Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Трегубова

Земляні укріплення цитаделі з бастіонами, 18 ст.

(архіт.).

Появу в європейському оборонному будівництві укріплень бастіонного типу викликано вдосконаленням вогнепальної зброї, якій не змогли протистояти середньовічні оборонні мури. В Україні бастіонні укріплення набувають поширення у 1-й пол. 17 ст. Києво-Печерська фортеця належить до етапу розвитку фортифікаційного мистецтва нового часу, пов’язаного із застосуванням земляних укріплень без кам’яного облицювання.

Головний вал цитаделі у плані має форму неправильного півкола, що впирається кінцями в круті берегові схили. До нього входять 10 бастіонів: Рождественський (на Дальніх печерах), Семенівський, Олексіївський (поруч з Московською брамою), Андріївський, Кавалерський, Успенський (поруч з Арсеналом); Петрівський, Спаський (поблизу церкви Спаса на Берестові), Павлівський та крайній північно-східний Олександрівський напівбастіон.

З урахуванням топографічних особливостей і необхідності збереження споруд Печерського монастиря декілька бастіонів (Рождественський, Семенівський, Спаський, Павлівський) набули неправильних у плані абрисів; подвійні куртини з равелінами зведено лише на чотирьох північно-західних фронтах (між Спаським, Петрівським, Успенським та Кавалерським бастіонами). Замість равелінів на південно-західному боці від Васильківської брами до Московської брами влаштовано високий передовий вал – контргард, а на крайньому південному виступі височини – дальній та ближній ретраншементи тенального абрису (не збереглися). Для посилення контролю з боку Наводницької балки на її схилах наприкінці 18 ст. створено два великі земляні люнети, що існують й тепер.

Висота головного валу на площині складала бл. б м, на схилах – понад 20 м, товщина валу біля підошви – 30 м. Перед валами були сухі рови бл. 40 м завширшки і 5 – 6 м завглибшки (засипані). Зв’язок між територією фортеці й ровами забезпечувався за допомогою мурованих тунелів – сортій (містилися у правому фасі Спаського бастіону, в куртинах поміж Петрівським і Успенським, Кавалерським і Олексіївським бастіонами). За ровами існував передовий рубіж – гласис з прикритим шляхом для ведення прицільного обстрілу (загальна ширина до 100 м). На валганг, або дорогу поверх валів (завширшки до 6 м), потрапляли по спадистих площинах-апарелях, розташованих у межах бастіонів. Для захисту залоги фортеці із зовнішнього боку валгангу створювалися земляні бруствери (заввишки 2 м, завширшки 3 м). Похилі площини валу – ескарпи та контрескарпи мали крутість до 45° і залежно від висоти складалися з кількох уступів (до чотирьох). Вали та бастіони споруджені з утрамбованих шарів суглинку завтовшки 40 – 50 см. Валганг підсипався щебенем, відкоси валу одерновувалися, а його підошви додатково закріплювалися дерев’яним палісадом. Гармати розміщували переважно в межах бастіонів, з яких вели фронтальний та фланговий обстріл. Для цього в брустверах влаштовували щілини-амбразури, а на щипцях – наріжних рогах бастіонів – підсипали спеціальні площини – барбети. Досить добре збережені бастіонні укріплення цитаделі є частиною унікального фортифікаційного комплексу Київської фортеці.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 434 – 435.