Особняк Йоганна Леппа
Олена Кузьменко, Ольга Чайка
Розмір зображення: 747:559 піксел
Фото 2008
Особняк Йоганна Леппа, 1913 (архіт.). Просп. Леніна, 4-а.
Одноповерховий кам’яний будинок розмістили з відступом від червоної лінії вулиці. Між міським тротуаром і будинком розбили упорядкований сад. Парадний вхід в будинок знаходиться на бічному фасаді – з боку проходу на територію заводу. Будівля 190 складається з житлової і службової частин, має Г-подібну конфігурацію плану.
Просторовим ядром її житлової частини слугує двоосвітлений хол – характерний атрибут європейських особняків. Ідея єдності внутрішнього і зовнішнього вигляду виражена в нерегулярності ритмічної будови головного фасаду. У архітектурному рішенні фасадів є риси різних стилів: цегляного, німецького «югендстилю» і одного з напрямів «модерну».
Спостерігається поєднання романтизму і раціоналізму. Якщо вуличний фасад, прикрашений слабко виступаючим центральним ризалітом в 3 вікна, то бічний фасад за своїм рішенням явно грає роль головного. Об’ємно-силуетний акцент вирішений ризалітом з високим шатром у вигляді усіченої піраміди. По осі ризаліту виконаний парадний вхід. Проріз парадного входу зорово продовжує напівциркульне вікно холу передпокою. На конику шатра виконані декоративні металеві ковані грати. Цей прийом увінчення дахів коронами запозичений модерном з арсеналу французької архітектури 17 ст.
Фасади будівлі виконані в цегляній кладці без подальшої штукатурки. Виразність споруди досягнута використанням можливостей рельєфної кладки. Кути будинку і нижнього ярусу вхідного ризаліту оформлені рустом. Прямокутні вікна першого поверху з дугоподібною перемичкою підкреслені горизонтальним поясочком на рівні підвіконних поличок. Перемички вікон – клинчасті. Наличники простої форми. Сандрики з боку вулиці мають трикутну форму. На головному фасаді сандрики замінені на горизонтальні полички. По всьому периметру будівлю увінчує профільний карниз, прикрашений сухариками. Кути виступаючого вуличного ризаліту прикрашали башточки (збереглася одна – зліва). Дах – металевий. Подальше підняття культурного шару навколо будівлі не тільки змінило пропорції будівлі, але і частково зменшило висоту вікон підвальної частини.
Завдяки центральному холу планування будинку вирішене компактно, без коридорів. Окрім вітальні, спалень, кухні в ньому були влаштовані комори, пральня, приміщення для інженерного устаткування. Для спуску в підвал виконані зручні внутрішні сходи. Частково збереглися елементи внутрішнього убрання – хрещаті зведення на колонах. Великою гордістю господаря був кахельний камін.
Пізніше до торцевого фасаду будівлі виконали прибудову, яка погіршила архітектурну цінність об’єкту. За радянських часів будівля стала належати спочатку тракторному, пізніше – автобудівному заводу «Комунар». З боку просп. Леніна перед колишнім особняком Леппа побудували одноповерховий службовий корпус із силікатної цегли, яка повністю закрила будинок.
Засновник династії Пітер Генріх Лепп в 1850 відкрив в колонії Хортиця- Розенталь своє перше приватне підприємство по випуску сільгосптехніки. У 1880 до сімейного бізнесу Пітера Леппа і його синів Пітера і Абрама приєднався Андреас Вальман (зять Пітера Леппа-старшого). У 1886 був створений філіал Хортицького заводу землеробських машин і знарядь Леппа і Вальмана в колонії Шенвізе. На чолі кампанії став онук П. Леппа-старшого – Йоганн Лепп. Він керував кампанією до 1918 Йоганн Лепп був не тільки успішним промисловцем і меценатом, але і членом будівельної комісії Олександрівської міської управи, був почесним громадянином міста. Остаточно закрили концерн «Лепп, Вальман і Копп» більшовики. Леппи емігрували до Пруссії. У 1920 їх заводи були націоналізовані. Особняк Й. Леппа є пам’яткою архітектури і містобудування.
[Державний архів Запорізької області – Ф. 30, оп. 1, спр. 42, 122, 200, 262, 281, 318.]
Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 189 – 191.