Млин Германа Нібура
Олена Кузьменко, Ольга Чайка
Розмір зображення: 743:513 піксел
Фото 2008
Млин Германа Нібура, 1893-1895 (архіт.). Вул. Комсомольська, 30.
Кам’яна п’ятиповерхова споруда млина розташована в глибині ділянки. Споруда прямокутна в плані, витягнута вздовж залізничної колії. Конструктивна схема споруди змішана: повздовжні стіни несуть консольні колони із залізобетонних балок. Архітектурне рішення фасадів виконано в цегляному стилі з елементами «югендстилю». Поверхове 187 горизонтальне розчленовування має різне трактування цегляної кладки поясів.
Обрамлення великих вікон оригінально оформлене клинчастою перемичкою лучкової форми. Кути будівлі підкреслені вертикаллю пілястрів, які завершені башточками. Будівля ефектно сприймається по ходу потягів з боку вокзалу завдяки торцевому фасаду. Торцевий фронтон з двосхилим дахом. Силует споруди формується ступінчастими уступами, кутовими баштами, арочними перспективними порталами і великим круглим вікном, оформленим по типу «троянди», популярному в романських і готичних спорудах 12-15 ст. Спостерігається деяка еклектичність в оформленні фасадів.
Цікава архітектура двоповерхової адміністративної будівлі, прибудованої до торця споруди млина. Ретельно пропрацьована пластика зовнішніх стін. Ритмічно виконані великі вікна першого поверху з лучковою клинчастою перемичкою, прикрашені замковим каменем. Вікна другого поверху мають напівциркульну форму з перспективним профільним кінчиком. Міжвіконні пілястри прикрашають канелюри. Фронтон двосхилого даху оформлений двома спареними вікнами, об’єднаними «сандриком» у вигляді клинчастої перемички з центральним замковим каменем.
У 1895 на території менонітської колонії Шенвізе по вул. Дачній (тепер вул. Комсомольська), був побудований найбільший у той час в Європі млин Германа Нібура.
Засновник династії Якоб Нібур в 1789 разом з пруськими мірошниками прибув до південної Росії і поселився в Новому Кронсвейде. Старший син від другого браку – Абрагам Нібур до батьківського спадку додав землю в Кронсталі, ферму і млин в Розенгарте.
Син Абрагама – Герман Нібур в 1849 найнявся працівником на млин хортицького священника і старійшини менонітської общини Якоба Діка. Герман Нібур став успішним підприємцем.
Оженившись на дочці Діка, він сприяв злиттю двох капіталів. Спільний мукомельний бізнес одержав новий виток розвитку. З 1853 товариство «Нібур Г. А. і Ко» займається великомаштабним експортом борошна до Туреччини, Греції, Єгипту завдяки налагодженому пароплавству між Олександрівськом, Херсоном, Нікополем і Одесою. Компанія мала свої представництва в багатьох містах Російської імперії. У 1880 Герман Нібур переїздить в колонію Шенвізе, де починає будівництво свого другого млина поряд з існуючою залізницею. Новий млин Нібура в Шенвізе почав діяти в 1882. У 1885 Нібур разом з Діком будує в Шенвізе третій млин і модернізує раніше побудовані. Перший двигун для млина Нібур привіз з Англії, для наступного – виготовили на Шенвізському заводі «Лепп і Вальман».
Герман Нібур вивчав мукомольне виробництво в різних країнах. Після відвідин Америки Нібур в 1893 приступає до споруди нового млина. Питаннями проектування і будівництва зайнявся Дік. Цей млин запрацював в 1895. Він був п’ятим на рахунку млином. Побудований фірмою «Феляуер», він був повністю автоматизований. Парову машину поставила фірма «Компаунд», газогенератор закупили у Л. Заєста, три парові казани виготовили на заводі Белліно – Фендеріх, верстати надав завод Вегмана з Цюріха і Даверно. Оброблювальні верстати виготовили на Шенвізськом машинобудівному заводі Коппа. Електричну динамомашину для освітлення виробництва придбали на заводі «Гарбе, Ламайер і До». На млині трудилися 25 робочих. Середньодобовий наміл складав 5000 пудів 4-х сортів борошна. Цей млин став найкрупнішим в Європі. Офіційно власниками були зареєстровані Герман Нібур і Якоб Дік. У 1904 фірма «Г.А Нібур і Ко» затверджує на Хортиці банк, який незабаром реорганізується в Банківський будинок. У статистичному відділі м. Олександрівська було зареєстровано 11 млинів Нібура в м. Олександрівську, Шенвізе, Верхній Хортиці та Кичкасі.
У 1907 після смерті Германа Нібура, млин перейшов у власність його сина Якоба, якому належало 600 паїв. До 1914 щорічний оборот продукції складав 3 млн. крб. Після закінчення Першої світової війни всі млини Нібура і Діка націоналізовано. Тепер тут розташоване ВАТ «Запоріжмлин».
Будівля млина Нібура є пам’яткою промислової архітектури кін. 19 ст.
[Державний архів Запорізької області – Ф. 10, оп. 1, спр. 3. – Арк. 3 зв.]
Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 186 – 88.