2009 р. Тече собі Полтва

Марко Райник

Дата: 03.02.2009

Львівське підземелля, виявляється, складається не лише з підвалів і погребів будинків. Під Львовом пролягають довжелезні підземні вулиці, якими можна мандрувати: пройтися, скажімо, від Палацу культури ім. Г. Хоткевича аж до Стрийського ринку.

Каналізаційна романтика

“Екскурсію почнемо ввечері, коли стемніє і люди розійдуться по домівках, аби раптом міліціонери не помітили, як ми залазимо у каналізаційний люк, – заздалегідь попередив львівський дігер Андрій на прізвисько Golem, який разом з іншими членами Форуму шукачів пригод “Бескид” досліджує львівські підземелля. – Адже ми залазимо у колектор Полтви, тобто свідомо йдемо на адміністративне правопорушення. А це штраф – від 51 гривні й більше. Буває ще й перехожі здіймають галас: думають, що ми хочемо вкрасти кришку каналізаційного люка й здати її на брухт. Отож, краще без сторонніх поглядів”.

Ми дочекалися, поки поряд з нами на проспекті Чорновола не було жодного перехожого, підняли кришку й хутко залізли у люк. Увімкнули ліхтарики, і я помітив, що цей люк відрізняється від звичайних люків. Замість металевої драбини до Полтви вели кам’яні сходи, збудовані приблизно століття тому.

Сходи вивели до широкої штольні із напівкруглою, наче арка, стелею. Ззовні вона нагадувала тунель метро, але була значно вужча – шириною до 7 метрів. Посередині тунелю досить швидко текла легендарна річка Полтва, яка нині служить для міста каналізаційною системою. По обидва боки річки є кам’яні тротуари, якими можна ходити.

Як не дивно, але у колекторі не чути смороду. Відчувався затхлий запах, але значного дискомфорту він не створював. Та й за зовнішнім виглядом штольня не нагадувала каналізацію, а, швидше, дивний підземний лабіринт. Її кам’яні стіни наче дихали старовиною, нагадували фортечне укріплення. Хоч під ногами на тротуарі було сухо й чисто, ми з Андрієм про всяк випадок одягнули прогумований захисний комбінезон і попрямували у напрямку оперного театру.

“Завжди беру зі собою два запасні ліхтарики, бо, якщо зникне заряд у батарейках або ліхтарик впаде у річку, то з цієї темряви неможливо буде вибратися, – розповідає Андрій. – Найнебезпечніше спускатися у дощову погоду – рівень води у річці може різко збільшитися і затопити весь колектор. Через паводок загинули двоє дігерів. Небезпечними можуть бути також каналізаційні випари”.

Гуркіт водоспаду

Течія у річки швидша, ніж у гірських ріках. А вода у Полтві сіра й каламутна, наче після прання. Ми пройшли близько кілометра й почули гуркіт. Це був водоспад – різкий перепад висот неподалік оперного театру. А поряд – притока Полтви, також замурована у тунель. За словами Андрія, вона випливає з-під вулиці Городоцької. Одразу перед водоспадом – металевий місточок, яким можна перейти на інший берег.

У стінах чимало замурованих входів. Колись у цю штольню можна було потрапити з підвалів будинків. Деякі історики стверджують, що за війни у цьому підземеллі переховувалися люди. Але, побоюючись терористичних актів, більшість входів була замурована: спершу за радянських часів, а згодом перед приїздом Папи Римського. Неподалік водоспаду ми помітили справжнісінький сталагміт, який буває зазвичай у печерах. А біля нього – напис на стіні: “1931”. Очевидно, підземелля під проспектом Чорновола збудоване за часів Польщі.

“Полтву почали замуровувати ще в 1870-х роках після чергової повені, аби вберегти людей від малярійних комарів та смороду, – розповідає дігер Андрій. – Оскільки підземелля будували дуже довго, у різних місцях його стіни відрізняються: від старої австрійської кладки до радянських бетонних укріплень. Дивно, бо львів’яни ходять вулицями міста і навіть не здогадуються, що під ними існує величезний потаємний світ”.

За легалізацію Полтви. Андрій розповів про усі свої експедиції Полтвою. Від оперного театру штольня пролягає під проспектом Свободи й згодом повертає під проспект Шевченка. На перехресті біля пам’ятника Грушевському також є водоспад. Сама Полтва витікає з-під вулиці Костя Левицького, а бере початок на Погулянці.

А з-під вулиці Шота Руставелі витікає її притока Сорока, якою Андрій разом з іншими дігерами ходив аж до Стрийського ринку. Там Сорока теж розгалужується: одна притока витікає з-під вулиці Стуса, а інша – з-під вулиці Вітовського. Ще одна притока – Вульки – начебто прямує аж до залізничного вокзалу, проте ще добре не розвідана дігерами.

Щоразу, коли дігери спускаються помандрувати підземеллям Полтви, шукають новий вихід. У середині колектора видно люки, які виводять назовні. Перед виходом спершу треба з’ясувати: люк виводить на проїжджу частину дороги чи тротуар? Щоразу слід вслухатися. І ніколи не відомо, кого можна зустріти серед перехожих. Тож вихід нагору завжди повний несподіванок.

Дігери попереджають, що лазити у каналізаційні люки небезпечно, адже є безліч підземних нюансів, які потрібно знати. Скажімо, у південних районах міста лазити категорично заборонено. На Новому Львові, на вулицях Науковій, Виговського та сусідніх з ними є накопичувальні колектори, які в момент заповнення відкривають шлюзи й випускають тисячі кубометрів води за кілька хвилин!

“А взагалі у мене серце крається: адже це не просто каналізація! Це неймовірно цікавий історичний об’єкт, який потенційно міг би бути цікавий туристам, – продовжує Андрій. – Наразі навіть львів’яни, ходячи містом, не здогадуються про існування підземного світу. Мрію, що колись невелика частина підземелля Полтви буде відкритою для нас і можна буде лазити офіційно, без порушень. Хоча розумію, що це дуже важко зробити…”

Джерело: “Суботня пошта”