Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Інтер’єри

Внутрішня архітектура храму збереглася з 11 ст. без особливих змін. Внутрішній простір поділено дванадцятьма хрещатими стовпами на п’ять нав, які у східній частині закінчуються півколами апсид. Центральна нава удвічі вища і ширша за бічні й дорівнює за розмірами трансепту – головному поперечному членуванню. З півночі й півдня трансепт замикають двоярусні трипрогінні арки, які спираються внизу на восьмигранні, вгорі – на пучкові стовпи. Така сама аркада була і в західній частині центральної нави (основи її восьмигранних стовпів знайдено під час археологічних досліджень).

Отже, в 11 ст. центральна нава і трансепт утворювали перекритий циліндричним склепінням рівнораменний просторовий хрест, над центром якого височіла головна баня. Її тримали підпружні арки. Перехід від підбанного квадрата до круглого барабана бані здійснено за допомогою парусів. Від архітектури інтер’єра не збереглася лише західна частина центральної нави: через перебудови 17 – 18 ст. втрачено трипрогінну арку, перероблено склепіння західних членувань, на місці первісного головного входу влаштовано велику арку.

Підлогу вкрито чавунними орнаментованими плитами 19 ст., в окремих місцях – гладенькими чавунними плитами 18 ст. Під час розкопок підлогу 19 ст., що піднялася майже на метр через пізніші нашарування, опущено на первісний рівень. У різних приміщеннях храму експонуються відкриті розкопками фрагменти мозаїчної підлоги 11 ст. (вівтар та підбанний простір), підлоги з великих (70 × 70 × 5,5 см) керамічних полив’яних плит 11 ст. (хори), первісні мармурові пороги, рештки керамічної підлоги кін. 17 ст. з круглих і лекальних полив’яних плит та ін.

У Свято-Михайлівському вівтарі на південній стіні збереглася дерев’яна віконниця 11 ст., решту знищено у 18 ст. під час перетворення віконних прорізів на аркові й збільшення останніх. Віконниця являє собою раму з прямокутними прорізами, в які було вставлено кругле скло, кути затерто будівельним розчином.

Другий поверх займають хори (полаті), розміщені над бічними навами та в західній частині собору, в центральний об’єм відкриваються широкими арками. Північна і південна частини хорів повністю зберегли первісні архітектурні форми. У їхньому східному кінці було облаштовано вівтарі апостола Андрія Первозванного (південний) і св. Миколи Мокрого (північний). У центрі просторих і високих західних членувань – пучкові стовпи, на які спираються підпружні арки, що несуть чотири малі бані. На хори ведуть гвинтові сходи башт, входи в які були ізольовані від центру собору і розташовувалися на західному (у північній башті) і на південному (у південній) фасадах.

Для архітектури башт характерне поєднання крутих сходин з пандусом. Під час пізніших перебудов підсходові приміщення башт було виділено в окремі комори (ймовірно, в кін. 11 – 12 ст.), у південній башті споруджено аркасолії для зміцнення склепіння (18 ст.), закладено давні та зроблено нові входи зсередини собору, в зовнішній стіні північної башти на середині підйому в товщі пізнього контрфорса, що прилягав тут ззовні, зроблено маленький приділ. Під час досліджень і реставрації в північній башті сходам повернено первісний рівень і форми, відкрито давній вхід, де збереглися шиферні сходинки і поріг, мозаїчний орнамент під сходинками і рештки фрескового розпису дверного отвору.

Від давнього архітектурно-декоративного оздоблення собору збереглося одинадцять шиферних парапетів хорів, прикрашених пишним різьбленням.

Його основним елементом є стрічка, що утворює складні переплетіння ліній, прямокутників, ромбів, кіл. Орнаментальні композиції плит містять мотиви багатопелюсткової розетки, хрестів, трилисника, риб. Символіка різьблення плит пов’язана з ідеєю Царства Небесного, образом якого є храм. Одна з плит (над південною половиною княжого портрета) втілює ідею небесної інвеститури. На ній вирізьблено три медальйони (символ Святої Трійці), в центральний з яких вписано геральдичного орла.

Великий мистецький інтерес являє архітектурно-декоративне оздоблення головного вівтаря, значні елементи якого збереглися з 11 ст. Пояс полілітії над синтроном складено з великих прямокутних плит проконеського мармуру, що чергувалися зі смугами мозаїчного орнаментального набору. В центрі синтрона розташовано митрополичий трон, мармурова спинка якого та шиферні поруччя інкрустовано різнобарвною смальтою. Синтрон фланкували шиферні плити з мозаїчною інкрустацією, з яких збереглась одна – з північного боку. Інкрустація плити містить символіку Христа та його церкви: у центрі композиції – великий хрест, вміщений в арку, обабіч хреста – два світильники.