Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Крісло ерцгерцога Фердинанда

Анастасія Роздольська

Дата: 31.01.2008

У гості до мистецтвознавця, кандидата філософських наук, доцента Олега Васюкова я зібралася заради одного матеріалу. Проте, лишень переступивши поріг квартири Олега Казимировича, зрозуміла: тем для публікацій буде щонайменше дві. Меблі у цьому унікальному помешканні гідні “жити” в музеї.

Старовинний різьблений креденс біля вікна, розкладний масивний стіл і під стать йому міцні стільці, яким, на око, не менше століття. У поєднанні з цікавими люстрами та великим, ніби палацовим, дзеркалом у різьбленій рамі, це творить унікальну атмосферу. Враження таке, ніби календар “відмотав” на століття назад.

“Історія цих меблів не менш цікава, аніж їх вигляд, – мовив Олег Казимирович. – Людини, яка мені, тоді ще малому хлопцеві, розповіла про це, вже немає серед живих. Проте інтелігентність оповідачки не дає підстав сумніватися у щирості її слів”.

“Будинку, в якому ви перебуваєте – сто років, – продовжує інтригувати мене пан Васюков. – Колись він належав польському графові Єльонеку. З того часу, окрім меблів, залишився хіба цікавий, шахматкою, паркет в одній із кімнат. А двері вже не відчиняються одні за одними, як у палаці, – за радянських часів дім розділили на кілька квартир.

Наша сім’я оселилася тут у 1946 році. Попередні господарі – родичі графа – мешкали по сусідству. Добре пам’ятаю його дружину (їй тоді було не менше дев’яноста), стареньку пані, яка ніби зійшла зі сторінок романів: у чепчику та на каталці. Мешкала жінка разом із племінницею, пані Пауліною. Меблі, які ви щойно роздивлялися, ми купили саме у них.

Мене, семикласника, ці речі дуже зацікавили. Пані Пауліна розповіла, що усі раритети виготовлені на початку XX століття. “Але у нас є дещо цікавіше, аніж цей креденс, стіл чи навіть стільці, – усміхнулася вона. – Зараз покажу”. Через кілька хвилин переді мною з’явився ще один, відмінний від основного комплекту, стілець. Розкішніший: сидіння і спинка декоровані тисненнями на шкірі, дерев’яні ніжки у вигляді левових лап. От тільки ніжок було чомусь три.

“Це крісло унікальне, – продовжувала племінниця графа. – Його у 1911 році виготовили спеціально для ерцгерцога Франца Фердинанда, який приїжджав до Львова. Приймати почесного гостя випало саме графу Єльонеку.

“Жінка розповіла, – продовжує Олег Казимирович, – що, готуючись до прийому, крісло, на якому мав сидіти Франц Фердинанд, замовили у найкращій фірмі у Відні. Нікому з домашніх не дозволяли до нього торкнутися. І от ерцгерцог Франц Фердинанд прибув до будинку. Коли ерцгерцог, розмовляючи, сильніше сперся на спинку, одна з ніжок стільця раптом хруснула, і він почав падати. Два офіцери-ад’ютанти вчасно підхопили VIP-особу. Але тишу, що охопила потім кімнату, словами не описати.

“І де ж ви такого гарного стільця придбали?”, – іронічно мовив Франц Фердинанд. “Замовили його у найкращій меблевій фірмі Відня”, – відповів господар. “Вочевидь, і в столиці не всі майстри вправні”, – пожартував гість.

Після огляду виявилося – ніжку підпиляно. Кого ж винуватити? Ніхто чужий ніби сюди не навідувався, а свої на таке не наважилися б. Раптом пригадали, що напередодні у будинок приходив робітник-натирач підлоги. Той спершу все заперечував, але потім таки розкаявся. “Ти лише скажи мені, хто, – заохочував його граф Єльонек. – Я знаю, що тобі заплатили. За ім’я замовника плачу втричі більше”.

І чоловік розповів, що це бізнесові конкуренти вирішили згубити графа. Крісло вирішили не ремонтувати, – разом зі зламаною ніжкою його віднесли у комірку. Там воно пролежало більш як сорок років. Коли я виріс, закінчив університет, аспірантуру і одержав призначення у Національну академію мистецтв викладати етику, естетику та філософію, розповів про цей стілець колегам, співробітникам кафедри проектування художніх меблів. Вони високо оцінили раритет та запропонували його відновити. Доточена ніжка спершу була як три інші, але потім посвітлішала: напевно, секрету старовинного лаку наші майстри не знали.

“А подумайте, – продовжує Олег Казимирович, – якби охорона не встигла його підхопити, він впав би невдало та покалічився, може, не став би Франц Фердинанд приводом до Першої світової війни…”.

Джерело: “Високий Замок”