Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Р

Радосинь – історична місцевість, урочище, річка на лівобережжі Києва, між вулицями Райдужна та М. Черемшини. Згадується в літопису під 1111 і 1146. Радосинь – це р. Радунка, від якої тепер залишилося лише озеро.

Фігурує і в пізніших документах, зокрема, 1560 – в грамоті князя К. Острозького, 1570 – в грамоті польського короля Сигізмунда ІІ Августа. Річка виходила з Десни біля Троєщини, обгинала її, далі текла на південь нижче Вигурівщини, паралельно Чорторию, куди й впадала. Отже – це притока Десни.

На поч. 18 ст. р. Радунка перетворилася на болота й озера. За однією з версій, в серед. 19 ст. «на північ від Городця до Літок» існувало урочище «Родосиньє» пл. 240 кв. сажнів; тут на грузькому місці, якщо прокопати землю завглибшки в аршин, знаходили три шари синьки, з яких нижчий – найкращий.

Можливо, це була Радосинь Володимира Мономаха («то бо бяше Володимир в Радосини…» (стаття літопису під 1111). Топонім «Ра(о)досинь», ймовірно, походить від імені давньослов’янського бога Рода (народити, народ, родич) і означає день поминання померлих. Сучасні мовознавці вважають, що топонім Радосинь утворився від давніх антропонімів (тобто, від імен та прізвищ людей) на «sin», які є в українській, сербській та болгарській мовах, що цей антропонім – композит, тобто утворений шляхом сполучення різнорідних компонентів (Радо – син, Драго – син, Бало – син і т. ін.). Назва Радосинь – Радунка збереглася у назві сучасного оз. Райдуга (Радунка) та житлового масиву Райдужного.

Михайло Рибаков.

Рибальський півострів – історична місцевість між Подолом, Київською гаванню та Оболонню. Є залишком довгої коси, що відокремлювала старовинну р. Почайна від Дніпра. Через своєрідну конфігурацію (вузький перешийок між півостровом і «материком») по залізниці та по вул. Електриків сприймається як локальна територія, тому іноді його помилково називають островом. Назва – від місцевості Рибалки і однойменного поселення київських рибалок. У 19 – на поч. 20 ст. тут існував відомий Рибальський базар.

1928 – 29 на півострові збудовано судову верф заводу «Ленінська кузня» (див. ст. 432), 1926 – 30 – електростанцію, 1929 прокладено т. зв. Петрівську залізницю і введено в експлуатацію Петрівський (Подільський) залізничний міст через Дніпро (див. ст. 271), 1963 – міст через гавань Дніпра (див. ст. 280), який з’єднав півострів з Подолом, 1976 – Московський міст (див. ст. 274) на лівий берег в район Вигурівщини – Троєщини.

Лідія Пономаренко.

Рубежівка, Рубежівська колонія – історична місцевість ліворуч од Брест-Литовського шосе, між сучасними станціями метро «Нивки» і «Свято-шин». Назва походить від виправно-трудового закладу для малолітніх правопорушників. Колонію було організовано з ініціативи київського губернського предводителя дворянства Л. Милорадовича в с. Михайлівська Рубежівка (30 – 35 верст від Києва), де Київське товариство ремісничих колоній та землеробських притулків купило землю (442 десятини) за 15 тис. крб., побудувало приміщення і 1 липня 1876 відкрило колонію. В цьому закладі діти 10 – 18 років одержували навчальну освіту і займалися землеробством, городництвом, садівництвом і ремеслами. Першим директором колонії був брат відомого педагога К. Ушинського – О. Ушинський. Колонія існувала на кошти уряду і приватних осіб. 1876 – 84 прийнято 312 вихованців, закінчили її – 115, 1881 – 90, закінчили 140, з них 123 стали столярами, шевцями, ковалями, малярами, садівниками, ремісниками.

1883 територію колонії з усім майном продали приватній особі, а вихованців перевели до Києва, де для колонії виділили ділянку в 53 десятини. Вона зберегла стару назву «Рубежівська» і розташована була в приміщеннях, збудованих за проектом інж. В. Салькова. В Києві вона відкрилась у вересні 1884, в колонії була церква св. Олександра Невського. Збільшилися кошти на утримання за рахунок субсидій від уряду, міста Києва, В’язничого комітету, членських внесків Товариства, доброчинців Н. Терещенка, Я. Бернера, прибутків з нерухомості, оренди тощо. Зростала кількість вихованців: 1889 – 43, 1905 – 69, 1913 – 77. Згодом площа колонії складала 110 десятин (ліс – 58, поле – 38, садиба – 6, город – 7, сад – 1), незабаром – 112 десятин.

Проіснувала до 1917, 1920 майно колонії націоналізовано. До 1921 її територія входила до складу Білогородської волості Київського пов. Київської губ., того року її включено в межі Києва. Тепер на цій території – житлова забудова. Назву «Рубежівська» мають вулиця, провулок у Новобіличах і залізнична зупинка на Нивках.

Михайло Рибаков.

Русанівка – історична місцевість, житловий масив, дачі у центральній і північній частині лівобережжя Києва.

Простягається по території теперішнього Русанівського житлового масиву на штучному острові між спеціально проритим Русанівським каналом (1960 – 61) і Русанівською протокою Дніпра. Прилягає до місцевостей Березняки, Кухмістерська слобідка, Микільська слобідка, сучасного житлового масиву Лівобережний.

Топонім Русанівка трапляється в 15 ст., коли якийсь «земянин» Сава Русанович (чи Русанов) заснував на схід від Києва село Русанів, яке одержало назву від імені засновника. Воно було розташоване на р. Трубіж в сучасному Броварському р-ні. Лівобережні володіння Пустинно-Микільського монастиря, куди входила і територія сучасної Русанівки (в 19 ст. – урочище «Під Садком»), межували із землями С. Русанова. Можливо, топонім Русанівка походить від нього.

Гідронім Русанівка досить часто згадується в документах 18 ст.: озеро Русанівське біля с. Микільська слобідка, затока та протока, що нині відділяє острів Долобецький від Лівобережного масиву. 1923 місцевість включено до складу Києва, того ж року підпорядковано Броварському р-ну Київського округу, 1927 увійшла у межі Києва. Житловий масив Русанівка збудовано на намивному грунті 1961 – 74 (сполучений з містом трьома автотранспортними і п’ятьма пішохідними містками).

Русанівські сади (дачі) освоєні з кін. 1940-х рр. між Микільською та Воскресенською слобідками. 1906 – 20 існував Русанівський міст через Русанівську протоку, який з’єднував сучасний «Гідропарк» з Лівобережжям. Через кілька років після руйнування міст було відновлено (1925). На житловому масиві Русанівка прокладено Русанівські набережну і бульвар. Неподалік розташована залізнична станція «Київська Русанівка» (на дільниці Дарниця – Петрівка).

Михайло Рибаков.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2095 – 2096.