Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Будинок русько-польського магістрату

Будівля, в якій з кінця XIV ст. до 1658 р. розміщувався русько-польський, а у XVIII ст. польський магістрати, була розташована в середринковому кварталі. Нині кварталу цього немає і будівля стоїть посеред площі.

На час надання місту самоврядування (1374 р.) магістрат займав вирішений в готичних формах прямокутний у плані двоповерховий з підвалами будинок під чотиригребеневим дахом (гіпотетично з зовнішньою галереєю) та розташовану на відстані 3 м від його північного фасаду шестиярусну вежу. Невдовзі будинок було об’єднано з вежею, а після пожежі 1616 р. – розширено в західному напрямку. У цей же час вежа, фасади верхнього ярусу якої були вирішені трипро-гоновою аркадою, дістала високе барокове завершення з ліхтариком. Перед головним західним фасадом її було влаштовано ґанок у вигляді увінчаної маківкою вежки, на який з півночі і півдня вели сходи на повзучих арках. У 16 – 17 ст. з трьох боків будинку утворився щільно забудований середринковий квартал. Його забудова прилягала впритул до південного та північного фасадів.

У період турецького панування (1672 – 1699 рр.) споруду було значно пошкоджено. Її відбудову з реконструкцією здійснено 1754 р., ймовірно, за участю Яна де Вітте: західний фасад прикрашено новими сходами з аркадою та галереєю з балюстрадою, влаштовано високий з перехватом дах над усім будинком, вежу надбудовано ще на два яруси. Дату відбудови засвідчує латинський напис на плиті з теребовлянського червоного граніту, вмурованій на західному фасаді. Первісне місце плити невідоме, оскільки вхід з фронтоном перероблено в XIX ст., після кількох пожеж, у процесі ремонтів і пониження дахів на будинку й на вежі. Під час Другої світової війни будівля зазнала значних ушкоджень. Ремонтно-реставраційні роботи проведено 1954 – 1955 рр. (архітектор – Ю.Нельговський). У 1970-х роках здійснено першу чергу реставрації вежі (архітектори – А.Тюпич, Є.Пламеницька).

Споруда – двоповерхова, змурована з вапняку, на багатокамерних підвалах, перекритих коробовими склепіннями. Дві південні камери підвалу виходять за межі фасаду (ймовірно, вони є підмурками зовнішньої галереї, аналогічної підсінням ринкових кам’яниць). Зі східного й західного боків за межі підвалів йдуть у південному напрямку підземні ходи. У напрямку північ – південь будинок разом з підвалами поярусно розчленований двома поздовжніми стінами на три ряди приміщень: у підвалі їх дев’ять (чотири південно-східні формують найдавніше ядро XIV ст.), у 1-му ярусі – десять, у 2-му – вісім (не рахуючи вежі, яка сполучається з будинком). Найдавніша частина споруди в 1-му ярусі має коробові склепіння, решта перекриттів – по дерев’яних балках.

В архітектурі будівлі органічно поєднуються риси готики, Ренесансу й бароко, відбиваючи етапи хронологічної еволюції споруди. Три нижні яруси вежі мають готичний характер, що яскраво прочитується в різьблених білокам’яних облямуваннях вікон. Три яруси, що лежать вище, вирішені в дусі Ренесансу з підкреслено витонченою пластикою деталей (балюстради балкона, фігурних кронштейнів та наріжних стовпчиків). Два останні яруси композиційне об’єднані за бароковою композицією. На західному фасаді, перед головним входом, їм відповідає витримана також у стилі бароко парадна галерея з балюстрадою на аркаді.

О.А.Пламеницька

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 255.