Частина 2: Діти Острова Черепахи

Індіанці – жорстокі варвари чи вдумливі господарі Північної Америки. Чому ми захоплюємося їми?

"От, що ми знаємо: не земля належить людині, а людина належить землі. От що ми знаємо: все в світі взаємопов’язано, як кров. Яка об’єднує цілий рід."

Вождь Сієтл

Напевне, всі ми в Україні у дитинстві захоплювалися книжками про індіанців. Мало яка група людей чи народ викликає таке захоплення та повагу, їх музика і їх історія проникають прямо до серця. І хоча реальні індіанці часто були жорстокими, провадили між собою криваві війни, а все ж таки, ми шануємо їх і захоплюємося ними – чому?

Індіанці на перемовинах з голандцями, Нью-Амстердам

Про це я замислився, зустрівшись з ними під час музичного фестивалю у Віфлеємі та завітавши на індіанський фестиваль до музею індіанської культури в Алентауні. Тоді подумалось: ось вони – індіанці повернулися до своєї Ліхай-рівер через стільки років. Індіанці вірять, що все живе має дух, який є частиною великого духу, що породив все сутнє. У християнській традиції великому духу відповідає Бог Творець. Творець віддав острів Черепахи у володіння різноманітним племенам індіанців.

Вважається, що найбільш ранньою датою, коли люди сучасного типу могли з’явитися в Америці, є 20000 р. до н.е. Найпоширенішою версією, їх походженням є міграція через материковий міст – Беренгію, що утворився у льодовиковий період поміж Сибіром та Аляскою.

Проте зовсім нещодавно знахідка кам’яного вістря у Вірджинії, аналогічного такому з палеолітичної культури Салютрен з кордону Франції та Іспанії, породила нову неймовірну гіпотезу. До Америки приблизно 17 тис. до н.е. могли поширитися люди європейського типу. Для цього вони могли використати льодовиковий міст, що з’єднував Північну Америку та Європу. Окрім того, внаслідок відтоку великої маси води у льодовикові шапки, узбережжя обох континентів були значно ближчі, ніж зараз.

Деякі відомості також вказують на можливість проникнення людей до Південної Америки з Океанії і Австралії, а потім міграцію до Північної Америки

Перші протоіндіанські культури з’явилися в Америці у кам’яному віці

Вже пізніше, після руйнування льодовикового мосту, між Європою та Північною Америкою відкрився новий шлях до міграції у районі 10 тис. до н.е. Суцільний льодовиковий щит Північної Америки Вісконсинського зледеніння розділився на дві частини: Лаурентийський та Кордил’єрний. Внаслідок цього давні люди могли перейти з Аляски вглиб континенту.

Схема зледеніння та утворення проходу до долини р. Маккензі

Що ж до Беренгії, то Берингова протока насправді ніколи не була для людини серйозною перешкодою. Беренгійського мосту для свого розселення насправді потребували інші тварини.

Як би там не було, першою добре задокументованою і широко поширеною культурою, що виникла у Північній Америці 10 тис. до н.е., є кловіс.

Знаряддя праці культури кловіс

Це культура невеликих колективів, що полювали на мамонтів. Згодом 9000 р. т. виникала культура фольсом.

Знаряддя культури фольсом

У цей же час починається розвиток своєрідної ескімоської культури на Алясці – вищевказаним протоінданським культурам відповідає її перша стадія.

Ескімоси – діти Арктики

Цікаво, що згідно археологічним даним вже 9000 р. до н. е. люди заселювали найвіддаленіший куточок Південної Америки – Патагонію.

Приблизно 7000 років тому протоіндіанські племена вступили у добу архаїки. У цей час вони заселили найрізноманітніші куточки континенту, злилися з тутешньою природою, ставши її невід’ємним компонентом. Архаїчні культури займалися переважно полюванням та збиральництвам. Вони залишили після себе потужні об’єкти – кургани, а інколи – великі курганні комплекси.

Карта поширення архаїчних культур на території США

Піком розвитку архаїчних індіанців можна вважати культуру Поверті-Поінт (Poverty Point) (1650 та 700 р. до н. е.), що будує таємничий курганний об’єкт у місцевості з аналогічною сучасною назвою. Культура поширювалася на 160 км. вздовж дельти річки Міссісіпі. Оригінальне призначення найбільших земляних споруд в архаїчній Північній Америці досі дискутується вченими, хоча пропонуються різні можливості: стаціонарне поселення, торговий центр та/або церемоніальний сакральний комплекс.

Чи був таємничий Поверті–Поінт у Луїзіані першим містом на території Північної Америки?

Під час відвідування Поверті Поінт мені здалося, що між ступінчастими пірамідами Центральної Америки та Поверті-Поінт є якийсь зв’язок, хоча сучасний ландшафт далекий від джунглів Юкатану.

Пташиний курган у Поверті-Поінт

З розселенням на схід розвиваються також ІІ та ІІІ стадія культури інуїтів (ескімосів). На ІІІ стадії інуїти відділилися від алеутів і далі розвивалися незалежно від них. У цей час ескімоси використовують знамениті кам’яні лампи, за допомогою яких вони освітлювали і обігрівали житла. Паливом для цих ламп слугував жир впольованих тварин. Загалом усе життя цих людей залежало від того, як вони давали ради всім примхам природи.

Кам’яна лампа ескімосів

Сліди давньої культури ескімосів, як і їх самих, досі можна відшукати на Алясці. Згідно до своїх легенд, ескімоси розселилися на Аляску з віддалених спільнот Сибіру.

Ритуальні маски ескімосів

Доба архаїки у Північній Америці закінчилась у 2-1 тис. до н.е. переходом до вирощування рослин. І найважливіше значення мало вирощування кукурудзи. Знайома нам усім кукурудза – унікальна рослина, одомашнена 7 тис. років тому у Мексиці, поширюючись звідси на північ та південь, дала поштовх усім індіанським культурам та цивілізаціям. Продуктивна кукурудза дозволяла прогодувати навіть багатотисячні міста. До землеробства поступово переходять індіанці на Східній приатлантичній рівнині, на Великих Рівнинах, Південному-Заході та у Каліфорнії.

Кукурудза або маїс

Зрозуміло, що в умовах Арктики такий перехід в ескімосів був неможливий, тож, у ході просування на схід та заселення Канадського арктичного архіпелагу та Гренландії вони аж до ХХ ст. перебували на IV та V стадії розвитку своєї культури. На півдні землі ескімосів не межували безпосередньо з індіанськими, а були розділені нейтральною незаселеною смугою. Вважається, що саме ескімоси вигадали лук і стріли для полювання на морських тварин, а вже потім їх запозичили індіанці.

Ритуальні співи ескімосів

Карта поширення ескімоських пам’яток

Більшу частину внутрішньої Аляски і північну частину Канади заселюють індіанські племена атабасків. Вони і досі живуть тут своїми спільнотами, яким належать досить великі землі. Під час моєї подорожі мені вдалося здійснити мандрівку до невеликого містечка Циркл, розташованого на березі повноводної широкої річки Юкон.

Циркл над Юконом – селище атабасків риболовів

Тут також живуть атабаски, що ловлять лосося за своїми старими технологіями, а щоб зберегти рибу, її коптять у спеціальних будівлях. Цікаво, що американські волонтери вчать атабасків тепличному вирощуванню овочів.

Традиційне знаряддя лову лосося

На сході суч. США виникають культури Адена (Adena), Хопевел (Hopewell), а також традиція Східних Рівнин.

Адена (1000-200 р. до н.е.) відомі як загадкові будівники курганів у долині р. Огайо. Найбільші кургани можна побачити у районі Майамісбурга (Maiamisburg) в Огайо. Наявність мідних виробів в Адена є чіткою ознакою соціального розшарування.

Поширення пам’яток Адена та споріднених з ними

Носії культури Хопевел (200 р. до н.е.-500 р. н.е.) продовжували традиції Адена і теж будували кургани, але значно складніші. Їх культуру також репрезентують оригінальні люльки у вигляді тварин, подібні до платформ.

Вироби культури Хопевел

Носії традицій Східних Рівнин (800-1500 р. н.е.) теж були будівельниками курганів. Вважається, що консолідація всіх існуючих у той час культур під впливом торгівельної системи Хопвел призвела до формування нової спільноти – традиції Міссісіпі.

Широка і надзвичайно мальовнича Міссісіпі, знайома нам з дитинства з оповідань М. Твена, служить ніби серцем північноамериканського континенту, адже більша частина території Сполучених штатів належить до її басейну

Успіх землеробства сприяв тому, що у VIII-XV ст. носії культури Міссісіпі добилися будівництва міст, в яких відчувалися центральноамериканські впливи. Найвиразнішими були Моундвіль (Moundville) ( Смарагдова гора (Emerald Mountain) і найбільше індіанське місто за межами Мексики – таємнича та грандіозна 20 тисячна Кахокія (Cahokia) біля м. Сент-Люіс і Іллінойс. Французькі дослідники відвідали поселення Місіссіпі Гранд Вілідж та Смарагдову гору ще до їх занепаду і залишили описи так званого південного культу, які наразі дуже допомагають дослідникам реконструювати особливості культури Міссісіпі.

Кінець цієї культури такий самий загадковий, як і деградація трипільської археологічної культури в Україні. Можливо, головним чинником занепаду цієї культури стала масова смертність індіанців внаслідок заносу європейцями невластивих Америці хвороб. Проте носії культури Міссісіпі і досі тут, адже нащадки індіанців, які розмовляють мовами Сіу, – і їх прямі нащадки.

У східних лісах розвивалася спільнота північних ірокезів, які жили у довгих будинках, займалися землеробством і вперше серед індіанців прийшли до конфедерації шести індіанських племен.

Реконструкція довгого житла ірокезів

На Великих Рівнинах архаїчні збирачі та мисливці також поступово перейшли до вирощування кукурудзи. Пізніше у давній період Великих Рівнин тутешні індіанці отримали нову зброю – лук і стріли, що прийшли до них через атабасків від ескімосів. У Рівнинно селищний період (Plains village period) (900-1850 р. н.е.) тутешні індіанці розбудовують великі укріплені поселення. Інтродукція же коня швидко перетворила їх на кочівників.

Необхідно зауважити, що кінь розвинувся саме на американському континенті, потім поширився до Євразії, а на своїй батьківщині невдовзі вимер. Зважаючи на це, вже вдруге його інтродукували тут у XVІ ст. іспанці.

На південному-заході суч. США у період ІІІ-VІІ ст. н.е. дивовижного розвитку набули три головні традиції: Хохоком (Hohokom), Моголон (Mogolon), Анасазі (Anasazi), а також дрібніші – Фремонт (Fremont) та Патиян (Patyayan).

Схема поширення культур південного заходу США

Для них були характерні зведені під захистом стін каньйонів своєрідні міста. Одна з гілок Анасазі – так звана Chacoan Culture заселяла каньйон Чако (Chaco Canyon) 850-250 р. н.е. Наразі носії цієї культури все частіше називаються давніми Пуебло.

Схема комплексу Пуебло-Боніто у каньйоні Чако

Фрагмент кліфового міста у каньйоні Чако

Ці люди були вправними будівельниками, зокрема, вони зводили так звані «Великі будинки» (»Great houses») зі спеціальними пристроями для астрономічних спостережень, як солярних, так і місячних. Каньйон Чако, імовірно, був важливим церемоніальним центром:

Культури південного заходу наочно відрізняє оригінальна яскрава кераміка (музей у Хьюстоні)

Вздовж Північного заходу тихоокеанського узбережжя формується розсип своєрідних індіанських культур, мови частини з яких дуже важко пов’язати з іншими існуючими племенами, а на території Каліфорнії – специфічна каліфорнійська культура (500-1800 р.), що ефективно використовувала різноманіття ресурсів регіону.

Велике каное – американський музей природної історії у Нью-Йорку

На тихоокеанському узбережжі Аляски мешкали споріднені з інуїтами Алютіг (Alvtiiq) – південно-західне та південь південно-центрального узбережжя Аляски, а також племена з Тлігніт (Tlingit), хайда (Haida) та тсимишиан (Tsimishian). Тут також збереглися рештки своєрідного вимираючого наразі племені Аяк (Eyak).

Тотемні стовпи були характерні для племен притихоокеанського Північного Заходу

Американські індіанці говорили безліччю мов. З того часу тутешні гори, долини, каньйони і узбережжя, річки та потічки промовляють до нас індіанськими іменами, реліктами давніх мов, струменять під індіанську музику. Ще сьогодні, мандруючи берегами річки Ліхай, місцями можна відчути дух первісних лісів. Вдивляєшся у гладь Ліхаю і постійно очікуєш появи швидких індіанських каное, а за поворотом річки виглядаєш дим від індіанської ватри.

Долину Ліхая, як і всю Східну Пенсільванію, Нью-Джерсі, південно-східний Нью-Йорк та Делавар, заселили алгонконімовні (Algonquian-speaking) індіанці з племені ленапе, яких колоністи називали делаварами ( Ця друга назва походить від прізвища лорда Т. Делавера, який управляв англійською колонією у Джеймстауні, воюючи з індіанцями повхатан. Самі ж ленапе називали річку Делавер Lenapehanna, що значить річка Ленапе, а Ліхай – Lechaume (Lechaweki, Lechauwiechicuk, Lechauwekink, Lechaweing, що означало «Розвилка». У районі Віфлеєму було поширено дві групи ленапе: Унамі (Unami – тотем черепаха) та Мунсі (Munsee – тотем вовк).

Тотем племені Унамі ще досі можна побачити на Ліхаї

А ближче до Великих озер мешкала потужна ліга ірокезів – конфедерація шести народів. Унікальне протодержавне утворення. Дорогою на Аляску через Чикаго мені пощастило побачити озера Мічиган та Ері з повітря. Незабутнє видовище. Колись тут був льодовик, потім – прильодовикова периферія, де перші мисливці полювали на шерстистих мастодонтів.

Колись мастодонти бродили узбережжям озера Мічиган

Потім тут шуміли ліси. Тепер же все виглядає геть інакше – все освоєно і розмічено під персональні ділянки, а на березі Мічигану виростають у небо вежі другого за величиною міста США – Чикаго.

Чикаго

Автор висловлює подяку Фонду Фулбрайта, Маменко М., Козрецькій І, Зіхенгу Ю., Хантеру Б., Нуру М., Дусюку Р., Мун О., Заворотній Г. та всім тим, хто допомагав мені під час мого знайомства з Америкою.

Використані та рекомендовані джерела:

Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця»