Міська садиба Бадовського Я. І. (№ 59/29)

Клара Карафін, Олександр Тищенко

Розмір зображення: 1088:821 піксел

Фото 2014

Міська садиба Бадовського Я. І., кін. 19 ст. (архіт., іст.). Просп. Соборний, 59/29. Є містобудівним акцентом наріжжя одного з планувальних вузлів старого міста. Поряд розташована 3 – 5-поверхова забудова (1920-1970-х), яка формує внутрішнє подвір’я садиби й забудову перехрестя Соборного просп. й вул. Червоногвардійської (тепер Першої ливарної).

Збереглися такі споруди: 1) садибний будинок, 2) флігель, 3) старі ворота.

Міська садиба німецького підданого Я.І. Бадовського виникла на його особистій дворовій ділянці в кварталі № 43/71. Це був порівняно невеликий за територією, але досить презентабельний в архітектурномістобудівному сенсі комплекс, який належав багатому власнику заводу землеробних машин та знарядь, що був створений у 1870-х рр. й знаходився на протилежному боці вул. Соборної (тепер просп. Соборний). Формування комплексу почалося зведенням наприкінці 19 ст. споруд його зовнішнього параметру -садибного будинку, старих воріт. Близько 1911 у глибині двору було збудовано флігель, що зазнав помітних (переважно, внутрішніх) змін в зв’язку з радикальною переміною характеру його первісного функціонального призначення.

Садибний будинок, кін. 19 ст. – окремо розташований, займає кутову частину перехрестя. Побудований як головна споруда міського садибного комплексу. Після пристосування будинку під штаб Червоної гвардії та перший Запорізький ревком (1917-1918), 25-й автобронедивізіон (квітень 1921), у 1920-1930-х тут функціонувало товариство більшовиків-політкаторжан, а з 1944 до 1950-го – Запорізький педінститут, 1961-1977 – Запорізький обласний краєзнавчий музей.

Будинок донині добре зберігся, зі слідами незначних змін та втрат: розібраний балкон одного з наріжних кутів, закладено декілька входів з боку подвір’я, дещо змінене оздоблення інтер’єрів.

Будинок двоповерховий, на низькому цоколі та підвалах, стіни цегляні, фасади непотиньковані, побілені. Перекриття поверхів пласкі, деревобалочні, підвали перекрито кам’яним склепінням. Двоє внутрішніх сходів – металеві, на два та на три марші. Дах вальмовий, вкритий покрівельною сталлю.

Планувальна пляма – майже прямокутного абрису, парами бічних розкріповок обладнано фасад по Соборному просп., а також по вул. Першій ливарній та протилежний йому – дворовий; стіна іншого дворового фасаду – складного ступінчастого розкріпування. До її бічного входу підведено високий кам’яний ганок, середні частини обох дворових фасадів також акцентувалися входами (нині закладені), головний вхід на чільному фасаді займає бічне положення. У внутрішньому плануванні першого поверху (у 2-му поверсі воно є значною мірою ідентичним) до нього веде Пподібний коридор, кутові частини якого акцентовані сходами. По обидва його боки розташовані великі суміжні кімнати (нині процедурний кабінет лікарні), деякі з них розділено сучасними перебірками. На другому поверсі розташовано великий актовий зал.

Стильове рішення споруди є еклектичним поєднанням елементів з арсеналу ренесансу та бароко. Композиція двох вуличних і дворового (з боку проспекту Соборного) фасадів з парами бічних розкріповок мають характер симетричний, що підкреслено акцентуванням останніх високими бічними аттиками над кожною з розкріповок. Але парна кількість віконних осей фасаду по вул. Червоногвардійській, бічне положення головного входу на фасаді по Соборному просп. створюють візуально майже непомітну асиметрію. Цільність сприйняття цієї доволі видовженої вздовж вуличних напрямків споруди обумовлена вдалим застосуванням на усіх чотирьох архітектурно-впорядкувальних фасадах нечисленних, але досить виразних елементів. Найбільш важливим з них є мотив вирішеного у ренесансно-барочному дусі ритмічно повторюваного віконного порталу.

На першому поверсі прямокутні (у розкріповках – подвійні напівциркульні, без сандриків) вікна увінчують масивні променеві сандрики, з активно застосованим тут і властивим бароко мотивом «розірваного» фронтону, з розміщеною у його розриві мініатюрною ліпленою вазою. Абрис вікна підкреслено рамковою лиштвою, нижню частину акцентовано підвіконними фільонками. Так само на другому поверсі вікна увінчані масивними, у дусі ренесансу, трикутними сандриками і фланковано бічними пілястрами, в нижній частині, як і на першому поверсі, ритмічно підкресленим елементом слугують фільонки. Бічні розкріповки оснащені великими, але без сандриків, напівциркульними вікнами. Поверхи чітко розділені системою рельєфних профільованих гуртів (міжповерхового, підвіконних), створений ними переважно горизонтальний характер композиційного рішення добре підтриманий пластично проробленим повним антаблементом видовженою стрічкою масивного цоколю.

Поповерховий, у дусі Ренесансу, характер ордерних елементів підкреслено рішенням бічних віконних пілястр, сандриків, імпостів подвійних вікон першого поверху у розкріповках. Бічні частини останніх виділено рельєфним кутовим рустом, урочисто монументальний образ споруди з дещо задрібленою пластикою деталей ушляхетнений ритмічно повторюваним у простінках мотивом едикул на чільному фасаді.

В інтер’єрах стіни коридорів вкриті шпоном «під дерево» та сучасною облицювальною плиткою, на литих, зі старим ажурним огородженням, чавунних сходах добре збереглися літери: «Яків Іванович Бадовський».

Пласкі стелі деяких кімнат прикрашають великі ліплені зореподібні розетки й прямокутні «дзеркала».

Споруда є головним елементом комплексу й одною з найвизначніших споруд колишнього Олександрівська, зі статусом «пам’ятник архітектури і історії» національного значення. Нині в будинку розміщено студентську поліклініку.

Флігель, бл. 1911, розташований у глибині двору, неподалік наріжжя дворових фасадів садибного будинку. Побудований після звернення Я. Бадовського у міську Управу від 26.05.1911 з поданням щодо затвердження проекту двоповерхового цегляного флігелю, вкритого залізом з залізобетонним дахом першого поверху. Цей проект за рішенням міської Думи перероблювався, що було пов’язано з характером первісного пристосування – під гаражі. Тепер змінено матеріал дахового покриття, нинішній характер пристосування (під квартири) увірогіднює припущення про радикальне перепланування першого поверху.

Двоповерховий, без підвалів, з цегляними мурами. Тильний та один з торцевих фасадів – глухі, іншим торцем будівлю заблоковано з сусіднім триповерховим житловим будинком 1920-х рр. Перекриття поверхів – залізобетонне, плоске, дах односхилий, нині вкритий шифером. В центральній слаборозкріпованій частині влаштовано сучасні бічні металеві сходи, які ведуть до дерев’яного, на металевих консолях, балкону другого поверху. Планувальна пляма – прямокутна в плані, вздовж центральної (поперечної) осі споруда поповерхово розділена на суміжні квадрати (по два на кожному поверсі), з симетрично розташованими виходами у бік подвір’я (на другому поверсі – через балкон та сходи).

Стилістика є невираженою, характер рішення – утилітарний, у дусі поч. 20 ст. Архітектурно впорядкованим є чільний (убік подвір’я) фасад, поповерхове розташування вікон та входів – симетричне центральній (поперечній) осі. Пластично виділеним є міжповерховий гурт, споруду завершує високий трикутний центральний щипець зі слуховим вікном, лінію карнизного гурту в бічних частинах акцентовано задрібленим ритмом сухариків.

Є старим функціональним елементом міської садиби, нині – чотириквартирний житловий будинок.

Старі ворота, кін. 19 ст. – розташовані в проміжку між садибним будинком та сусіднім житловим будинком 1920-х № 59 (розміщеним на території садиби, але більш пізнім). Збереглися в незмінному стані. Троє стовпчиків воріт – цегляні непотиньковані, квадратні у перерізі. Два крайні стовпчики приблоковані до вказаних сусідніх будинків, середній, окремо розташований, створює два (більший та менший) отвори для нині існуючих двостулкових металевих воріт та такої ж за характером одностулкової хвіртки. Нижні частини металевих полотен останніх – глухі, зі збереженим ажурним рослинним орнаментом вуличної частини, верхні є гранчастометалевими, простого малюнку.

Ворота є невід’ємним старим функціональним елементом садибного комплексу, відіграють помітну роль у його сприйнятті з перехрестя вулиць.

Власник садиби заводчик Я. Бадовський під час Першої світової війни виїхав до Німеччини. Восени 1917 в садибному будинку розташувався штаб Червоної гвардії, що об’єднав під своїм керівництвом червоногвардійські загони, які виникли на заводах: дротяному, Борман і Шведе, ДЕКА, Барського та ін. Перші бої у м. Олександрівську розпочалися 12.12.1917 і тривали до 15.12. 1917. Закінчилися перемогою військ Центральної Ради. Більшовики отримали підкріплення і бої продовжилися.

Більшовицька влада в м. Олександрівську остаточно була встановлена 2.01.1918 внаслідок прямої інтервенції московських загонів Червоної гвардії. До міста прибули чотири ешелони більшовицьких моряків і червоногвардійцівробітників Петрограда та Москви у броньованих вагонах з гарматами і кулеметами, під загальним командуванням Богданова. Разом з червоногвардійцями Катеринослава та місцевими більшовиками зайняли станцію Катерининську, захопили залізничні мости, шляхи і пристань на Дніпрі. Більшовицька влада в місті була встановлена внаслідок прямої воєнної інтервенції.

5.01.1918 в будинку штабу Червоної гвардії під час занять з вивчення зброї загинув від випадкового пострілу секретар Олександрівського комітету РСДРП(б) І. Кравцов. У 1920 – 30-х тут розміщувалося товариство старих більшовиків-каторжан та засланих поселенців.

У 1965 на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку білого мармуру з написом.

В цілому комплекс є виразним прикладом компактної міської садиби кін. 19 – поч. 20 ст. в центрі Олександрівська, її головна споруда є одною з визначних пам’яток архітектури та історії Запоріжжя.

[Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 3. – Арк. 3; спр. 42. – Арк. 130; спр. 765. – Арк. 66; Ф. Р.- 2, оп. 1, спр. 438. – Арк. 197; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1923. – Т. 2. – С. 210; За власть советов// Сборник документов и воспоминаний. – Запорожье, 1957. – С. 230-231, 237.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 149 – 152.

Більше фотографій:

Жилий будинок 19 – 20 ст. (просп.Леніна, 59) [Постанова Ради міністрів УРСР “Про доповнення списку пам’яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави” № 442 від 6.09.1979 р.].

Житловий будинок кін. 19 – поч. 20 ст. (просп.Леніна, 59) [Державний реєстр національного культурного надбання: пам’ятки містобудування і архітектури України (проект). – Пам’ятки України, 1999 р., № 2-3].