливі дії економічно невигідними. Масштабні акти екотажу інколи з’являються у центрі уваги держави і громадськості, і в засобах масової інформації діяльність «екотажників» часом називають екотероризмом. Самі ж активісти класифікують свої дії як акт громадянської непокори. Слід зазначити, що екотаж від тероризму відрізняє те, що його єдиною мішенню є власність, а не люди, з іншого боку, на відміну від актів громадянської непокори, дії прихильників екотажу є таємними і силовими.

За останні кілька десятиліть акти екотажу у всьому світі принесли збитків на кілька мільйонів доларів приватним особам, організаціям і урядам. Найбільш поширений цей рух у США. За деякими підрахунками, діяльність однієї із організацій, що практикує екотаж, — Фронту визволення Землі — у період із 1997 до 2006 року мала наслідком ушкодження власності на 100 мільйонів доларів. В Україні також є організації та громадські групи, які вдаються до методів екотажу, а Київський еколого-культурний центр видав вже друге видання керівництва по радикальній природоохороні.

Екотаж – друге українське видання 2013 р.

Замість післямови

Отак і пролетіли мої 3,5 місяці у США – країні, до якої багато людей, пхаючи важкі валізи, намагається дістатися за будь-яку ціну, щоб скористатися благами «американської мрії». Шкода що багато хто змушений робити це не зі своєї волі і зовсім не для того щоб побачити і відчути дух великого континенту. Трагічне й те, що якщо життя тут хоча б трохи прогрішиться, багато хто схопить свої валізи знов у пошуках нового найкращого місця під сонцем. Ми з вами весь час шукали іншої Америки? Незважаючи на те, що історія континенту неозора, а його мешканці приховують не одну таємницю, мені, здається, вдалося відчути дух Острова Черепахи, що гордо розлігся поміж трьом океанами. Чим я і намагався поділитися з вами. Може, вам теж доведеться його відвідати і хочеться вірити, що після моєї розповіді ви швидше зрозумієте його і почнете думати разом з ним. Що ж, а мені вже час додому, пам’ятаєте: немає другої Вкраїни, немає другого Дніпра?

Використано фото автора, І.Дикого та С. Козловського. Автор висловлює подяку Фонду Фулбрайта, Маменко М., Козрецькій І, Зіхенгу Ю., Хантеру Б., Нуру М., Дусюку Р., Мун О., Заворотній Г. та всім тим, хто допомагав мені під час мого знайомства з Америкою.

Використані та рекомендовані джерела:

Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця»