Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Церква 1975 р.

Гліб Івакін

433.9. Церква Різдва Богородиці (вірменська), 14–15 ст. (археол.).

На вул. Покровській, 7, на території садиби Покровської церкви. Виявив і дослідив Г. Івакін 1975, 1985.

На глибині 1,1–1,5 м досліджено фрагменти фундаменту і підлоги. Фундамент складено з плінфи способом «у ящик».

Зовнішні ряди – з цілої плінфи розміром 31,0–32,0 × 20,0–21,0 × 5,0–5,5 см та жолобчастої цегли, т. зв. литовки. Середину забутовано каменем та битою плінфою на піщано-вапняному розчині. Нижні 18 рядів зовнішнього мурування фундаменту викладено на глиняному розчині. Підлога – з полив’яних квадратних і трикутних плиток жовтого, зеленого та синього кольорів, пізніше її перекрили іншою підлогою з канелюрованої цегли (23,5–25,5 × 10,5–12,5 × 7,5–9,0 см).

Численні знахідки фрескового тиньку свідчать про те, що стіни храму були розписані. Під час розкопок церкви знайдено залишки ювелірної майстерні з обробки бурштину 12–13 ст. та скарб срібних монет київського князя Володимира Ольгердовича (1362–94).

Більшу частину храму знищено під час спорудження Покровської церкви та пізнішими похованнями. Будівлю атрибутують як церкву Різдва Богородиці київської вірменської громади 14–15 ст. Імовірно, після розгрому Києва Менглі-Гіреєм 1482, церкву відновлено в дерев’яному вигляді, однак вона згоріла 1651. У 1685 київський купець М. Тернавіот на цьому місці побудував дерев’яну Покровську церкву. 1766–72 арх. І. Григорович-Барський звів храм, що зберігся донині.

Матеріали досліджень зберігаються в Музеї історії міста Києва.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 911.