[1645 р. Біблія]

Розмір зображення: 800:716 піксел

В 1636 році на запрошення київського митрополита Петра Могили до Києво-Печерської друкарні прибув зі Львова ще один талановитий і надзвичайно працьовитий гравер – Ілля, художник з широкою творчою уявою і невичерпною фантазією. В своїх творах київського періоду він, як і майстер «Л. Т.», почав вживати елементи барокко.

Біографічні відомості про Іллю також надзвичайно скупі. Навіть невідомі час і місце його народження. В 1630-х роках він був монахом Онуфріївського монастиря у Львові і разом з тим займався гравюрою. З львівського періоду його творчості збереглися роботи, надруковані в «Номоканоні» 1634 року. Це сюжетні заставки «Воскресіння», «Розп’яття» та інші. Вже перебуваючи в Києві, Ілля продовжував працювати й для львівської друкарні, його гравюри було вміщено в «Апостолі» 1639 року, що видав Михайло Сльозка, Євангелії 1644 року, Біблії 1645 – 1649 років, Требнику 1646 року та інших книгах Львівського братства.

В 40-х і 50-х роках XVII століття, під час національно-визвольної війни, коли багато цивільних і навіть монастирських працівників київської друкарні кидали роботу і йшли на захист батьківщини, друкарня не припиняла роботи і завдяки активній діяльності тодішнього архімандрита Петра Могили підготовляла все нові й нові видання. Одним з капітальних видань, очевидно, мала бути багато ілюстрована Біблія, до якої Ілля виконав гравюри. Та, мабуть, через смерть Петра Могили розпочату роботу було припинено і Біблію не було видано. Гравюри Іллі залишилися ненадрукованими, крім незначного числа, що їх було використано в «Апостолі» 1695 року, «Псалтирі з тлумаченням» 1697 року та деяких інших книгах, виданих у Києво-Печерській лаврі наприкінці XVII століття. Збереглися також рідкісні відбитки з 133 дощок (серед них 6 дощок з подвійними композиціями). Відомі вони в трьох примірниках як “Лицева біблія Іллі” [Д.А.Ровинский. Подробный словарь русских граверов XVI – XIX вв. СПб., 1895, стор. 286 – 289; його ж. Русские народные картинки. СПб., 1881, кн. III, стор. 241 – 247. Дві з них зберігаються у гравюрному кабінеті Музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна і Державній бібліотеці ім. В. І. Леніна у Москві, а третій зшиток з 22 аркушів по 6 відбитків на кожному – в Центральному архіві древніх актів. Опубліковані С. А. Клепіковим «Русские гравированные книги XVII – XVIII ст.». – «Книга», сб. IX, Москва, 1964, стор. 151 – 152].

Самі ж дошки, очевидно, згоріли під час лаврської пожежі в 1718 році.

Гравюри Іллі є творчою переробкою композицій так званої «Біблії Івана Піскатора», популярного в ті роки німецького видання, що розповсюджувалося окремими зшитками й цілою книгою з 459 аркушевих гравюр без тексту, виконаних за малюнками Гемскерка, Мартина Дево та інших [Д.А.Ровинский. Подробный словарь русских граверов XVI – XIX вв. СПб., 1895, стор. 292 – 293].

Беручи за основу ці композиції, Ілля не копіював їх; підкоряючись своїй фантазії, він вносив у кожну гравюру чимало свого. Наприклад, спрощував багатофігурні сцени, замінював одні постаті іншими, іноді дві композиції поєднував у одну, опускав чи міняв деякі традиційні компоненти. Не боявся він ввести в біблійну ілюстрацію і незвичайне для неї зображення. Так, у гравюрі «Падіння Лота» він показує одну з дочок Лота оголеною. Такі ж елементи композиції, як пейзаж, тваринний світ, побутові речі, у гравюрах Іллі виглядають наче взяті з реального оточення.

Корінна переробка Іллею німецьких гравюр, очевидно, була викликана не лише однією його творчою фантазією. Це диктувалося й технікою обрізної гравюри, в якій він працював і якою не можна було виконати все те, що досконало передавалося гравюрою на металі. Справжній художник-творець, прекрасний гравер, Ілля, незважаючи на обмеженість можливостей обрізної гравюри, блискуче впорався з своїм завданням.

Гравюри Іллі до Біблії відзначаються лаконізмом, простотою і ясністю художньої мови, майстерністю виконання. Характерною в цьому відношенні є гравюра – «Принесення виноградної лози з обітованої землі». На передньому плані в ній зображено два чоловіки, які несуть на перекладині величезне гроно винограду. Постаті намальовано вдало, правильно за пропорціями. Форми тіла й складок одягу передано за допомогою лінійного малюнка і подекуди скупо покладеної паралельної штриховки. Лаконічно й узагальнено, такими самими простими засобами показано рельєф місцевості, силуети дерев, що ростуть на краю пагорба, простір неба.

В подібній графічній манері вирішено всі інші ілюстрації. В деяких з них, правда, відчутна квапливість як у рисунку, так і в техніці різання, очевидно, неспокійні 1650-і роки не давали художникові можливості зосередитися.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 357 – 358.