Собор св.Миколи
Розмір зображення: 676:800 піксел
Фото 1910 р.
Церква Миколи (Військовий, або “Великий” Микола) 1690 – 1696 рр, майстер Й.Д.Старцев. Західний фронтон і притвор добудовані в сер.18 ст. Зруйнований [Нариси історії архітектури України: дожовтневий період. – К.: Держбудвидав, 1957 р., список пам’яток].
Микільського Великого монастиря Микільський (Військовий) собор. Місцевість, на якій споруджено церкву, була орним полем під назвою Довга Нива і належала Печерському монастирю. У 1518 р. ця територія перейшла до Микільського Слупського монастиря. У 17 ст. тут уже існує поселення під назвою Микільська слобода. Великий кам’яний собор було споруджено в 1690-1696 рр. коштом гетьмана Івана Мазепи. Будівництво, очевидно, велося архітектором Йосипом (Осипом) Старцевим. Грандіозний храм з 1732 р. став ядром нового Микільського монастиря, а Слупський монастир переходив у його підпорядкування. Відтоді новий монастир називався Великим Миколою на відміну від старого Малого Миколи (Пустино-Микільського Слупського монастиря). Будівля собору стала однією з найбільших у Києві. На зовнішньому вигляді споруди позначилися впливи тогочасної західноєвропейської культової архітектури. За планом церква була хрестовокупольна, тринавна, шестистопна. Виділений трансепт і акцентування в декорі на західному фасаді робили собор подібним до католицьких базилік. Західний фасад фланкували дві вежі-пілони з грушоподібними банями. На всю висоту пілонів тягнулися колони корінфського ордера, що стояли на п’єдесталах. Напівциркульні вікна прикрашалися лиштвами, сандриками з ліпленням. Головними декоративними елементами західного фасаду і всього собору були фронтони над тамбуром та вінцевим карнизом. Вони мали хвилясті форми, прикрашались півколонами, розписами, ліпним декором у вигляді рослинного орнаменту і зображень янголів. Завершувалися шпилями з ріпідами. Західний фасад прикрашав герб Івана Мазепи, який було збито після 1709 р.
Портали північного та південного фасадів прикрашались колонами, фронтонами, ліпленням у вигляді голів янголів та виноградних лоз. Над центральною частиною споруди містилася найбільша баня з гранчастим у плані барабаном. Над вівтарною частиною стояли дві грушоподібні бані на восьмигранних барабанах. Усі бані прикрашались позолоченими смугами у вигляді променів.
Інтер’єри собору первісно були позбавлені розписів і декорувались ліпленням. Наприкінці 19 ст. внутрішні стіни та пілони, два ряди яких членували споруду всередині, вкриваються орнаментами в дусі російського класичного малярства. Головною окрасою собору був унікальний семиярусний липовий іконостас, встановлений 1696 р. на кошти міщанина Созонта Балики. Поверхня іконостасу, який сягав 15,5 м у висоту і був 22 м завширшки, щедро прикрашалась бароковим різьбленням. На верхніх ярусах розташовувались дерев’яні зображення янголів. Серед ікон була копія «Тайної вечері» Леонардо да Вінчі. Найціннішою реліквією храму були мощі св. Іоанна Златоуста.
У травні 1919 р. Василь Липківський вперше в історії православної церкви відправив у соборі літургію українською мовою.
28 вересня 1931 р. більшовики храм закрили, а споруду передали в розпорядження Військвідділу. Незабаром, у 1934-1936 рр., пам’ятку зруйнували. Зі знесенням собору Київ втратив визначну пам’ятку української історії та культури, київські пагорби позбавились важливої домінанти, яка формувала вигляд міста з боку лівого берега Дніпра.
Довідка у Вікіпедії:
Більше фотографій: