Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Комплекс латинського кафедрального собору вознесіння пресвятої діви Марії

Комплекс розміщується у кварталі, що прилягає до південно-західного рогу пл.Ринок, з якої добре проглядається вівтарна частина собору. Головний храм католицької громади міста від 1414 р. став осередком Львівського архієпископства, що охоплювало галицькі, волинські та подільські землі і навіть Київщину.

Собор, закладений у 1360 р., споруджувався понадстоліття. Першими будівничими були архітектурні майстри Ничко і Петро Стехер. До 1368 р. викладено фундаменти, через тридцять років зведено вежу. У 1404 р. майстер М.Гонзаго із Вроцлава перекрив склепінням вівтарну частину, після чого храм був освячений (1405 р.). Склепіння над навами у 1480 р. звели також вроцлавські майстри Й.Гром та А.Рабіш. Роботи закінчено у 1493 р., коли майстер Ганс Блехер спорудив хори над нартексом.

Давнє готичне ядро храму – цегляна тринавова чотиристовпна споруда зального типу з непропорційно видовженим хором-пресбітерієм і північною вежею на західному фасаді. Після пожежі 1527 р., коли завалилися склепіння у нартексі і верх вежі, здійснено ремонтні роботи.

У 16 – 17 ст. храм і цвинтар навколо нього стають місцем вічного спочинку родин багатих львівських міщан, духовенства й шляхти, що фундували монументальні надгробки художньої роботи та каплиці-усипальні. Більшість з них було знесено після заборони у 1765 р. поховань у центрі міста. Залишилися дві старовинні каплиці багатих міщанських родин Боймів і Кампіанів.

У 1760-1778 рр. за ініціативою архієпископа Сєраковського проведено капітальну перебудову собору, що надала йому барокового вигляду. Роботами керував талановитий львівський зодчий П.Полейовський. Замість шпилястого намету над вежею з’явилося завершення вишуканого пластичного абрису з наріжними кам’яними вазонами; готичне мурування фасадів з червоної та чорної цегли затиньковано. До північного й південного фасадів симетрично добудовано одно- та двоповерхові об’єми каплиць і службових приміщень з доданням двох сферичних бань, на західному фасаді споруджено притвор. Склепіння та стіни в інтер’єрі прикрашено фресковим живописом художника С.Строїнського. Замість готичних і ренесансних вівтарів встановлено барокові роботи відомих львівських скульпторів М.Полейовського, Я.Оброцького, Ф.Олендського та ін. До їхнього творчого доробку належать також кам’яні скульптури святих навколо апсиди собору, об’єднані у 1859 р. литою металевою огорожею.

Від 1892 р. до 1930-х років з перервами тривали реставраційні роботи. У 1890-х роках вони провадилися згідно з теорією “стилістичної реставрації” і були спрямовані на повернення пам’ятці первісного готичного вигляду. Тоді цінний живопис С.Строїнського у вівтарній частині замінено на стилізований готичний орнамент, у вікна вставлено вітражі, виконані у Мюнхені за ескізами художника Я.Матейка та його учнів Ю.Меххоффера, С.Качор-Батовського та ін. Наступні роботи здійснювалися під керівництвом архітекторів В.Садловського і Т.Обмінського вже зі збереженням усіх цінних історичних нашарувань. Було зміцнено стіни й підмурки, висушено підземелля, відремонтовано дахи, замінено мідними копіями кам’яні вазони на вежі, відкрито фрагменти готичного мурування на фасадах тощо.

Незважаючи на численні перебудови, в соборі добре збереглося первісне ядро, яке за конструктивними особливостями належить до північноєвропейської школи так званої цегляної готики. Притаманний готиці вертикалізм архітектурних мас особливо виразно простежується у формах гранчастої вівтарної частини з величезними стрілчастими вікнами, ступінчастими контрфорсами та гостроверхим дахом. Хори (пресбітерій) перекрито хрещатими склепіннями, висота яких дорівнює висоті таких же склепінь у центральній та вужчих бічних навах. Високо піднесене вгору й розчленоване мереживом нервюр перекриття нав спирається на центральні пучкові стовпи та стрілчасті попружні арки. До бічних нав прилягають низькі каплиці, прикрашені вівтарями, скульптурними надгробками та епітафіями. Серед них виділяється повною збереженістю архітектурно-скульптурного декору кінця XVI – 1-ї половини XVII ст. каплиця Кампіанів.

Собор є своєрідною мистецькою скарбницею, де знаходяться твори скульптури, іконопису, монументального малярства й сницарського мистецтва, створювані від середини XVI до кінця XIX ст.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 146 – 147.