Завод Леппа і Вальмана

Анатолій Казабаш

Розмір зображення: 910:275 піксел

Фото 2008

Завод Леппа і Вальмана, 1880 (архіт.). Вул. Істоміна, 33-а.

Завод у колонії Хортиця – Розенталь був утворений у 1880-х, коли Андреас Вальман та Пітер Лепп об’єднали свої зусилля у виробництві сільськогосподарської техніки.

Пітер Лепп розпочинав свій бізнес у якості годинникаря. Він навчився годинниковій справі у Пруссії і тримав годинниковий магазин у колонії Хортиця – Розенталь. Зростання попиту на продукцію сільського господарства та відповідна нестача інвентарю обіцяли заповзятим колоністам великі прибутки. Так, у 1850 Пітер Лепп відкрив майстерню по ремонту та виготовленню сільськогосподарського реманенту. У 1853 він виготовив свою першу молотарку, а у 1860 відкрив сталеливарну майстерню.

Андреас Вальман був одним з найкрупніших землевласників колонії. Свій капітал він вкладав у розвиток промисловості.

Об’єднання двох підприємців дало непоганий результат. Завод, що отримав назву «Gesellschaft Lepp u. Wallmann» («Компанія Леппа і Вальмана»), виготовляв парові машини, сільськогосподарські машини, різні механічні пристрої та металеві предмети (жатки, молотарки, віялки, парові двигуни, бойлери, гідравлічні преси, преси для виготовлення черепиці, станки для лісопилки, чавунні вироби та багато іншого). Він став найкрупнішим менонітським підприємством у Російській імперії. Зростання попиту на продукцію надало можливість у 1885 відкрити філіал у колонії Шенвізе.

У 1891 завод «Леппа і Вальмана», як і інші торгово-промислові виробництва Катеринославського повіту, був описаний та оцінений для земського обкладання (податковий збір). До складу виробництва входило 27 споруд. Загальна грошова оцінка їх становила 111550 крб.

У 1903 було створене акціонерне товариство «торгово-промислове товариство Лепп і Вальман», власністю якого стали три заводи (у колоніях Хортиця – Розенталь, Шенвізе та у Павлограді) з усім майном.

Продукція заводу «Леппа і Вальмана» неодноразово представлялась на виставках, отримувала нагороди. Користувалась попитом на території всієї імперії і приносила стабільний прибуток. Так, у 1908 Хортицький завод приніс 36629 крб. 32 коп., у 1913 – 22706 крб.46 коп. прибутку. З початком Першої світової війни у 1914 купівельна спроможність населення знизилась, і завод зменшив виробництво сільськогосподарської продукції. У 1915 – 1916 Лепп і Вальман отримали замовлення від держави на виробництво корпусів для снарядів, холодної зброї (кинджали), похідних кухонь, двоколок, парних возів та ін. З часом планувалось відродити виробництво мирної продукції, але революція та громадянська війна все змінили. Замовлень не було, і завод не працював.

5.11.1920 заводи було націоналізовано. Завод «Леппа і Вальмана» на Хортиці отримав назву № 2. Всі заводи підпорядковувались Губметалопрому. 15 підприємств, розташованих поблизу Олександрівська, було об’єднано у Сільмаштрест. Більшість підприємств, які залишилися без належного керівництва, на деякий час припинили свою діяльність.

Будівля цеху побудована з цегли, у характерному «цегляному» стилі. Фасад будинку розташовано у бік внутрішнього двору, що відповідало функціональному призначенню будівлі. Будівля одноповерхова, прямокутна в плані, розташована на «червоній лінії». Дах двоскатний вкритий шифером. З метою покращення освітлення внутрішніх приміщень у верхній частині даху виконано підйом зі скляним поясом по всій довжині.

Архітектура будівлі відповідає своєму призначенню.

За радянських часів споруди вже колишнього підприємства «Леппа і Вальмана» на Хортиці використовувались під складські приміщення.

[Friesen R., Shmakin S. Into the past Buldings of the Mennonite commonwealth. – Manitoba, 1996. – Р. 49-50; Венгер Н.В. Менонітське підприємництво та соціальні конфлікти в Росії у 1917-1920 рр. ( на прикладі південно-російських губерній ) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія : історія. – Тернопіль, 2006. – Вип. 2. – С. 151-161; Чайка О.В. История заводов Леппа и Вальмана в Екатеринославской губернии // Музейний вісник. Науково-теоретичний щорічник. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 2. – С. 99-108; Екатеринославское уездное Земское собрание очередной 1891 года сессии. – Екатеринослав, 1892. – С. 55-60 ; Карагодин А.И. История Запорожского края ( 1770-1917 ). – Запорожье, 1998. – С. 157-159 ; Лохматова А.И. Очерки истории промышленного развития Запорожского края во второй половине ХІХ в. // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1992. – Вып. 2. – С. 82-84.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 175 – 177.