Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Інститут двічі робив...

Дата: 03.03.2011. «Укрзахідпроектраставрація» двічі робила історико-містобудівне обґрунтування на Федорова

Нагадаємо, наприкінці минулого тижня робочий проект будівництва готельного комплексу на вулиці Федорова у Львові розглянули в Києві на засіданні науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України й відхилили його. Зокрема, помилкою було визнане рішення розібрати пам’ятку архітектури – будинок № 28 на вул. Федорова.

У складі львівської делегації, яка була присутня на обговоренні, окрім замовників із «Українських інвестиційних систем» та проектантів із «Гірхімпрому», а також начальника управління охорони культурної спадщини ЛОДА Василя Іванівського, очільниці управління охорони історичного середовища ЛМР Лілії Онищенко, головного архітектора Львова Юрія Криворучка, в роботі ради як доповідач узяв участь і заступник директора з наукової роботи інституту «Укразахідпроектреставрація» Романа Могитич.

«Головував на раді не голова Держкультурспадщини, якого кудись викликали, а пан Вечерський. Доповідав автор проекту. Був названий офіційний опонент, але рецензії не було, не встигли її подати. Від Львова членами ради є Бевз, Горницька і Гайда. З них присутнім був тільки Бевз. Я доповідав від інституту про реставрацію пам’ятки на вул. Федорова, 28. У зв’язку з тим, що вона 20 троків стоїть без даху, – 1997 р. відселили людей, – вона просто розвалилася.

Прозвучало питання: «Як це ви допустили?». Але ми як проектний інститут зробили проект реставрації фасаду, потім іще один проект, де запропонували розібрати будинок і зібрати його знову, використавши всі автентичні кам’яні матеріали, – все що можна допустити. Спочатку ж була думка, щоб залишити фасадну стіну, від реставрувавши її у такому вигляді, як вона є. Це технічно є можливим. Але хто має такі кошти? Це треба робити додаткові конструкції, як це робили на палаці Бандінеллі, підвішувати фасад, котрий вже сам себе не несе, до цих конструкцій, і таким чином укріпляти. Це була технічна проблема.

Тому було прийнято рішення, що краще омаркувати, описати, зберегти й поставити назад. Звичайно, таке рішення потребує, щоб ті люди, які ухвалюють ці питання в Києві, подивилися на місці на стан об’єкту. Тоді, можливо, вони б згодилися із нами. Але з Києва легше критикувати… Чому рада не приїхала до Львова, не знаю. Може, важка дорога, купа людей – чоловік 40. Інвестор, до речі, був згодний прийняти їх тут у Львові. Але щось перегралося, і рада на місце не приїхала.

Другим нашими проектом було представлення Історико-містобудівного обґрунтування на побудову готелю, котре я ще розробляв будучи керівником майстерні. Ми робили відтворення забудови в кварталі й пропонували відтворення забудови в габаритах тих будинків, які там давніше стояли, або офіцин, які там були. Це все ми визначили: і габарити забудови, і спосіб забудови.

Теперішній проект я коментувати не буду. Інвестор знайшов іншого проектанта, який перевищив те, що ми пропонували й не все врахував. Інвестор сам визначав проектантанта і сам вважав, що треба зробити вищим, а що ширшим, більшим. Я би проектував інакше. Але мені некоректно й не етично відгукуватися про проект моїх колег-архітекторів, тим більше, якщо я в тому проекті не брав участі.

Кожен має право виразити себе як автор. Я до цього завжди спокійно ставлюся. Бо завжди втрачена забудова виглядала б інакше, ніж та яку ми проектуємо тепер. Маємо масу того прикладів.

Мене питали, чому інвестор не замовив проект у нашого інституту. Я тільки міг сказати, що наш інститут розробляв історико-містобудівне обґрунтування (двічі!), програму регенерації кварталу, проект реставрації будинку № 28 (тричі!), – тобто ми були задіяні на замовлення Львівської міської ради.

Як історик львівської архітектури я можу лише прокоментувати, що та дільниця міста (і археологічні матеріали це підтверджують) існувала ще в 14 ст., а то й у 13 ст., іще до введення Магдебурзького права королем Казимиром. Кам’яниці, які там були, належали не міській магдебурзькій громаді, а королю, магнатам тощо. Поступово євреї їх викуповували. Бо не мали права жити в магдебурзькому місті, вони не були християнами.

Є маса документів про продаж кам’яниць. Той же Жолкевський продав № 28 одному єврею. Так сформувалася дільниця, у якій євреї мали свою юрисдикцію. Там вони осіли. Місто було захищене мурами й щільно забудоване. Тому зараз лишати там яму неправильно. Якщо є інвестор, котрий має якісь ідеї, його треба тільки підтримувати.

На синагогу ніхто не зазіхає, вона там буде. А якщо там була якась ритуальна різниця, де різали когутів на жертву, то це не є підставою, щоб не забудовувати цієї ділянки. Я вважаю, що вона мусить бути забудована. Якщо ця проектна документація буде відповідати сучасним вимогам архітектури й вимогам історичного міста, – то треба тільки хвалити, що є люди, які це зроблять.

На обговоренні в Києві було багато запитань до Лілії Онищенко, Василя Іванівського, до мене також. Було 8 виступів. Відчувалося, що люди були готові до цього, очевидно мали інформацію, ознайомилися з проектом. Я не смію сумніватися у їхній компетентності, вважаю, що всі члени ради компетентні, і їхня думка повинна бути врахованою. Інша справа, чи вони достатньо вивчили питання, щоб давати своє рішення. Остаточне рішення було негативним», – розповів Роман Могитич.