Володимир Прокопів – перший український душпастир Вільнюса

Володимир Прокопів (1914 — рік смерті точно не встановлений) — український греко-католицький священник, представник підпільної Української греко-католицької церкви в СРСР, душпастир українців у Литві та учасник правозахисного руху.

Народився у 1914 році на Закарпатті (тоді — територія, пов’язана з Карпатською Україною). Отримав богословську освіту в Римі, що було характерно для частини греко-католицького духовенства міжвоєнного періоду. Після свячень повернувся до душпастирської діяльності серед українців.

Після Другої світової війни, коли радянська влада ліквідувала Українську греко-католицьку церкву (так званий Львівський псевдособор 1946 року), отець Володимир опинився під тиском репресивної системи. Як і багато священників УГКЦ, він зазнав переслідувань і був засланий до Казахстану. Там, попри складні умови, продовжував виконувати священниче служіння серед віруючих.

Згодом він опинився у Литві, у Вільнюсі, де прожив значну частину свого життя. У цей період УГКЦ залишалася забороненою, тому його діяльність мала підпільний характер. Щоб уникнути переслідувань, він працював на звичайних роботах, не пов’язаних із духовним станом, водночас таємно здійснюючи богослужіння, сповідь та інші релігійні обряди. Його душпастирська опіка поширювалася як на українців, так і на місцевих католиків, які потребували підтримки в умовах атеїстичної держави.

У 1960–1970-х роках отець Володимир долучився до правозахисної діяльності, спрямованої на легалізацію Української греко-католицької церкви. Він збирав підписи під петиціями, виступав на захист переслідуваних віруючих і навіть брав участь у поїздках до Москви з метою привернути увагу до становища УГКЦ.

Ця активність не залишилася без наслідків. Радянські органи безпеки проводили обшуки, а згодом він був заарештований (у Львові). Як і багато інших релігійних діячів і дисидентів, зазнав репресій у формі примусового психіатричного лікування — його помістили до психіатричної лікарні, що було типовою практикою для придушення інакодумства в СРСР.

Попри переслідування, Володимир Прокопів залишився вірним своєму покликанню. Його життя є прикладом служіння в умовах заборони церкви, тиску держави та постійної загрози репресій. Він належить до покоління священників, які забезпечили безперервність традиції Української греко-католицької церкви в підпіллі до її легалізації наприкінці 1980-х років.

Похований у м. Рудаміна — приблизно за 10 км від Вільнюса — на території місцевого костелу (католицького храму).

Джерела:

Іван Парнікоза

НІАМ «Київська фортеця»