Земська управа (№ 29)

Клара Карафін, Тетяна Трегубова

Розмір зображення: 1098:823 піксел

Фото 2014

Олександрівська повітова земська управа, 1913-1915 (архіт., іст.). Вул. Чекістів, 29. Замикає наріжжя двох взаємоперпендикулярних вулиць. На прямокутній у плані садибі знаходяться: головний будинок, монументальна огорожа з брамою й дворові флігелі.

Після земської реформи 1864 повітова управа разом з міською займала будинок на розі вулиць Олександрівської і Благовіщенської (тепер – вул. Дзержинського і Ілліча, № 6/39 ). 1913 для спорудження нового приміщення повітової управи викуплено ділянку на розі вулиць Олександрівської і Троїцької (тепер – Чекістів), що належала до П. Майоренка. Проект триповерхового з підвалами головного будинку, підписаний земським інженером А. Славяновим, затверджено 29.05.1913 Олександрівською міською управою. Керував будівництвом повітовий інженер Я. Делант. 17.05.1914 у технічному відділі міської управи погоджено проект мурованих під залізом дворових служб і гаражу.

По завершенні будівництва тут працювала земська управа, у овальному залі засідань проходили земські зібрання. Частина приміщень відводилася під музеї: на першому поверсі – будівельного відділу, на третьому – агрономічного.

Після революції 1917 будівлі зайняв Олександрівський повітовий виконавчий комітет громадських організацій, з березня 1921 – Олександрівський губернський воєннореволюційний комітет, згодом Запорізький губернський виконавчий комітет.

Під час окупації міста німецько-фашистськими загарбниками (1941-1943) містилася українська міська поліція. У 1945-1977 знаходився Запорізький обласний комітет комуністичної партії України. В цей період з боку двору прибудовано одноповерхові цегляні приміщення, пов’язані з їдальнею у цокольному поверсі.

З 1977 головний будинок передано Запорізькому обласному краєзнавчому музею. У 1985-90 капітально відремонтований з частковою заміною балок міжповерхових перекрить, обличкуванням підлог і стін вестибюля природним каменем, відновленням дахів й фасадів, тощо (архіт. В. Шинкарьов, М. Масютка).

Головний будинок. На червоній лінії забудови кварталу. Триповерховий з цокольним поверхом, що збільшується по висоті з напрямку вул. Дзержинського, цегляний, у плані Г-подібний з ризалітом парадних сходів у внутрішньому дворовому куті. Чільні фасади тиньковані у світло-сірий колір, цоколь та, частково, верхні поверхи оздоблені блоками з драною поверхнею та архітектурними елементами з рожевого граніту.

Другорядні фасади мають відкрите цегляне мурування вохристого кольору. Міжповерхові перекриття пласкі по металевих балках, стеля над великою залою почеплена до дерев’яних ферм. Банеподібні та двосхилі дахи на дерев’яних кроквах вкрито залізними листами.

Асиметрична просторова структура відбиває внутрішній устрій споруди. У побудованому за принципом централь-вісьової симетрії наріжному овальному у плані об’ємі розміщено головний вхід з вестибюлем, службове приміщення (перший поверх) і двосвітня зала засідань (другий – третій поверхи). До наріжжя прилягають прямокутні у плані крила різної довжини (36,5 і 30м) з двобічним коридорним розплануванням. У кінці крила з боку вул. Чекіста знаходилися малі зали, виділені на чільному фасаді глибокою кріповкою. У центрі крила з боку вул. Дзержинського влаштовано другий вхід. Є три сходові клітки – парадна тримаршева і двомаршеві – у крилах. Архітектура будинку вирішена у модернізованих формах неоренесансну.

Оформлений колонадою домінуючий в композиції наріжний об’єм увінчано великою півсферичною банею на світлому барабані, що на розі переходить у ступінчастий заокруглений щипець з напівциркульним слуховим вікном у верхній гладенькій площині (первісно на щипці був герб Російської імперії у вигляді двоголового орла та напис: «Александровская уездная земская управа»).

Вісь входу по вул. Дзержинського підкреслена розірваним трикутним щипцем обабіч підвищеної чотиригранної вежки, вкритої ребристою банькою, а також балконами з балюстрадною огорожею на другому-третьому поверхах. Флангову тривіконну кріповку по вул. Чекістів акцентовано ступінчастим аттиком з трикутним завершенням й напівциркульним горищним вікном. Вінцевий карниз має характерний для доби модерна значний площинний винос із мутулами. Над карнизом проходить парапет у вигляді балюстради на стовпчиках. Горизонтальні членування бічних крил визначає лінія гранітного цоколя і гурт на рівні підвіконь третього поверху, а на ділянках входів – невеличкий карниз між першим і другим поверхами, що обмежує гранітне обличкування міжвіконних пілонів.

Важлива роль в архітектурному вирішенні відведена різноманітним за формою й оздобленням віконним прорізам. Високі аркові вікна заокругленого наріжжя відповідають розташуванню зали. Їх перемички окреслені архівольтами, прикрашеними рослинно-геометричним орнаментом і замковим каменем – модульонами. Вікна франковано парами великих напівколон іонічного ордеру на кубічних п’єдесталах, які підтримують антаблемент дещо зредукованого профілю.

П’єдестали і канелюровані у нижній третині стовбури колон витесано з граніту, іонічні капітелі з гірляндами та балясини центрального балкону й підвіконь відлито із бетону. Знизу групи колон спираються на пристінні пілони з гранітним обличкуванням, зверху увінчуються бетонними декоративними урнами на п’єдесталах в обрамленні бічних волют (збереглися частково). Імпости прямокутних потрійних вікон підбанника прикрашено жіночими масками.

У бічних крилах вікна прямокутні, на рівні цоколя – з лучковими перемичками. На першому поверсі оздоблені рельєфними трикутними сандриками й підвіконними балясинами, на другому – карнизними поличками з верхнім ліпним декором.

Орнаментально-скульптурне вбрання доповнювали ліпні маскарони, що прикривали квадратні вентиляційні отвори у міжвіконнях першого-третього поверхів (не збереглися).

Головний вхід виділяє наріжний портик, що складається з двох встановлених на п’єдесталі гранітних наполовину канелюрованих колон доричного ордеру, антаблемента й трикутного стилізованого фронтона.

Аналогічний портик, двох вписаний поміж модерністських заокруглених невеликого виносу еркерів з міжвіконними стилізованими напівколонками, був і при вході з боку вул. Дзержинського (нині втрачений). Потиньковані еркери на рівні цоколя й першого поверху обрамлені гранітним обличкуванням, розташовані над ними прямокутні вікна другого поверху – гранітними пілястрами тосканського ордеру.

На дворовому фасаді домінують підкреслені щипцями і аттиками об’єми сходових кліток з потрійними вертикальними смугами засклення. У великому кутовому ризаліті парадних сходів вікна третього поверху завершені півциркульними перемичками. Інші віконні прорізи прямокутні. На першому поверсі бічних крил увінчані трикутними сандриками, на другому – прямими, на третьому – смужкою цегляних зубців. Звис вінцевого карнизу, декорованого сухариками, спирається на трикутні кронштейни, проміжок яких по лінії простінків заповнює цегляний геометричний орнамент.

Вигадливою цегляною орнаментикою у вигляді вертикальних і горизонтальних смуг оформлено торцевий фасад під трикутним щипцем з боку вул. Дзержинського. По його центральній осі розміщено широкі вікна з лучковими перемичками, що освітлюють коридори.

В інтер’єрі будинку частково збереглося первісне архітектурно-декоративне оформлення парадних приміщень. Головний вестибюль з прямими одномаршевими сходами має пізніше обличкування підлоги і стін плитами природного каменя. Пов’язані з коридорами і входами до наріжних приміщень круглі розподільчі холи верхніх поверхів оформлені з боку сходів двома повними колонами і чотирма пристінними напівколонами тосканського ордера. Стіни і колони тиньковані. Простора сходова клітка з тримаршевими з поворотом сходами має архітектурно оформлені нижні площини на профільованих косоурах й гарні ковані огорожі, що включають мотив волют в обрамленні мережок меандра.

Овальна у плані зала засідань оздоблена ордером і художнім ліпленням, пофарбованими у білий колір. На другому ярусі з боку хола розташовано три балкони. По її периметру встановлено дев’ять взорованих на грецьких зразках (Ерехтейон) великих колон іонічного ордера під розвиненим класичним антаблементом, орнаментованим іоніками, акантом та сухариками. Інтерколумнії включають п’ять високих аркових вікон, три лучкові прорізи виходів на балкони та декоративні арки. Їх ліпні архівольтина рівні п’ят з’єднує пояс меандру.

Балкони на масивних фігурних кронштейнах мають балюстрадне огородження, що на центральному балконі доповнене накладною вставкою із круглим отвором, оточеним вінком, гірляндою й жіночою голівкою у завершенні.

Стеля у вигляді зрізаної сферичної напівбані тектонічно ув’язана із стіною. На подовженні колон влаштовані падуги, що утворюють своєрідні розпалубки, обмежені згори горизонтальною площиною плафону. Заокруглені поверхні падуг декоровані по осі ланцюжком розеток, вписаних у квадратні фільонки. В центр плафона, облямованого профільованою тягою, вписана восьмипроменева розетка освітлення із зображеннями лебедів і пальмет на закінченнях.

У простінках нижнього яруса збереглися кронштейни для встановлення додаткових світильників типу бра. Загальній стилістиці архітектури відповідає гарний рисунок заповнень віконних і дверних прорізів.

Будинок – визначний приклад репрезентативної адміністративної споруди поч. 20 ст. Тепер – Запорізький обласний краєзнавчий музей.

Огорожа з брамою. Між головним будинком і флігелем, по червоній лінії забудови вул. Дзержинського. Цегляна, тинькована, на невисокому гранітному цоколі, вирішена у єдиних з головним будинком формах неоренесанса.

Композиція симетрична. У центрі – урочиста брама в’їзду на подвір’я, праворуч поблизу головного будинку – колишня хвіртка (нині забудована), ліворуч – ідентичний за вирішенням вхід до флігельного приміщення. Їх поєднують понижені прясла глухої огорожі.

Широка напівциркульна арка брами фланкована двома тричвертьовими колонами іонічного ордера, що підтримують через імпости масивний трикутний фронтон. Арка окреслена профільованим архівольтом з замковим каменем. Понижені відступні ділянки по боках проїзду мають рустовану поверхню й наріжні іонічні пілястри. Аналогічні за формою, але нижчі трикутні фронтони увінчують хвіртку і вхід до флігельного приміщення. Прямокутні прорізи входів вписані у аркові ніші, обабіч яких знаходяться пілястри іонічного ордера. По боках, на висоті цоколя головного будинку, симетрично закомпоновано ділянки декоративної балюстради. Архітектуру доповнювали стильні гратчасті стулки воріт і хвіртки ( зараз перебувають на реставрації ).

Гарний пропорційний лад й майстерність прорисовки деталей ставлять огорожу у ряд кращих малих архітектурних форм поч. 20 ст.

Флігель. По межі ділянки.

Значно перебудований, внаслідок чого первісне розпланування й архітектурне вирішення майже не збереглося. Цегляний, тинькований, перекриття пласкі, дах залізний, у плані Гподібний. Складається з рівнобіжного до вулиці одноповерхового крила вглибині подвір’я, що використовується під гараж, та перпендикулярного до нього господарського крила, що включає двоповерхову частину і одноповерхове з підвальним поверхом 293 приміщення колишньої сторожки, розташоване ліворуч від брами з виходом на червону лінію забудови. Майже ідентичний із хвірткою чільний фасад відрізняє підвищені під карнизом стіни приміщення, що виступають над балюстрадою. У 1999-2000 проведено реконструкцію сторожки із реставрацією фасаду та пристосуванням приміщень для кав’ярні.

Флігель становить цінність як елемент історичної забудови архітектурного комплексу.

З 1915 у головному будинку земської управи на посаді секретаря і письмовода дворянської опіки працював видатний етнограф, фольклорист і педагог, засновник Запорізького краєзнавчого музею, членкореспондент ВУАН (з 1924) Я. Новицький (1847-1925).

Народився в с. Аулах на Дніпропетровщині. З 1869 учителював. Після Жовтневої революції працював в органах народної освіти. Значну цінність становлять зібрані ним фольклорні матеріали, опубліковані у збірках: «Малоруські народні перекази і оповідання» (К., 1876); «Малоруська і Запорізька старовина в пам’ятках усної народної творчості» (Катеринослав, 1907); «Малоруські історичні пісні, зібрані в Катеринославщині, 1874-1903 рр.» (Катеринослав, 1908) та ін. Автор численних історичних довідок, археологічних і статистичних статей, та праці: «История города Александровска (Екатеринославской губ.) в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770-1806 г.» (Екатеринослав, 1905).

28.02.1917 в будинку управи відбувся мітинг, на якому трудящі м. Олександрівська вітали повалення монархії в Росії.

З лютого по вересень 1920 в ньому розташовувався штаб 13-ї армії Південно-Західного фронту, що керував боями з денікінцями, а потім з врангелівцями. У будинку працювали командуючі армією І. Паук (18 лютого – 5 червня), Р. Ейдеман (5 червня – 10 липня), І. Уборевич (з 10 липня), член реввійськради С. Богатін (до 11 травня), М. Костянтинов (27 березня – 12 червня), В. Затонський (22 травня – 16 липня), В. Зуль (4 червня – 31 серпня), Ю. Межин (з 4 вересня), начальник штабу М. Орлов (22 лютого – 20 червня), М. Алафузо (20 червня – 13 жовтня), начальник політвідділу Р. Землячка.

29 серпня в штаб 13-ї армії прибув голова РВР Л. Троцький.

У 1921-1925 в будинку губвиконкому побували партійні та державні діячі: М. Фрунзе, М. Бухарін, Х. Раковський, Г. Петровський, М. Калінін, у 1930-ті роки – Г. Орджонікідзе і В. Чубар.

З серпня 1946 по листопад 1947 у будинку Запорізького обласного комітету КП(б)У на посаді першого секретаря обкому працював Л.І.Брежнєв (1906 – 1982), майбутній Генеральний секретар ЦК КПРС. Його кабінет знаходився на другому поверсі крила з боку вул. Дзержинського (демонтований, меблі і обстановка зберігаються у фондосховищі ).

Комплекс Олександрівської повітової земської управи є видатною пам’яткою архітектури та історії.

[ЦДАРА – Ф. 1690, оп. 2, спр. 76. – Арк. 52; Ф. 198, оп. 1 спр. 144; Державний архів Запорізької області – Ф. 826, оп. 1, спр. 10. – Арк. 7; спр. 117. – Арк. 143; Ф. 24, оп. 1, спр. 769. – Арк. 1, 4, 8, 10; спр. 772. – Арк. 218; Ф. Р – 862, оп. 1, спр. 15. – Арк. 61 зв.; Ф. Р-2. оп. 1, спр. 438.- Арк. 29, 29 зв., 30 ; Газета Единение. – № 2. – 9 июня. – 1917. – С. 1; Справочник по г. Александровску на 1914 г. Изд. Б.Д.Розеншейна; Газета Новь. – № 319. – 6 декабря 1921; Газета «Красное Запорожье» № 201.- 3 сентября 1925; Гражданская война на Украине 1918-1920. Сборник документов и материалов. – Т. 2, 3. – К., 1967; Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. – М., 1987; Радянська енциклопедія історії України. – Т. 3. – К., 1971. – С. 247.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 289 – 293.

Дворянське зібрання 1912 р. (вул.Чекістів, 29) [Постанова Ради міністрів УРСР “Про доповнення списку пам’яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави” № 442 від 6.09.1979 р.].

Дворянське зібрання 1912 р. (вул.Чекістів, 29) [Державний реєстр національного культурного надбання: пам’ятки містобудування і архітектури України (проект). – Пам’ятки України, 1999 р., № 2-3].