Соборний просп.

Тамара Шевченко

Розмір зображення: 800:600 піксел

Фото Бориса Мавлютова з сайту , опубліковане 16 січня 2011 р.

Леніна проспект (тепер Соборний), кін. 19 – кін. 20 ст. (архіт, містобуд., іст.). Головна магістраль м. Запоріжжя. Розташована вздовж Дніпра, від залізничного вокзалу "Запоріжжя-І" до майдану В. І. Леніна (тепер Запорізького), довжиною 16 км, зв’язує основні адміністративні райони.

Місто Олександрівськ (сучасне Запоріжжя) займало територію від залізничного вокзалу "Південний" (тепер "Запоріжжя-І") до вулиці Кріпосної (тепер Грязнова). Недалеко від Олександрівська через Капустяну балку (русло р. Суха Московка), де нині протікає «червона вода», на Дніпровських пагорбах розкинулося с. Вознесенка (до побудови і освячення церкви на честь Вознесіння в 1795 називалася Нешкребівкою). В районі сучасного порту ім. В. І. Леніна на поч. 20 ст. було відкрито санаторій-курорт Олександрівбад, який проіснував до 1919. Всі три опорні точки – м. Олександрівськ, село Вознесенка і курорт Олександрівбад, пізніше окреслили прив’язку головної магістралі нашого міста – проспект Соборний.

До сер. 80-х років 19 ст. м. Олександрівськ не мало назв вулиць, було розбите на 83 квартали. Головна вулиця міста була названа Соборною, оскільки на ній стояв Покровський собор, збудований у 1845. Вона простягалася до бастіонів Олександрівської фортеці (на той час це була околиця міста, тепер – вулиця Грязнова). У 1922 вулицю Соборну перейменували на вулицю ім. Карла Лібкнехта. У 1927 почалося спорудження Дніпровської гідроелектростанції та Дніпровського промислового комплексу, а у старій частині міста – будівництво три- і чотириповерхових будинків, що отримали назву Будинків індустрії. Одночасно поблизу гідроенергетичного комплексу, що будувався, розпочалося зведення житлового масиву – Соцміста або Шостого селища. З 1929 по 1934 тут було споруджено понад сто багатоповерхових будинків. Головною магістраллю нового Соцміста стала вулиця Продольна, що пересікала алею Ентузіастів (сучасний проспект Металургів).

У 1941 провідними радянськими архітекторами «Гіпрограду» був розроблений проект забудови Нового Запоріжжя. Він передбачав з’єднання житлових районів Старого і Соцміста за рахунок території села Вознесенка. Але здійснити цей проект завадила війна. Забудова території Вознесенки багатоповерховими будинками почалася лише у 1949 – 1950-х рр.

Головна магістраль Запоріжжя – проспект Леніна (тепер Соборний) об’єднував вулиці Червоний Жовтень (до 1922 вул. Кузнецька) і Карла Лібкнехта (колишня Соборна, тепер – Григорія Чечета) у старій частині міста, нову магістраль на території с. Вознесенка та вулицю Продольну в Соцмісті. Цією ж постановою скасовувалися колишні назви: Старе місто, Соцмісто, Нове місто, Велике Запоріжжя.

Головна магістраль міста – проспект Соборний – починається від залізничного вокзалу Запоріжжя-І (будинок вокзалу збудований у 1953, старий згорів у роки Другої світової війни). Привокзальна площа реконструйована, на ній встановлено пам’ятник на честь борців революції 1905. Далі проспект пролягає вздовж корпусів автобудівного заводу та автостанції. Проспект перетинають вулиці Анголенка (колишня Базарна), Ілліча (колишня Благовіщенська), Свердлова (колишня Покровська). В районі вулиці Чекістів (тепер вул. Троїцька) розташований музичнодраматичний театр ім. В. Магара (1953), прибутковий будинок Лещинського (поч. 20 ст.), в якому мешкав Л. Утьосов (лютий 1914), перебуваючи в Олександрівську.

На місці сучасного готелю «Театральний» до війни знаходився готель «Інтурист», а на місці, де тепер драматичний театр ім. В. Магара, на поч. 20 ст. – відділення Азово-Донського банку, на базі якого у 1931 був відкрито театр ім. М. Заньковецької (його будівля зруйнована під час Другої світової війни). Навпроти театру – Театральна площа. У будинку, де тепер розміщуються аптека та низка магазинів (1950), знаходився кінотеатр «Лотос», а вгору по вулиці Тургенєва – кіноілюзіон «Чари». По правому боці проспекту до вул. Леппіка (колишня Дніпровська), яка його перетинає, збереглися два прибуткові будинки кін. 19 ст., що є пам’ятками архітектури.

На розі проспекту Леніна і вул. Радянської знаходиться будинок з колонами (1950), де тепер розміщуються історичний та юридичний факультети Запорізького національного університету. На розі проспекту Леніна і Червоногвардійської (колишня Літейна) стоїть будинок заводчика Бадовського, в якому в 1918 розташовувався весь штаб Червоної гвардії. Нижче, у середині кварталу, був квітучий сад.

Тепер на перетині проспекту з вулицею Пролетарською розташовано висотний будинок з різнопрофільними установами (1985).

Навпроти, через проспект – перша міська лікарня (колишня єврейська лікарня), споруджена у 1908 за проектом архітектора Бердичевського. За вулицею Пролетарською (колишня Слобідська) увесь квартал займає завод ім. Войкова (кол. Мензіса, 1879). В період Другої світової війни завод був повністю зруйнований. Далі проспект Леніна перетинає вул. Грязнова (колишня Кріпосна). За нею, ліворуч, стоїть будинок, споруджений у 1927, далі – висотний (поч. 70-х рр. 20 ст.), де розміщено «Оптику» та крамниці, збудований на місці одноповерхового будинку земської початкової школи. Праворуч, по проспекту, до обласної бібліотеки, стоять будинки, збудовані в середині 1920-х – це Будинки індустрії. В будинку під № 106 проживав Й. Т. Леппік – голова Запорізької губчека.

Навпроти Будинків індустрії у 1927 закладено Індустріальний сквер площею 2 га.

Будинок універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького (1977), фонд якої налічує 1,5 млн. примірників, розташований на правому боці проспекту. Одноповерхові будинки по Соборному проспекту в районі площі Пушкіна на початку 1960-х знесені, і на їх місці споруджені сучасні багатоповерхівки. В Жовтневому районі по проспекту від вул.

Тургенєва до вул. Франка (колишня Басейна) тягнувся бульвар, закладений наприкінці 19 ст., з металевою огорожею в вигляді художнього литва, виконаного на одному з заводів м. Олександрівська. Для збільшення пропускної здатності автотранспорту в сер. 1970-х бульвар було розібрано. Від площі Пушкіна проспект повертається трохи ліворуч і спускається в Капустяну балку, через яку на Вознесенську гору прокладено дамбу (1,5 км). За дамбою проспект перетинається вулицею Гагаріна.

Житлові будинки по обидва боки проспекту споруджені в сер. 1960-х, на місці одноповерхових будиночків с. Вознесенки.

Вознесенська гора – найвища точка міста – 8,7 м над рівнем моря. Тут знаходяться головна адміністративна площа (тепер Фестивальна), забудована сучасними будинками, що створює неповторний ансамбль цієї частини проспекту.

Тут розташовано Укртелеком (1967), готель «Інтурист» (1970), будинок Рад (тепер облдержадміністрація, 1976), будинок громадських установ «Байда» (1980). В центрі – фонтан. Від площі до торгового будинку «Україна» (1963) розташовані будинки, споруджені в 1960-х на місці мазанок Вознесенки. Далі проспект виходить на площу Маяковського – неповторного архітектурного ансамблю. В центрі площі у 1960 закладено сквер з фонтаном. У 2004 фонтан повністю замінено. На його місці споруджено новий фонтан з кам’яною скульптурою. Від площі Маяковського праворуч і ліворуч розташовані житлові будинки 1950-х, споруджені для робітників заводів «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», коксохімічного, феросплавного.

На тому місці, де була Алюмінієва балка, праворуч проспекту у 1965 на честь 20-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні закладено алею Слави, а з нагоди 30-ї річниці Перемоги споруджено монумент «Комісар». Навпроти неї розташована алея Трудової Слави і почесних громадян Запроріжжя та пам’ятник загиблим в Афганській війні. Поряд будинок міської ради (колишній будівельний технікум, 1951). Далі проспект перетинає вулиця 12-го квітня. Поряд розміщена площа О. Поляка, яку прикрашає архітектурний ансамбль з багатоповерхівок та двома будинками-вежами (1950 – 1953). В центрі площі, по обидва боки проспекту, встановлено фонтани.

Вулицею 12 квітня закінчується Орджонікідзевський район. Через шляхопровід (1953) проспект з’єднується з Ленінським районом. Весь корпус житлових будинків, прилеглих до Дніпрогесу, був споруджений переважно у 1929 – 1934 рр. Перша вулиця, що перетинає проспект – це проспект Металургів (до 1941 – алея Ентузіастів, після війни – проспект Сталіна). Проспект Леніна в цьому районі до війни називався вулицею Продольною. Багато будинків було реконструйовано, збільшена кількість поверхів, змінено фасади.В’їзд на проспект Леніна з боку греблі Дніпрогесу прикрашають житлові будинки, споруджені в 1950 – 1960-х рр. У 1953 на проспекті зведено величну будівлю кіноконцертного залу ім. М.І. Глінки з пам’ятником композитору поряд з нею.

Закінчується головний проспект міста майданом Леніна (нині Запорізьким), на якому в 1964 встановлено монумент засновнику радянської держави.

[Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 42. – Арк. 130; Ф. Р. – 826, оп. 1, спр. 22. – Арк. 18, 28, 45. Василевский С.П., Смирнова О.В. Запорожье. – М., 1958. – С. 2-18; Кокошинский А. Путешествие по улицам города // Наш город. – 1986. – 13 ноября; Адельберг Л. Наш головний проспект //Комсомолець Запоріжжя. – 1986. – 2, 16 серпня, 1 січня; Кузьменко Н. Уздовж вулиць // Запорізька правда. – 2000. – 4 серпня.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 139 – 141.

Довідка у Вікіпедії:

Більше фотографій: