1999 р. Звід пам’яток Києва
Володимир Ленченко,Ольга Ситкарьова
Пороховий льох у Павлівському бастіоні, 1748 р.
(архіт.).
Вул. Січневого повстання, 17.
З зовнішнього боку оборонної стіни Верхньої лаври, поряд з Північною (Малярною) вежею в межах Павлівського бастіону Києво-Печерської фортеці. Перший за часом побудови цегляний пороховий льох закладено влітку 1748 р. на місці попереднього дерев’яного за пропозицією комісії у складі оберкоменданта Костюріна, полковників Чиркова і Д. де Боскета. Рішення про будівництво льоху стурбувало керівництво Лаври, яке направило прохання про заборону будівництва на ім’я генерал-губернатора М. Леонтьєва. Комісія, створена з метою розв’язання конфлікту, прийняла позитивне рішення щодо будівництва, підкресливши при цьому, що «окрім зазначеного найзручнішого і найпристойнішого місця у всій Києво-Печерській фортеці для вибору і побудови цього порохового кам’яного льоху нема». У 1768 р. київський митрополит Арсеній знову звертається з проханням перенести льох в інше місце, тому що він розташований в 10 сажнях від лаврської огорожі і споруд при ній, а тому у разі нещасного випадку загрожує Лаврі найстрашнішими руйнуваннями. За розпорядженням Військового міністерства у 1868 р. було затверджено проект побудови окремого «порохового містечка», не здійсненого через брак коштів.
Пороховий льох за об’ємно-просторовим та конструктивним вирішенням близький до порохових льохів Петропавлівської фортеці у Петербурзі. Використовувався за прямим призначенням до 1885 р. Пізніше – склад.
Одноповерховий, цегляний, у плані прямокутний, двокамерний, наполовину заглиблений у землю. Перекрито напівциркульним склепінням. У стінах улаштовано вентиляційні та вибухогасні канали і продухи. Поздовжні стіни і склепіння зміцнено 12-ма контрфорсами (по шість з кожного боку), об’єднаними глухими арками вздовж фасадів, які є основними архітектурними і декоративними елементами будівлі. Бічні фасади завершено трикутними фронтонами. Споруда занепала, фундамент у деяких місцях осів, є тріщини в стінах, конструкціях, відсутня покрівля, обсипався тиньк, втрачено декоративні деталі. Тепер будівля перебуває у напівзруйнованому стані.
РДАВМФ, ф. 3/л, оп. 24, № 267;
Київ: провідник. – К., 1930;
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 438.