Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2012 р. Краса у камені

Лариса Салімонович

01 Бер 2012

Харків святкуватиме 150-річчя Олексія Бекетова, зодчого, який сформував архітектурне обличчя міста.

Після закінчення Петербурзької академії мистецтв молодий архітектор Олексій Бекетов отримав 17 запрошень на роботу у столичних та московських установах, проте він обрав Слобожанщину. Причину дивного рішення дипломований зодчий пояснив у своєму щоденнику так: «Я стояв біля казкових палаців і згадував вузькі провулочки рідного міста, тісні та брудні, забудовані глиняними хатками вулиці. І мене нестримно потягло до Харкова. Захотілося віддати йому всі мої здібності». Чи шкодував архітектор колись про свій вибір, наразі не відомо. Але якби він не повернувся на батьківщину, сучасний Харків та ще з десяток українських міст мали б зовсім інше обличчя.

Будував як для себе. І для своїх

Бажання осучаснити місто, де народився і виріс, не єдина причина, що змусила перспективного випускника петербурзької академії повернутися додому. У Харкові на нього чекала кохана дівчина, донька відомого підприємця та фінансиста Олексія Алчевського – Анна. Її мати, Христина Данилівна, на той час відкрила в місті жіночу недільну школу, де молода панночка викладала одразу шість предметів. Тому обов’язок перед ученицями, про який суворо нагадала ненька-директорка, став вирішальним при виборі майбутнього.

До речі, родинні традиції та зв’язки відіграли ключову роль у творчій долі митця. Він народився у сім’ї відомого вченого Миколи Бекетова, який у 1864 році організував на базі Харківського університету фізико-хімічний відділ і вперше в історії вітчизняної науки почав читати як самостійну дисципліну курс фізичної хімії. Роботи новатора та його учнів започаткували харківську фізико-хімічну школу. Були у цій родині і творчі люди. Двоюрідна сестра Миколи Бекетова теж закінчила Петербурзьку академію мистецтв, проте ввійшла в історію як мати Олександра Блока. Навчаючись у столиці, Олексій часто відвідував знаменитих родичів, дружив зі своїми сестрами і на той час ще маленьким поетом.

Харківських дворян Алчевських та Бекетових поєднувала багаторічна дружба, тому Олексій та Анна познайомилися ще в дитинстві. Їхній союз став, без перебільшення, доленосним для Харкова, адже одразу кілька дивовижних будинків, що наразі мають статус архітектурних пам’яток, митець збудував для своєї власної родини та сім’ї коханої жінки. Символічними у цьому сенсі є теперішні Будинок культури міліції та Будинок учених на Раднаркомівській, що розташовані буквально через дорогу. Перший Олексій Бекетов звів для тестя, другий – для себе.

Особняк, де зараз розміщується виставкова зала Харківського художнього музею, архітектор збудував спеціально для жіночої недільної школи своєї тещі. А за будівлю теперішньої бібліотеки імені Короленка взявся під впливом просвітницьких поривань жіночого «крила» Алчевських, які реалізували у місті не одну благодійну справу і виступили ініціаторами відкриття у Харкові першої громадської бібліотеки. Дві останні роботи зодчий виконав безкоштовно. А за проект згаданого книгосховища вже у 32 роки отримав від вченої ради Академії мистецтв звання академіка архітектури і був зарахований до дійсних членів цієї наукової установи.

Тесть, у свою чергу, надихнув митця на «банківську» творчість. Як відомо, на початку минулого століття п’ять заводів Донбасу, зокрема й комбінат Олексія Алчевського, почали виплавляти чверть усього чавуну імперії, втерши носа старій металургійній базі Росії. Для розвитку підприємств потрібні були гроші, тому харківський мільйонер засновує спочатку товариство взаємного кредиту, потім разом iз місцевими купцями – торговий банк, а згодом і перший у країні акціонерний іпотечний банк – земельний – з капіталом у мільйон рублів, що зчинив справжню революцію у сфері фінансів.

Усе це новітнє господарство треба було десь розмістити, тому Олексій Бекетов поїхав до Європи знайомитися з кращими зразками таких споруд. У результаті в Харкові він збудував чотири унікальні банківські будинки, три з яких і понині вважають окрасою і архітектурною основою центрального майдану міста – площі Конституції.

Почав же свою кар’єру Олексій Бекетов у рідному місті з участі у конкурсі на проект будівлі Комерційного училища, оголошеного місцевим купецтвом. Конкурс він успішно виграв, проте згодом виникли серйозні проблеми з самим будівництвом. Зрештою, взявши собі у помічники одного зі студентів Технологічного інституту, молодий архітектор повністю звалив на себе роль прораба та будівника й здав розкішну будівлю під ключ. Зараз тут розміщується центральний корпус Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Бекетівські квартали

За свою півстолітню кар’єру Олексій Бекетов збудував у Харкові понад 40 будинків, кожен iз яких вражає архітектурною довершеністю. Місту пощастило й тому, що талановитому митцю градоначальники довіряли забудову цілих кварталів, завдяки чому деякі куточки мегаполісу й понині виглядають так, як їх побачив зодчий. Скажімо по вулиці Садово-Куликівській, яка у 20-х роках минулого століття була перейменована на Дарвіна, він звів не один розкішний особняк для місцевої знаті. Цей вуличний архітектурний ансамбль вважають одним із кращих у місті.

А перед тим сталася трагічна історія. У 1901 році Російську імперію охопила глибока економічна криза. Олексій Алчевський не зміг самостійно впоратися з матеріальними труднощами своїх підприємств і випросив аудієнції у міністра фінансів Вітте. Але той відмовився допомогти. З відчаю збанкрутілий мільйонер кинувся під колеса потяга просто на Царськосільському вокзалі.

«Олексія Кириловича дуже пригнічувала думка про те, що крах його банків призведе до втрати збережень багатьох, за великим рахунком, простих людей, які йому довірилися», – каже правнук промисловця і внук архітектора Федір Рофе-Бекетов. За його ж словами, аби виплатити борги покійного, Алчевські та Бекетови продають свої палаци і деякий час мешкають у зйомних квартирах. Особняки на Садово-Куликівській вони змогли дозволити собі лише через кілька років.

Після революції нова влада «ущільнювала» житло, перетворюючи палаци знаті на тісні «комуналки». Але родині архітектора поталанило. Дізнавшись про те, що Олексій Бекетов безкоштовно збудував для Харкова публічну бібліотеку і жіночу недільну школу, Луначарський залишив за родиною увесь другий поверх будинку по Дарвіна, 37. Там і нині проживає пан Федір із донькою та онуками. Тут же провів свої останні роки й сам митець.

А до революції цей особняк мав репутацію місцевого культурного центру. Сюди місцева знать з’їжджалася на музичні вечори, де можна було почути спів відомого і в Росії, і в Європі тенора Івана Алчевського – брата дружини архітектора. Унікальності помешканню додавав і той факт, що господар на першому поверсі виділив кімнату для свого друга художника Михайла Пестрикова, який розмалював у древньоруському стилі їдальню першого родинного гнізда архітектора. Після смерті пана Михайла його дружина вийшла заміж за відомого художника-баталіста Миколу Самокиша, тому на цьому будинку зараз встановлено одразу дві меморіальні дошки.

Сама дружина двох художників теж була неординарною особистістю, що змушувало чотирьох дітей Олексія Бекетова годинами пропадати у квартирі №3. «У Наталі Георгіївни було дуже цікаво, – пригадує Федір Семенович. – Було багато картин, був рояль, а на ньому – череп, який, за словами господині, нагадував їй знамениту фразу: «Я був таким, як ви, а ви будете такими, як я».

Захищений долею

Незважаючи на дворянське походження, Олексія Бекетова не зачепила радянська репресивна машина. Завдяки цьому будинки, зведені за його проектами, прикрасили не лише Харків, а й Київ, Сімферополь, Лубни, Дніпропетровськ, Новочеркаськ, Ростов-на-Дону. У приміщенні бекетовської дачі в Алушті нині діє єдиний в Україні музей архітектора.

Водночас простецький «совдеп» неабияк пройшовся унікальними будинками зодчого. Скажімо у 20-х роках минулого століття члени харківського клубу автомобілістів, отримавши у спадок перше родинне гніздо Олексія та Анни, заклали цеглою унікальну лоджію, дах якої підтримували класичні карiатиди. Виграли завдяки цьому лише кілька квадратних метрів, проте неймовірну красу зіпсували назавжди.

А церкві Різдва Богородиці, в яку зодчий вклав увесь геній своєї глибоко віруючої душі, не пощастило ще більше – її комісари стерли з лиця землі, збудувавши на храмовому місці перший міський гастроном. Федір Рофе-Бекетов каже, що архітектор щоразу нишком хрестився, коли проходив повз цю новобудову, а малюнок знищеної церкви завжди висів на стіні його будинку.

Помер 79-річний Олексій Бекетов у перші ж місяці німецької окупації, виховавши цілу плеяду молодих архітекторів. Біля одного з ВНЗ, де він викладав, п’ять років тому нарешті звели митцеві пам’ятник. На його честь назвали і станцію метро, вихід з якої веде прямісінько до двох особняків. Тих самих, що зодчий звів для себе та свого тестя.

Як повідомив головний архітектор Харкова Сергій Чечельницький, 150-річний ювілей земляка в місті святкуватимуть, починаючи з 3 березня, коли він народився і завершуючи днем Теплого Олекси. Кажуть, Бекетов віддавав перевагу саме духовним іменинам.