Шенвізе менонітська колонія

Олена Кузьменко, Ольга Чайка

Менонітська колонія Шенвізе, 1797 (архіт.). Вул. Комсомольська, просп. Леніна.

Колонія Шенвізе у південно-східному передмісті м. Олександрівська була заснована в 1797 17 сім’ями менонітів, які переселилися з Пруссії. В кін. 18 ст. Росія потребувала іммігрантів для заселення недавно приєднаних південних територій. У 1762 і 1763 роках імператриця Катерина II видала укази, що дозволяли в’їжджати і селитися іноземним колоністам на території півдня Росії. Перші меноніти прибули в 1789 і поселилися в районі Верхньої Хортиці на правому березі Дніпра і на острові Хортиця.

Переселені в Росію колоністи одержували у вічне користування земельні наділи, звільнялися на десять років від усіх видів податків і повинностей. З державної скарбниці їм видавалися безпроцентні позики на впорядкування, придбання худоби і сільськогосподарського реманенту, заохочувалося будівництво приватних фабрик і заводів. Пільги надавалися на 10 років, після чого вони зобов’язувалися платити всі податки на загальних підставах.

Наступною після Хортицької колонії Розенталь, в 1797 заснована колонія Шенвізе (переклад з німецького – «Прекрасна мить»).

Колонія розмістилася уздовж лівого берега річки Мокра Московка, недалеко від Дніпра. Мешканці колонії Шенвізе одержали 1401 десятин родючої землі. Спочатку це було сільськогосподарське поселення з декількома млинами і ремісничими майстернями. Колонія будувалася по типу традиційних німецьких сіл: у центрі – кірха, волосне правління, школа.

Першою вулицею колонії стала вулиця Базарна (пізніше Дачна, тепер – вул. Комсомольська). Її проклали паралельно руслу річки Мокра Московка. Перпендикулярна їй вулиця одержала назву «Шенвізська» (пізніше Вокзальна, тепер – просп. Леніна).

У 1862 по вул. Базарній будуються фризька церква (вул. Комсомольська, 16) і парафіяльне училище (вул. Комсомольська, 12). Освіті приділялася особлива увага. Німецькі школи підтримувалися не тільки на місцевому рівні, але і субсидувалися Німеччиною.

Відмінними рисами німецьких колоній були національна єдність, солідарність і релігійність. Спільна робота на полях колонії, відсутність земельних переділів, закупівля сільгоспінвентаря і посівного матеріалу, загальні ферми племінної худоби сприяли вирощуванню багатих урожаїв, отриманню прибутків від продажу шерсті, розвитку торгівлі і як наслідок – благополуччю колоністів.

Інтенсивний розвиток сільського господарства сприяв розвитку ремесел, промислів і промисловості. Спочатку плуги, культиватори, сівалки, жниварки, віялки, молотарки колоністи завозили з Німеччини. Згодом на території колонії стали будувати майстерні по виготовленню інвентаря. Будівництво в 1875 поряд з Шенвізе Катерининської залізниці і станції викликало справжній будівельний бум.

За декілька років з’явилася безліч промислових підприємств, частина яких перетворилася на крупні заводи сільськогосподарських машин: філіал Хортицького заводу сільськогосподарських машин Абрагама Коппа (1888); механічний і чавунно-ливарний завод торговельно-промислового об’єднання «Лепп і Вальман» (1885); машинобудівний завод «Сини Гільдебрандта і Прісс» (1890); завод чавуну (1888); завод землеробних машин і знарядь Я. Бадовського. Починаючи з 1880 (1880, 1885, 1895) Г. Нібур будує три парові млини. Г. Гюберт і М. Амітін будують лісопильні заводи. У 1900 починає працювати крупний медопивоварний завод Г. Янцена. Облаштовуються вулиці Пивоварна і провулки Реймеровській і Млиновий.

У 1911 Рада Міністрів схвалила пропозицію Міністерства внутрішніх справ Росії про приєднання колонії Шенвізе і селищ до м. Олександрівська. До 26-ти тисячного міста приєдналася місцевість з 12-ти тисячним населенням.

Нащадки німецьких колоністів брали активну участь у суспільному житті міста. Було помітним їх представництво в повітових і губернських земельних зборах і управах.

І. Лепп – почесний громадянин м. Олександрівська, був членом будівельної комісії Олександрівської міської управи. У 1910 Лепп ініціював будівництво в Хортицькій колонії першої заводської лікарні. Він фінансував будівництво психіатричної лікарні «Бетанія». За прикладом Леппа Гільдебрандт побудував лікарню для працівників і їх сімей, в якій послуги надавалися безкоштовно.

Торговий дім «Лепп і Вальман» став найкрупнішим машинобудівним підприємством Півдня Росії. У 1912 А. Копп спільно з одеськими фірмами «Елворсі і Гоуена» формує торгово-закупівельну артіль «Врожай». Фірма «Г.А. Нібур і Ко» в 1904 сформував на Хортиці банк, який потім реорганізується в Банківський будинок.

На зламі 19-20 століть на території Шенвізе будується велика кількість прибуткових будинків. По вул. Вокзальній Д. Мінаєв, власник цегельних заводів, будує двоповерховий прибутковий будинок, на 12 квартир де, крім того, розмістилися борошняна торгівля Вібе і трактир П. Ждановської (просп. Леніна, 2). Гарна 2-3-и поверхова будівля К. Гюберта з’явилася на розі вулиць Дачної і Вокзальної (просп. Леніна, 11/18). У цьому будинку орендар Тавоніус на першому поверсі відкрив аптеку. Будуються приватні будинки – резиденції власників заводів в унікальному німецькому стилі «югендстиль» (сучасник російського стилю – «модерн»): будинок Г. Нібура (вул. Комсомольська, 30), будинок А. Коппа (вул. Комсомольська, 28), будинок Я. Діка (вул. Комсомольська, 24), мера Ю. Сіменса (вул. Комсомольська, 5).

Містобудівна планувальна структура району формується за принципом розміщення житлових будинків, прибуткових будинків і будинків для помешкання заводських робітників на червоних лініях вулиць.

Виробничі підприємства розміщуються в глибині кварталів з виходом до залізничних колій. Виробництва, пов’язані зі сплавом будівельного лісу, зосереджуються вздовж річки Мокра Московка. У 1901 через річку Мокру Московку будується металевий міст з тротуарами по обидва боки і металевою огорожею з гранітними стовпчиками (зберігся в реконструйованому вигляді). У 1907 будується залізничний міст через річку Мокру Московку (не зберігся).

До 1910 вул. Вокзальна стає головною. Вздовж неї розміщується безліч приватних підприємств: склади сільськогосподарських машин і знарядь А. Классена і Е. Альсона; мануфактурна лавка А. Фохта, бакалійні лавки Ю. Янцена, І. Князєва (у будинку Коппа), А. Ключневої (у будинку Тівса), Д. Панасєва, І. Марченка, Г. Шумного; ковбасна лавка Д. Симона (у будинку Е. Бока); пивна лавка А. Боте (у будинку Тівса); ресторан А. Герцен; булочна У. Оглі; торгівля квасом М. Добровольського та ін. На вул. Дачній відкрилася пивна лавка Г. Янцена і бакалійна лавка Р. Цимермана. На вул. Пивоварній розмістилася бакалійна лавка М. Бідної.

Перша світова війна посилила недовіру царського уряду до німців-колоністів. Боячись масового шпигунства, їх почали насильно переселяти. Їх землі і майно конфісковували на користь держави. Тимчасовий уряд припинив депортацію колоністів. У 1918 вони почали повертатися до своїх садиб. Громадянська війна сприяла не тільки економічному, але і повному фізичному знищенню німців-колоністів. Голод, розруха, переділи землі, закриття молитовних будинків змушували німців емігрувати в США і Канаду. Продовженням трагедій стали роки сталінських репресій. Після Другої світової війни депортованим з України німцям не дозволили повернутися.

Націоналізовані заводи колишньої колонії Шенвізе стали базою для будівництва заводу по виготовленню комбайнів. Перший комбайн «Комунар» був випущений в 1930. В кін. 1950-х р.р. працівникам комбайнобудівного заводу «Комунар» урядом було запропоновано створити на базі підприємства автомобільний завод. У червні 1959 з експериментального цеху вийшов перший мікролітражний автомобіль «Запорожець». Численні реконструкції на території заводу сприяли не тільки перебудові багатьох історичних будівель, але і зносу об’єктів, що представляють архітектурну спадщину міста.

Знищення в мирний час принесло значно більше втрат, чим в роки війни. На місці менонітського кладовища побудували заводські корпуси. Територія колишньої колонії Шенвізе є пам’яткою архітектури і містобудування.

[Into the past Buldings of the Mennonite commonwelth. – Canada, 1996; Державний архів Запорізької області – Ф. 56, оп. 1, спр. 207а; Ф. 24, оп. 1, спр. 758, 771, 772, 773. – Арк. 79-90.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 181 – 183.