Міська садиба Регирера М. І. (№ 66)
Клара Карафін, Олександр Тищенко
Розмір зображення: 1454:745 піксел
Міська садиба Регирера М. І., поч. 20 ст. (архіт., іст.). Просп. Соборний, 66.
Забудова подвір’я садиби у внутрішньо квартальний простір, на червону лінію проспекту Соборного винесено головну, найбільш репрезентабельну її будівлю. Знаходячись поблизу перехрестя з вул. Леппіка (тепер вул. Дніпровська), вона добре видима з багатьох точок й активно формує образ його історичної забудови.
Садиба складається з таких елементів: 1) садибного будинку, 2) житлового флігеля, 3) житлово-господарчого флігеля.
Розбудова садиби розпочалася у 1904, коли її власник М. Регирер звернувся у міську Управу з поданням про зведення на ділянці майбутньої садиби, в кварталі № 62/15, якою Регигери володіли з 1882, двох розташованих поряд будинків, які пізніше, у 1910, були поєднані в одне ціле. Не раніше 1910 був збудований і житловий двоповерховий флігель на подвір’ї. Житлово-господарчий флігель міг бути споруджений водночас зі садибним будинком. У 1920-х більшість приміщень садибного будинку та житлового флігелю здавалися в оренду як квартири, після цього усі три споруди використовувалися як квартирні житлові будинки, а садибний будинок частково – під торговельні установи. Великі капітальні ремонти (без суттєвих змін у зовнішньому плануванні) проводилися 1960 та 2001.
Забудова садиби формує прямокутне в плані подвір’я, до якого веде проїзд, розташований у центрі першого поверху садибного будинку.
Садибний будинок, 1904-1905 – окремо розташований, досить видовжений, є пластичним акцентом у забудові ділянки перехрестя просп. Соборного просп. та вул. Дніпровської. Він органічно вписаний в однодвоповерхове, ідентичне за часом, архітектурне оточення, значно дисонуючи з розташованою неподалік, на перехресті, дев’ятиповерховою сучасною забудовою.
Після надання 1904 М. Региреру міською Думою згоди на будівництво, 1905 були зведені розташовані вздовж червоної лінії забудови вул. Соборної на єдиній повздовжній осі два будинки на один і два поверхи. Навесні 1910 М. Регирер починає надбудову другого поверху над одноповерховим будинком, що супроводжувалося судовим розглядом, оскільки будівництво велось без затвердженого міською Управою проекту і без дозволу на проведення робіт. 9.08.1910, після затвердження проекту, будівництво поновилося. Другий поверх зведений з цегли, були влаштовані внутрішні вогнестійкі сходи, печі для опалення. Нарешті обидва двоповерхові корпуси на рівні другого поверху були поєднані у спільне ціле й увінчані єдиним дахом, а між ними влаштовано центральний арочний проїзд.
Чотири великі квартири головного будинку садиби здавалися в найм найбільш респектабельним та заможним орендарям з представників т. зв. середнього класу. Так, у лівому крилі другого поверху розміщувалася квартира головного лікаря інфекційної лікарні Я. Лімберга, де знаходились три спальні кімнати, їдальня, дитяча кімната, кухня з місцем для прислуги та ванна кімната.
Протягом терміну свого існування будинок не зазнав суттєвих змін, але з боку подвір’я майже повністю було розібрано дерев’яну галерею другого поверху, залишилася тільки мала її рештка у великому ризаліті. Нині у більшій частині споруди проводиться капітальний ремонт з влаштуванням на першому поверсі одного з крил торговельних приміщень зального типу.
Будинок двоповерховий, на підвалах та підмурку, складений з цегли, фасади непотиньковані. Дах двосхилий з металевим покриттям. Перекриття поверхів армобетонними плитами, виноси яких створюють балкони на чільному фасаді.
Планувальна пляма близька до Г-подібної, з двома (сильно винесеним й слабо винесеним) крайніми бічними ризалітами тильного фасаду. У першому з них залишився фрагмент старої дерев’яної заскленої галереї другого поверху з одномаршевими дерев’яними прямими сходами.
У першому поверсі центральної частини влаштовано великий проїзд, поряд з ним у внутрішньому плануванні – двомаршеві кам’яні сходи, що пов’язують поверхи. Перший поверх протилежної частини будинку також обладнаний входом до банку, який займає його більшу частину. Стильове рішення будинку має еклектичний характер з деяким домінуванням ренесансних елементів.
Композиція чільного фасаду підпорядкована центрально-осьовій симетрії, роль центральної осі відіграє повздовжня вісь будинку, положення якої фіксоване розміщенням тут центрального проїзду. Його арка завершена променевою перемичкою з рустованим архівольтом, проїзд фланкований двома входами до приміщень першого поверху кожної з половин будинку. Кожен з них розміщений у вертикально-виділеній (на висоту поверху) зоні незначного розкріпування, яка у верхній частині будинку завершується високим прямим аттиком.
Такими ж самими розкріповками з висотним акцентуванням двома прямими аттиками виділені крайні бічні частини фасаду, що і створює чіткий геометризований силует споруди. Непотинькована гладінь стіни прорізана ритмом прямокутних вікон, на першому поверсі облямованих рамочною лиштвою з зубчастими підвіконними «фартушками», а на другому поверсі – акцентованими прямими сандриками. Значна видовженість по вулиці підкріплена переважно горизонтальним акцентуванням елементів, добре профільовані смуги міжповерхового гурту й повного антаблементу, стрічка низького цоколю.
Поряд з підвіконними «фартушками» першого поверху, значно увиразнює дещо сухувате за характером деталювання ритм сухариків, що підкреслює лінії міжповерхового гурту, а також рустовані простіночні поповерхові лопатки в крайніх та середніх частинах фасаду тощо. Дещо спрощено виглядає також підпорядкований центральноосьовій схемі дворовий фасад, який нині реставрується. Цегляну фактуру стіни членовано поповерховим ритмом прямокутних вікон з рамочною лиштвою. Вікна другого поверху завершені П-подібними сандриками з замковим каменем.
В ході сучасної повної реставрації колишній характер інтер’єрів остаточно втрачено. Нині первісна житлова функція споруди поєднується з розташуванням на першому поверсі різних установ.
Житловий флігель, поч. 1910-х – одним з торців приблокований до сильно винесеного дворового ризаліту головної споруди.
Вірогідні роки побудови – 1910-і (на плані дворового місця від 9.08.1910 споруду не вказано). Про це свідчить як характер стильового рішення, так і інформація, надана старожилами. Вірогідніше за все, споруда мала характер прибуткового житлового будинку, а починаючи з 1920-х рр. – квартирного житлового. Останній капітальний ремонт було проведено 1960, в ході якого пічне опалення було повністю замінено на центральне.
Двоповерховий, без підвалів, цегляний, дах односхилий, вкритий залізом; тильний фасад і один з торців є глухими. В торцевих частинах обладнано двоє двомаршевих дерев’яних внутрішніх сходів. Вхід до другого поверху – додатково через дерев’яну галерею головної споруди. Міжповерхове перекриття – залізобетонними армованими плитами, виносом яких влаштовано єдиний балкон другого поверху. Планувальна пляма – прямокутного абрису, з бічною розкріповкою чільного фасаду. Внутрішнє планування – однобічно-коридорне.
Стильове рішення витримане у формах модерну. Єдиним архітектурно впорядкованим фасадом є чільний. Асиметрію його композиційної схеми обумовлено парною кількістю отворів, бічним положенням балкону, розкріповки і т. ін. Значну виразність має 155 поповерховий ритм далеко розташованих великих прямокутних вікон. Кожне з них увінчано широкою рустованою клинчастою перемичкою, підвіконні частини підкреслено стилізованими «фартушками». Загострює стильове, у дусі модерну, рішення наявність у широких простінках другого поверху стрічкових орнаментів у вигляді композиції з кільця та вертикально рустованих пасків. У квартирах будинку добре збереглися ліплені плафонні розетки. Більшість печей в ході капремонту 1960 було розібрано, але в деяких кімнатах збереглися закладені цеглою каміни.
Є типовим флігелем міської садиби з яскраво вираженим стильовим рішенням і досить непоганої ступені збереженості.
Протягом усього періоду існування житлова функція споруди не змінювалася.
Житлово-господарчий флігель, 1904-1905 – формує протилежний житловому флігелю бік подвір’я. Зважаючи на те, що цю споруду показано на багатьох планах поч. 20 ст., водночас з планом головного будинку споруджувався і житлово-господарчий флігель.
Одноповерховий, на підвалах та низькому цоколі, мури цегляні. Вальмові дахи вкриті шифером. Планувальна пляма – майже квадратного абрису, з трьома окремими входами в кожну з квартир будинку. Вони рівномірно розподілені вздовж чільного фасаду, до кожного з них підведено дерев’яний прямий сходовий марш. Фасади мають сучасні дерев’яні невеликі прибудови тимчасового характеру. Між ними, на тлі непотинькованого сучасного лицьового мурування, чітко прокреслені невеликі прямокутні вікна та периметральний надвіконний гурт. Старе вбрання інтер’єрів втрачене. Первісний характер пристосування зберігся лише частково (житлові квартири).
Головний лікар Олександрівської інфекційної лікарні Лімберг Я.І., який займав велику квартиру на другому поверсі садибного будинку, був головою міської організації Спілки медспівробітників. У лютому 1920 до Олександрівська прибули члени Кримського ревкому та Тимчасового бюро Кримського обкому РКП(б), серед яких був Д. Ульянов. Тут він зустрівся із своїм давнім знайомим по роботі в земстві Я. Лімбергом, про що написав в листі до сестри Марії Іллівни. У кінці квітня 1920 Д. Ульянов приїжджав у визволений від денікінців Мелітополь. На початку травня – він знову в Олександрівську. При підході врангелівців, 19.07.1920, Тимчасове бюро Кримського обкому РКП(б) приймає рішення припинити свою діяльність і доручає Д. Ульянову та М. Ветошкіну виїхати до Москви для виступу з доповіддю в ЦК РКП(б) про стан справ на Кримському фронті та вирішення долі Червоного ревкому та обкому.
8.09.1988 на будинку встановлено меморіальну гранітну дошку (0,7 х 1 м) з барельєфним зображенням Д. Ульянова.
Даний комплекс будівель є виразним прикладом великої розгалуженої міської садиби у центрі старого міста, споруди якої мали характер будинків прибуткового призначення і відзначалися вдалим архітектурним рішенням та виразною стилістикою. Головна споруда садиби має історичне значення і пов’язана з перебуванням тут відомих політичних діячів перш. треті 20 ст. та медичних працівників.
Нині всі споруди садиби є квартирними житловими будинками. На першому поверсі головної споруди розташовані різноманітні установи.
[Державний архів Запорізької області – Ф. 24, оп. 1, спр. 23. – Арк. 53; спр. 749. – Арк. 216-217; спр. 761. – Арк. 56; спр. 762. – Арк. 108-111; Ф. Р-826, спр. 88. – Арк. 102; Ремезовький І. Дмитро Ілліч Ульянов. – К., 1976.]
Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 153 – 155.
Більше фотографій: