Житловий будинок (№ 11)

Тетяна Бажанова

Розмір зображення: 601:800 піксел

Фото 2013

Житловий будинок, 1933 – 1934 (архіт., іст.). Проїзд Дружній, 11. Один з двох будинків-пропілеїв, розташованих паралельно, обабіч головного проїзду кварталу № 3. Зведений у 1933 – 1934 за проектом арх. В.Лаврова та Г. Орлова. Використовувався весь час як житловий будинок. Після війни зруйнований, відбудований у 1946-47 під керівництвом В. Лаврова без змін.

П’ятиповерховий, прямокутний у плані, цегляний. Фундаменти – бутобетонні. Несучі поперечні стіни – цегляні, огороджуючі стіни – цегляні, отиньковані цементним тиньком. Перекриття – по дерев’яних балках. Дах – плаский. Будинок складається з двох секцій. Вхід та сходинкова клітина розташовані в центрі фасаду, вхід у підвал знаходиться на торцевому фасаді під господарськими балконами.

Двом симетричним будинкам, розташованим при самому вході до круглого двору, було відведено композиційну роль своєрідної урочистої брами. Звідси назва, яка закріпилася за ними – будинки-пропілеї. За початковим проектом, вони мали стрімку об’ємну композицію, яка утворювалася сполученням двох пласких видовжених парелелепіпедів. В одному з них, вищому та вужчому, містилися сходи та лоджії, в іншому, який мав сходинковий торець, – квартири. Під час будівництва почалися зміни в художньо-естетичних смаках і поглядах архітекторів. Конструктивізм поступався архітектурі монументальнішого характеру, яка активно використовувала історичні мотиви.

Будинки-пропілеї стали компактнішими за планом. Головним є фасад, розгорнутий у протилежний під проїзду бік. Він акцентований розташованими по краях, оригінальними за формою портиками, які утворюються двома гранчастими колонами, що підтримують спрощений, але виразний антаблемент. Останній складається з гладкого архітрава та карниза у вигляді параболічної викружки, оперезує всі фасади, крім площини між портиками. Портики спираються на виступи першого поверху, як на своєрідний цоколь, який також оперезує всі фасади. Центральна вісь на площині між портиками підкреслена частим ритмом однакових прямокутних віконець у рамах, обабіч цієї вертикалі – півкруглі легкі балкони.

Фасади розподіляються на три яруси по висоті. Перший ярус – одноповерховий цоколь, другий, увінчаний антаблементом, складають другий і третій поверхи, третій ярус – четвертий та п’ятий поверхи. В центрі другого ярусу виступають великі прямокутні господарські балкони, які спираються на бокові стінки, що спускаються до землі. Господарські балкони закриті високими декоративними стінками, увінчаними антаблементом та помереженими частими круглими отворами. Ці декоративні стінки являють собою дещо видозмінений фрагмент відомої античної гробниці т. зв. «булочника Еврисака». Тобто, суто допоміжний елемент фасаду перетворений тут на історичну цитату.

Будинок увінчано потужним карнизом у вигляді параболічної викружки. Стіни покриті сірим цементним тиньком, оформлені рустом у вигляді дворядної античної кладки, що разом з обрамленням вікон споріднює архітектурне вирішення будинків-пропілеїв з архітектурою кільцеподібного будинку. Архітектурні деталі: колони, антаблемент, карниз покрито тиньком більш світлого кольору.

Разом з кільцеподібним будинком, будинки-пропілеї формують один з кращих ансамблів, який належить до зразків архітектурної спадщини 1930 – 40-х рр.

У цьому будинку з 1950 до 1986 проживала заслужений лікар України, письменниця, почесний громадянин м. Запоріжжя Джигурда О.П.

Джигурда Ольга Петрівна (1901 – 1986) народилася в с. Печенеги на Харківщині. Закінчила Волчанську гімназію (1919) та Харківський медінститут (1925). З 1934 працювала в Запоріжжі. В роки Другої світової війни була на фронті – військовий лікар 2-го рангу, підполковник медичної служби. Служила на Чорноморському флоті, була начальником лазарету авіабази № 9 і санітарного транспорта «Абхазія», працювала ординатором підземного шпиталю у штольнях Інкермана (р-н Севастополя) та у військово-медичних закладах Новоросійського Туапсе. Після війни повернулася до Запоріжжя, працювала лікарем-фтизіатром. Автор низки художніх творів: «Теплохід «Кахетія» (1998), «Підземний госпіталь», «Тилові будні» (1961) та ін. Член спілки письменників України.

В 1997 на внутрішньому фасаді будинку встановлено меморіальну дошку із сірого граніту з мідним горельєфним портретом О. Джигурди та меморіальним написом.

[Лавров В., Орлов Г. Большое Запорожье // Архитектура СССР. – 1933. – № 3-4. – С. 33-40; Мельник М. Письменники Запорзького краю. – Запоріжжя, 2002. – С. 42-43.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 251 – 252.

Більше фотографій: