Частина 6. Українці в Пенсильванії та Новому світі

Моя Ненька Україна і джерело козацтва,

на вічну правду і волю…

Агапій Гончаренко

Пам’ятник Т. Шевченку в Вашингтоні

Та нас усіх, звичайно, цікавить питання про наших земляків-українців. Коли вони з’явилися тут? Є дані, що вже на першому кораблі «отців-пілігримів» до майбутніх США («Мейфлауер», тобто травнева квітка), який прибув до Нового Світу ще 1604 p., був один українець.

Іван Богдан у Новому Світі – сатиричний малюнок

Реальних фактів з приводу цього ми не маємо. Натомість 1608 р. до Джейсмтауна на англійському кораблі «Марія та Маргарита» дійсно прибув знаменитий корабельний тесля з Коломиї – Іван Богдан, якого ніяк не можуть поділити між собою американські українці та поляки.

Картина «Перший поляк прибуває до Нового Світу», Польський культурний центр, Філадельфія

Вважається, що перші не чисельні групи українців з’явилися в Новому Світі після того як уряд Польщі заборонив в 1658 р. на всіх підвладних йому землях проживання осіб некатолицької віри. Саме цим пояснюють появу в Америці ще у XVIII ст. осіб безумовно українського походження – Микола Оріх, Петро Луг, Данило Звір, Антін Самбір, Яків Шийка, Андрій Кисиль, Петро Степ, Матей Гора, Мартин Рудий, Християн Галицький. Проте більш масова міграція українців до т. з. Нового Світу спостерігалася починаючи з ХІХ ст., із Західної України, що знаходилася під владою Австро-Угорщини. Причинами міграції були безземелля та малоземелля, безробіття тощо. Вже у XVIII ст. спостерігалися хвилі переселень, скерованих на Балкани (Хорватія, Боснія), однак імміграція до цих країн не мала значних перспектив, бо зарубіжна Європа сама відчувала брак землі. Тому майже всі переселенці з підавстрійської України рушали до Нового Світу.

Виразний монумент ірландській еміграції під час великого голоду в Ірландії, Філадельфія. Коли з’явиться аналогічний монумент українській еміграції?

Одним із перших українських емігрантів до США був Іван Макогон з Залісся в Східній Галичині, який прибув сюди на поч. 60-х років ХІХ ст., уникаючи військової служби. Йому вдалося розбагатіти під час «золотої лихоманки» в Колорадо та відкрити власний шинок. На поч. 70- х рр. того ж століття прибувають до США Юрко Кашицький, Михайло Золяк, Пиворчук.

Поряд з цим масова поява українців на Північноамериканському континенті розпочалася і у його зовсім іншому місці. Кожному українцеві відомо про так розрекламовану «Російську» Америку, але далеко не кожний усвідомлює, що у числі тих перших поселенців було чимало підвладних Росії українців. Аляска була досліджена російськими експедиціями, що призвело до того, що володіння Російської Імперії охоплювали не тільки Сибір і Далекий Схід, а ще й Алеутські острови, Аляску та форт Рос під Сан-Франциско (2012 р. йому виповнилося 200 років), то серед її колоністів у Сибіру та Новому Світі помітне місце належало українцям. (Згадаємо при цьому компактні українські поселення у Сибіру — Сірий Клин та Зелений Клин).

Українці Зеленого клину

Форт Рос на каліфорнійському узбережжі

Українці поруч з іншими народами імперії брали участь у заснуванні міста Новоархангельськ, яке наразі перейменовано на Сітку. Ці події пов’язані, зокрема, з ім’ям Юрія Федорович Лисянського – нащадка українського старшинського козацького роду, який народився 1 (13), за іншими даними – 2 (14), квітня 1773 р. у м. Ніжині, у родині священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова.

Юрій Лисянський

На поч. ХІХ ст. Російська-Американська компанія, яка була закладена в 1799 р. О. Барановим, розпочала організацію першої навколосвітньої російської експедиції, керівником якої призначено І.Крузенштерна. Його помічником став Ю.Лисянський. Лисянський взяв курс до острову Кад’як. Після двадцяти трьох днів важкого плавання Лисянський прибув до берегів «Російської Америки». Тут команда «Неви» на чолі з капітаном взяла участь у захисті російської факторії на острові Сітка поблизу Аляски, що була раптово атакована місцевим індіанським племенем, підбуреним англійськими матросами. При підтримці артилерійського вогню з борту «Неви» на берег був висаджений десант, і матроси поновили контроль над островом. На місці спаленої нападниками фортеці командою «Неви» було закладено нове місто Ново-Архангельск – нова столиця «російської Америки».

Дерев’яна вежа так званого «замку» Баранова з Новорахангельска, Музей Півночі, Фейрбанкс

Під час півторарічного перебування у Тихому океані Ю. Лисянський склав опис островів Кад’як і Ситка. Він же, до речі, залишив нам і перший російськомовний опис Гавайських островів.

Пам’ятник Ю. Лисянському у рідному Ніжині

Шлюп «Нева», на якому плавав Ю. Лисянський

Необхідно відзначити, що вся діяльність компанії була заснована на хижацькому винищенні калана заради його чудового хутра. До полювання заохочували місцевих алеутів, часто підсаджуючи їх на алкоголь. Тож, історія компанії закінчилася так само різко, як і розпочалася, фактично з винищенням каланів. Сама т.з. «Російська Америка» була власністю компанії, а не імперії. Її охороняла і фінансувала виключно компанія.

Алеути

Наразі про колишню присутність імперії нагадують хіба що православні церкви, що слугують наверненому у православ’я місцевому населенню, старообрядцям та нащадкам колишніх колоністів. Цікаво, що православними колоністами у Північній Америці опікувались єпископи Іркутські та Нерчинські Інокентій (Неронович), св. Сафроній (Кришталевський), Михаїл (Миткевич), які були українцями за походженням і, до того ж, вихованцями Києво-Могилянської академії. За часів єпископа Веніаміна (Багрянського) 1795 р. було збудовано першу православну церкву у місцевості Кодьяк (Аляска), пізніше було створено Аляско-Алеутський вікаріат.

Києво-Могилянська академія виховала священників для Аляски

Після того, як цар Олександр II продав Аляску США (1867), її вікаріат був підвищений до єпархії (1870). Першим її архієпископом став Іоанн (Митропольський), а третім (1888-1891) – Володимир (у миру – Василь) (Соколовський), українець з Полтави, випускник Холмської духовної семінарії (з 1875 по 1890 рр. розміщувалася в приміщенні сучасного ліцею №4 в Холмі), який привіз зі своєї альма-матер цілий загін українців-священиків. Адже на Алясці було кому служити до 20 тис. козаків (серед яких було багато українців) відмовилися після продажу Аляски повертатися на Камчатку.

Тільки подумати: старий княжий Холм теж готував священників для Аляски

Будівля початково уніатської, а з 1875 р. до 1890 р. православна духовна семінарія в Холмі, наразі тут міститься ліцей №4

Після його переведення на Острозьку кафедру на Волині на Аляску було поставлено єпископа Ніколая (Зьорова), який поширив діяльність місії і на Канаду. В 1909 р. РПЦ поставила свого єпископа спеціально для Канади. Ним став Олександр (Немоєвський). Мережа православних парафій, таким чином, швидко поширилася всією Північною Америкою. І нині Російська Американська митрополія у США та Канаді живуть тими здобутками, якими вони завдячують насамперед українцям кін. XIX-поч. XX ст.

В 1865 р. до Нью-Йорка прибув ієродиякон Агапій Гончаренко (Андрій Гумницький) – вихованець Київської духовної семінарії, що діяла як початковий ступінь Київської Духовної академії. Він виступив творцем першої слов’янської політичної організації у США («Клуб декабристів» у Сан-Франциско) і видавцем газети на Алясці («Alaska Herald-Свобода») українською, російською та англійською мовами.

Перед тим як переїхати до США отець Агапій Гончаренко працював в журналі «Колокол», який видавав в Лондоні О. І. Герцен. 1 квітня 1861 р. він містив в цьому часописі некролог Т. Шевченка українською мовою. В ньому він зокрема писав: «Від ієродиякона Агапія (Андрія) Гончаренко – І без нього було тяжко, важко нам блукати в далекій чужині, та все була потіха, все таки була надія. Був у нас вдома Кобзар, він виспівував діла батьків наших, розказував про козацьку славу, хто ми чиї ми діти – коли самі не хочемо знати…А тепер його немає, смерть скосила його. І на душі ще тяжче стало – на кого тепер надія? Хто буде потішати наш люд в неволі…Є вірні діти України, треба правду казати, та є далебі діти нерозумні, а ще більше перевертнів і недоляшків». Після переїзду до США, о. Гончаренко став першим популяризатором творчості Тараса Шевченка в Америці, за висловом Роксолани Зорівчак – «піонером англомовної Шевченкіани».

Пам’ять про вихованця Київської духовної семінарії Агапія Гончаренка зберігають українці Каліфорнії

Агапій Гончаренко, активно ангажувався в справи Аляски. Російська компанія залишила мешканцям Аляски деякі кошти, на які вони змогли проіснувати певний час, а потім вони почали голодувати. Американський уряд не знав що з тим робти. Адже з метою зберегти ресурси морських тварин, їх добичу було заборонено. Ситуація трохи покращилася, коли обмежену добичу почала вести знову створена американська компанія, з приводу якої Агапій Гончаренко однак розпочав в компанію в Віснику Аляски, що вона безбожно наживається на алеутах.

Починаючи з 1877 р. коли група українців-русинів з Закарпаття приїхала працювати на шахти Пенсильванії міграція українців до США стає масовою. За підрахунками Ю. Бачинського, протягом десятиріччя з 1877 по 1887 рр. до США прибуло 33,9 тис. українців.

Перші емігранти-українці працювали переважно як некваліфіковані працівники в вугільних шахтах Шенандоа

Дана перша масова хвиля еміграції складалася головним чином з неосвічених селян та перервалася із початком Першої світової війни. В 1884 р. на численні прохання українців – греко-католиків до США прибув перший священик – о. Іван Волянський, а через рік у місті Шенандоа (штат Пенсильванія), де на шахтах працювала більшість українців він збудував перший храм і заснував Свято-Миколаївське братство. Дана церква стала центром паломництва з віддалених місцевостей, а братство першим вдалим прикладом української самоорганізації на новому континенті. Завдяки Вольнянському українські шахтарі мирно приймали участь в страйках 1888 року. Своєю участю в страйку українські шахтарі заслужили пошану серед городян Шенандоа. Один спостерігач зазначав, що українці хоча і недовго живуть в Америці але достатньо, щоб пересвідчитися, що вони готові битися за краще життя.

Так виглядала перша українська церква в США – церква св. Михайла в Шенандоа

В 1891 р. налічувалося вже 19 греко-католицьких священиків – вихідців із Закарпаття, Пряшівщини, Галичини. Зазначимо, що прибуття до США священників з Закарпаття призвело до виділення в українському рухові так званого «русинського напрямку» що мав про угорську чи промосковську орієнтацію. Такий сепаратизм призвів до виділення в США двох церковних греко-католицьких юрисдикцій: однієї для українців з Галичини, а другої для русинів з Закарпаття. Наслідки такого поділу ще досі відчуваються і в нас на великій Україні, де політичні групи т.з. «русинів» намагаються доводити своє окремішність від українського народу.

У 90-х p. XIX ст. цілий гурт національно свідомих українських священиків з Галичини («Американський гурток») спеціально присвятив себе діяльності у США, щоб підтримати співвітчизників. Один з цих священиків – Нестор Дмитрів, став першим греко-католицьким душпастирем у Канаді (1897). У к. XIX-поч. XX ст. відчутною стала хвиля емігрантів з підросійської України з числа українських протестантів.

Українська греко-католицька церква в Алентауні, 1564 (Allentown road lansdale)

У 70-80-х p. XIX ст. багато українців оселилось у Нью-Йорку, Нью-Джерсі і штаті Пенсильванія (міста Пітсбург, Гарісбург, Кінгстон, Міннеаполіс, Скрентон, Шенандоа та ін.), де вони працювали переважно шахтарями та робітниками на текстильних фабриках. Переселенці з України становили тоді приблизно 1 % населення США. Вони спочатку закріплювалися на атлантичному узбережжі країни, а потім просувалися вглиб континенту. А сучасною українською столицею США впевнено можна назвати Чикаго.

Українська греко-католицька церква Св. Йосафата у Віфлеємі

Одним з найбільших був потік українських іммігрантів в Огайо. В 1860 р. 328 249 українських іммігрантів жило в Огайо. Ці люди складали 14 % населення штату. Українські емігранти воліли селитися своїми спільнотами, в оточенні своє культури та віри. У цей час серед американців тут панувала ксенофобія. Вони цуралися віри прийдешніх та боялися, що вони попсують тутешню мораль. Місцеві переживали також за робочі місця і вимагали від прибульців асимілюватися. Для цього навіть народився рух прогресивістів. Незважаючи на це, українці не асимілювались і своєю працею заслужили повагу сусідів.

Джон Карбівник – син українців з Києва, які мігрували 1918 р., Музей в Алентауні

Дещо пізніше українці стали прибувати на канадські землі, але тут вони тяглися до безмежних канадських прерій, де, на відміну від американського досвіду, переважно заводили ферми.

Як виглядала ця еміграція? У 1899 р. через Краківський вокзал прокотилася хвиля українських емігрантів за океан (переважно до Канади). Вони походили з Буковини та Покуття. Долею емігрантів переймався В. Стефаник, який регулярно ходив на краківський вокзал щоб якось допомогти їм та поговорити з ними. В. Стефаник писав «Еміграція. Я бачив і ще бачу отут на вокзалі ту еміграцію. Гонить з дому їх голод за світові води», «переносяться на нову землю заради дітей». Селяни знали «Що як довго існуватиме панська Польща, наш селянин не одержить від неї землі. А без землі –йому камінь на шию та просто у воду. Землі йому не продасть і не дасть ніхто, а він мусить сам собі її взяти». «Годиться в цьому місці додати, що в дальшому часі в засекречених розпорядженнях міністерства закордонних справ ІІ Речипосполитої, відносно еміграційної політики, передбачалося за допомогою еміграції полонізувати українців, які мешкали в Тернопільському, Станіславівському та Львівському воєводствах. Як читаємо в одному з документів – еміграція заокеанська, як еміграція без повернень мала бути доступна русинам в першу чергу з теренів 13 названих районів (повітів), еміграція континентальна, яка у 80% є сезонною, яка є загал еміграцією для заробітку і триває певний час має включати передусім елемент польський». На краківському вокзалі В. Стефаник не побачив жодного українського інтелігента, який би допомагав цим «всіма забутим українським хліборобам», не було ініціатив створення соціального комітету допомоги українським емігрантам. Звідси і з сцен з його власного рідного Русова така тужлива і шокуючи реальність твору В. Стефаника «Кам’яний хрест».

У 1894 р. вихідці з Галичини та Пряшівщини (Східна Словаччина) залишили Союз греко-католицьких братств у Північній Америці й створили Руський народний Союз, у 1914 р. перейменований на Український народний (національний) союз (УНС). Наразі це наймасовіша організація західноукраїнських українців, що об’єднує американських та канадських громадян українського походження. Має майже 500 відділень у містах США й Канади та нараховує понад 80 тис. чоловік.

Українська греко-католицька церква в Істоні

В період між світовими війнами і особливо після другої світової війни українська діаспора поповнилася найціннішою складовою – інтелігенцією. Обов’язком української діаспори остаточно стає – допомогти Україні в боротьбі з незалежність. Спрямуванню діаспори на потреби України допомагали приїзди у США визначних представників українського національного руху: митрополита Андрія Шептицького (у 1910 та 1921 рр.), лідера ОУН Євгена Коновальця (у 1928 і 1929 рр.), сенатора Олени Киселівської, сина гетьмана Павла Скоропадського – Данила та ін.

Данило Скоропадський – син гетьмана, відвідував США. На цьому фото на Сіті-Холі Філадельфії висить транспарант з його привітанням

Сіті-хол у Філадельфії зараз

Активну політичну діяльність української громади не загальмувала навіть депресія 1930-х рр. Так українська діаспора реагувала великими демонстраціями на польську політику пацифікації чи голодомор в Наддніпрянській Україні інспірований комуністами.

Українці протестують проти польської політики пацифікації в Західній Україні у Філадельфії

та Чикаго

Російська православна церква робила все, щоб навернути православних українців і у Новому Світі. Природно, що у середовищі національно свідомих віруючих українців народився план створення власної автокефальної (незалежної) православної Церкви. Важливу роль відіграв тут громадський діяч Михайло Стечишин і 1918 р. на Соборі у м. Саскатун (столиці провінції Саскачеван) було проголошено створення Української греко-православної церкви, яка сьогодні діє під назвою Українська православна церква у Канаді. Звідси ж бере свій початок і Українська православна Церква США.

Православна церква Віфлеєма, де теж час від часу служать українською мовою, (980, Bridle Path Rd Bethlehem PA 18017)

Протягом 1948-52 рр. при активній допомозі української діаспори на Американський континент переїжджають понад 80 тис. нових українських іммігрантів, головним чином з таборів переміщених осіб у Західній Європі. На відміну від першої хвилі іміграції – це були переважно кваліфіковані робітники, службовці та спеціалісти.

1960-70-ті роки це період великої активності багатьох іммігрантських організацій. А потепління ситуації в СРСР в 1980-х та відновлення незалежної України призвело до того, що багато іммігрантів нарешті змогли відвідати землю своїх предків чи зустрітися з членами своїх родин, що залишилися на батьківщині.

У Долині Ліхаю наявні українські греко-католицькі церкви. На жаль, у деяких, як, наприклад, у Віфлеємі, ані прихожани, ані священик не знають української мови, частину молитов відправляють англійською, а частину – читаючи українські слова, як завчені заклинання. Зрозуміло, що українцеві, який завітає з батьківщини, це навіє глибокий сум. Та що ж поробиш, якщо на кожну культурну спільноту в Америці чатує асиміляція.

Оптимістичніше справа виглядає у Філадельфії, де знаходиться садиба архієпископа Степана Сороки – митрополита Української греко-католицької церкви США.

Розкішний собор непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії у Філадельфії повторює конструктивні особливості церкви Св. Софії у Константинополі

Українська спільнота у Філадельфії також має глибоке коріння. На поч. ХХ ст. вона була представлена низкою церковних громад та спортивних клубів. Найбільш ранні українські іммігранти селилися в кварталі Northern Liberties між Sixth and Seventh Streets, на південь від Girard Avenue. В 1886 р. вони заснували парафію Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії. Тут було побудовано в 1907 р. церкву в освяченні якої брав участь митрополит Андрій Шептицький. В 1964 р. було вирішено побудувати нову церкву на місці старої. Закладання наріжного каменя відбулося 16 жовтня 1966 р.

Наразі поблизу нового собору Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії на вулиці North Franklin знаходиться потужний український центр. Фактично це – український квартал з церквою, допоміжними будівлями, українським клубом та будинками, які належать українській громаді ще з поч. ХХ ст.

Українські будівлі на вулиці North Franklin на поч. ХХ ст. і зараз

Тут на місці старої церкви, яку ми тепер можемо побачити лише на архівних світлинах, побудовано величний собор, навколо якого – парк з пам’ятником митрополиту Андрію Шептицькому та унікальним дзвоном Степан (1919 р. від першої церкви 1907 р.?). Тут також розташовані крамниця та український музей.

Пам’ятник митрополиту Андрію Шептицькому, Філадельфія. Пастир відвідав це місто під час візиту до США

Митрополит Андрій Шептицький під час посвячення кафедрального собору непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії, Філадельфія

Це вам не якийсь там Дзвін Волі. Це українська реліквія – дзвін Степан 1919 р. зі старої церкви в Філадельфії

Втім, на жаль, українська громада слабко демонструє себе назовні. Так інша і найстаріша зі збережених українських церков Філадельфії, яка збереглася в історичній частині міста на Pine str. замість того, щоб гідно репрезентувати тут українську громаду, виставлена на продаж. Не мають українці у центрі міста культурного центра, як поляки, він розташований на околиці, а, значить, не привабливий для пересічного туриста. Український культурно-релігійний комплекс навіть не позначений на жодній туристичній мапі.

Ця найстаріша українська церква в історичному центрі Філадельфії виставлена на продаж…

Ще одну українську громаду мені довелося відвідати у Техасі у Хьюстоні. Її основи заклали старіші люди – працівники різних спеціальностей. Духовне підживлення цієї громади здійснювала канадська діаспора. Зважаючи на це, у таких українських організаціях, як Український американський культурний клуб у Хьюстоні чи Спілці українських жінок більшість людей ще розмовляють українською мовою.

Свято української незалежності у Хьюстоні

Громада подбала про закупку земельної ділянки, на якій звела просторе приміщення для зборів та урочистостей, а також церкву. Церква, щоправда, не блищить архітектурними деталями, проте для цього, напевне, і матеріальних засобів не було достатньо. Ще більш потужна громада наявна у Далласі.

Український культурний центр та церква у Хьюстоні

Втім, уявлення американських українців про те, якими є сучасна Україна та її потреби, дуже обмежене. Таке уявлення мають молодші представники української еміграції – молоді науковці чи інженери-нафтовики, які намагаються донести до своїх старших колег нові поклики часу. Проблема контакту різних хвиль української еміграції існує не тільки у Хьюстоні. Вона є однією з головних проблем нашої спільноти за кордоном. Вирішення цієї проблеми – єдиний шлях захисту від асиміляції (продовження див. тут.)

Див також бесперецендентна реконструкція україно-польського зриву в Грубешові

Автор висловлює подяку Фонду Фулбрайта, Маменко М., Козрецькій І, Зіхенгу Ю., Хантеру Б., Нуру М., Дусюку Р., Мун О., Заворотній Г. та всім тим, хто допомагав мені під час мого знайомства з Америкою.

Використані та рекомендовані джерела:

Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі // с серії Україна крізь віки. Т.15. – київ: альтернативи. -1999. – с. 44-95.

Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця».