Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Релігійний стінопис

У соборі зберігся унікальний ансамбль монументального живопису 11 ст.: 260 кв. м мозаїк (первісно – 640 кв. м) та бл. 3 тис. кв. м фресок (первісно 6 тис. кв. м). Мозаїку виконано на тришаровому вапняно-цем’янковому грунті (заг. товщина коливається в межах 45 – 55 мм) безпосереднім набором на стіні зі смальти і частково – з кубиків природного каменю. Опорядження інтер’єра розпочинали із зенітів бань, просуваючись донизу. Спочатку накладали вирівнюючий шар тиньку завтовшки 15 – 20 мм. На другому шарі (завтовшки 18 – 25 мм) накреслювали загальний контур зображення, на третьому, верхньому (завтовшки 20 – 25 мм), здійснювали мозаїчний набір.

Верхній шар наносився на невеликі ділянки в розрахунку на виконання денної роботи, аби він затужавів, і майстер зміг вдавити у нього необхідну кількість смальти. Попередньо цей шар тиньку злегка прописувався фрескою, що слугувала орієнтиром мозаїсту, який повторював її малюнок і фарби.

Крім того, фреска маскувала шви між кубиками смальти, де вони укладалися не досить щільно. Смальту виготовлено зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Застосовано п’ять основних барвників: мідь, свинець, залізо, марганець і кобальт. Смальта відрізняється фактурою поверхні: одні кубики гладенькі, блискучі, другі – ледь блискучі, треті, виготовлені переважно з природного каменю, – матові. Матові кубики приглушених тонів надавали особливої виразності фігурним зображенням, набраним з блискучої смальти насичених кольорів. Смальту варили на місці спеціально для оздоблення собору, але частина її, як вважає дослідниця Ю. Щапова, привозилася з Візантії. Палітра мозаїк налічує 177 відтінків кольорів.

Кожний має градацію відтінків: синій – 21, зелений – 34, червоно-рожевий – 19 тощо. Розмір кубиків смальти у середньому бл. 1 куб. см. У наборі облич трапляються дрібніші кубики – до 0,25 куб. см. Всі мозаїки собору виконано на сяючому золотому тлі, їм притаманні розмаїття барв, яскравість і насиченість тонів.

Фресковий тиньк майже ідентичний мозаїчному. Розписи виконано на вологому двошаровому вапняному грунті, до складу якого як наповнювач додано мінеральні гідравлічні домішки: розтерту на порох кераміку (цем’янку) та спечений до склоподібного стану кремнеземний матеріал (за дослідженням І. Тоцької, це шлак, що утворювався під час варіння смальти). У розчині тиньку є також солома і зерна злаків, що свідчить про додавання у вапно клейового відвару зерен.

За висновками Ю. Коренюка, фарби затиралися не на чистій воді, а на розчині білкового клею. Змішаний фресково-клейовий живопис є типовою малярською технологією при виконанні храмових розписів доби середньовіччя. За технологічними ознаками тинькових розчинів софійські розписи найбільш близькі до розписів Десятинної церкви в Києві. Палітра софійських фресок складалася головним чином із натуральних барвників земляного походження – червоної та жовтої вохри, брунатної та зеленої землі; білий колір – це карбонізоване вапно, інколи – свинцеві білила.

Застосовано свинцевий сурик і ляпіс-лазур (блакитний барвник). За чорну фарбу правив вуглецевий барвник рослинного походження. Малярська техніка передбачала кілька послідовних етапів. Спочатку однією фарбою наносилися загальні контури зображень. Найпоширенішими контурними фарбами зазвичай були червона або жовта вохра. В софійських розписах первинний малюнок виконано переважно чорною фарбою, що не має аналогів в інших пам’ятках. Деякі лінії наносилися на вологий грунт гострим предметом (граф’я), у всіх випадках циркулем прографлювалися кола німбів. Попередньо виконувалося тонкошарове промальовування, а далі остаточно опрацьовувалася форма густим пастозним письмом.

Обличчя, руки і ноги спочатку промальовувалися вохрою, в тіньових місцях підмальовувалися «зеленою землею» і остаточно моделювалися густим накладанням фарб в опуклих частинах форми (лоб, ніс, вилиці, підборіддя). Іноді обличчя пожвавлювали рум’янцем, старанно обробляли волосся, бороду, вуса.

Світлотіньову проробку форми, що надає об’ємності ликам, вирішено у стилі константинопольської художньої школи доби македонського ренесансу.

Особливістю софійських фресок є багатошарове фарбове прокладання німбів, що не має аналогій в інших пам’ятках. При обмеженій палітрі фресок майстри досягали великого декоративного ефекту, краси і виразності кольору. Завдяки своїм живописним якостям фрески гармоніювали з мозаїками, складаючи з ними єдиний ансамбль.

Над виконанням мозаїк і фресок працювали візантійські митці, частина яких пройшла столичний вишкіл; тут були і майстри з візантійських провінцій. Імена художників, як і будівничих храму, невідомі. При всій стилістичній монолітності стінопису читаються індивідуальні почерки окремих майстрів, яких налічується бл. 30.

Окрім них працювали учні й помічники, їхні особисті манери виконання не мають виразних індивідуальних ознак.

Створенням мозаїчного і фрескового ансамблю керувала одна група головних майстрів. Мозаїсти і фрескісти користувались одним набором малюнків зразків. Для рисунків мозаїк і фресок характерні віртуозна легкість виконання, контурне узагальнення і майже скульптурна виразність. Колорит багатий вишуканою палітрою, яка вміщує численні варіації основних тонів. За стилістичними ознаками живопис собору тяжіє до пам’яток кін. 10 – поч. 11 ст. (Десятинна церква в Києві, собор Осіос Лукас у Фокіді в Греції, церква Святих лікарів Козьми і Даміана в Костурі в Болгарії).

Система розпису собору відповідає розробленим церквою іконографічним канонам і відзначається ідейно-декоративною цілісністю та стрункістю.

Мозаїки прикрашали головну баню і вівтар. У найвищій точці храму – зеніті центральної бані медальйон діам. 4,1 м з півпостаттю Христа-Пантократора (Вседержителя), зображеного у пурпуровому хітоні та блакитному плащі. Медальйон обведено дев’ятьма різнобарвними, мов райдуга, колами. Образ Творця і Володаря світу, сповнений могутності й величавого спокою, царює над усім простором, свідчить про надійність встановленого ним світопорядку. Христос начебто споглядає за всім, що відбувається; його зосереджений і проникливий погляд мовби бачить саму душу людини. Притискаючи до серця закрите Євангеліє, Христос десницею двоперсно благословляє, вказуючи вірним шлях до Спасіння. Божественна енергія і надлюдська велич Пантократора, монументальність, надзвичайно майстерне виконання дають підставу віднести цей образ до вершин середньовічного монументального живопису.

Христос оточений архангелами, зображеними на повний зріст, з яких вціліла лише одна постать у блакитних шатах, решту дописав олією 1884 художник М. Врубель. Вони стоять з чотирьох сторін світу, утворюючи почесний ескорт. Вбрані у візантійський імператорський одяг: поверх тунік-далматик – коштовні пояси-лори, на головах – діадеми. Крила архангелів утворюють навколо медальйона з образом Пантократора золотий рівнораменний хрест, вписаний у «коло небес». Могутній зліт крил, широко розведені руки, в яких архангели тримають сферу з голгофським хрестом і знамено – лабарум з написом грецькою мовою «свят, свят, свят», створюють ефект ширяння сил небесних над простором храму. Яскраві сонячні промені, проникаючи крізь вікна в баневому барабані, справляють враження, ніби Пантократор і його небесна варта відокремлені від землі поясом потойбічного світла. Урочиста монументальність композиції, масивність пропорцій, чітка гармонія ліній, багатство і вишуканість фарб надають інтер’єру особливої урочистості.

У простінках між вікнами барабана – дванадцять апостолів, з них у мозаїці збереглася лише верхня частина зображення апостола Павла. Євангеліє в руках апостолів означає просвітлення ними народів словом божественної істини. Апостол Павло уособлює високий розум і могутню духовну енергію: величезний лоб, задумливий відчужений погляд, внутрішня напруга передають споглядання чогось надзвичайно важливого і недоступного фізичному світові.

З чотирьох зображень євангелістів на парусах повністю збереглася постать Марка на південно-західному парусі, від решти залишилися невеликі фрагменти. Іоанн, Матфей, Марко і Лука зображені за написанням Євангелія.

Вони розумілися як стовпи євангельського вчення, тому їх образи розміщено над стовпами, що підтримують баню.

Сповнене динаміки зображення Марка виразне і колоритне. Він сидить на стільці з високою спинкою, тримаючи в руках перо й розгорнутий сувій. Його нахилена вперед постать зі схрещеними ногами і здійнятою з пером рукою передає процес написання Євангелія, яке лежить перед ним на аналої. Марко змальований як людина, що спізнала істину про Бога і доносить її світові.

Над східною та західною арками, які підтримують центральну баню, містяться медальйони із зображенням Христасвященика і Богоматері. На північній і південній підпружних арках – 15 мозаїчних медальйонів із зображеннями Сорока севастійських мучеників. Їх розглядали як опору Церкви, на чиїх кістках і крові вона зводилася. Від первісної композиції, що складалася з 30 мозаїчних медальйонів і десяти фрескових (на західній арці), вціліло десять зображень мучеників на південній арці і п’ять – на північній. Сорок севастійських мучеників широко відомі в середньовіччі, тому їх зображення є в численних храмах. Усі мученики одягнені в багаті туніки й плащі, застебнуті фібулами з коштовним камінням. Вони як праведники тримають у правій руці хрест – символ мучеництва; у лівій, покритій плащем, – страдницький вінець пурпурового або золотого кольору, усипаний коштовностями. Образи мучеників сповнені енергії, рішучості та готовності постраждати за святу справу. Зображені над центром храму на високих арках вони втілюють ідею тріумфу та перемоги над смертю.

На стовпах передвівтарної арки (над іконостасом) – мозаїчна сцена «Благовіщення»: архангел Гавриїл несе Діві Марії благу вість про прийдешнє народження нею Спасителя. На північному стовпі зображений у стрімкій ході благовісник – архангел Гавриїл, на південному – Діва Марія з клубком пряжі, яку вона готувала для завіси Єрусалимського храму. Архангел, щойно зійшовши з небес, благословляє десницею Діву Марію, спираючись лівою рукою на посох. У потужному русі здійняті його крила, розвіяний зустрічним вітром поділ плаща. Стрімкий крок позначає складна гра ліній розмаяних фалд світлосяйного вбрання небожителя. З боків німба – грецькою мовою написи: «Архангел Гавриїл», «Радій, Благодатна, Господь з тобою».

Прислухаючись до слів архангела, Діва Марія ледь схилила голову в його бік, отримуючи принесену ним благодать. Погляд її великих сумних очей спрямований на глядача. Над лівим плечем Марії напис – «Матір Божа», над правим – «Це раба Господня, буде мені по слову Твоєму». Марія одягнена в позначений трьома хрещатими золотими зірками плащ-мафорій глибокого синього кольору, дещо світліший синій хітон, червоні чобітки. Від здійнятої лівої руки з клубком пурпурової пряжі до опущеної правої руки з веретеном тягнеться навскіс її фігури червона нитка. В силуеті постаті, фронтальній позі, у велично спадаючих складках вбрання, легкому нахилі голови – в знак прийняття благодаті – передано спокійну покору, зверненість Богоматері до людей і водночас до Бога.

Благородний образ Діви Марії зоріє дивною духовною красою і тонким ліризмом, знаменуючи її материнську жертовність заради роду людського. Глибокий психологізм у поєднанні з класичною гармонією ліній, чудовою симфонією барв дають підставу віднести цей образ до мистецьких шедеврів світового значення.

На одному рівні з «Благовіщенням», на внутрішній північній площині стовпа тріумфальної арки, збереглася надзвичайно вишукана мозаїчна постать первосвященика Аарона. Він вбраний у розкішні, напрочуд яскраві шати: щедро оздоблені коштовностями, перлами і золотим шитвом пурпуровий підризник, зелений стихар і синій фелон, скріплений великою дорогоцінною фібулою. Аарона увінчує «діадема святині» – маленька пурпурова шапочка (кидар), на ногах ошатні пурпурові сап’янці, рясно усіяні перлами. Сяє золотом Ковчег Заповіту в його лівій руці, у правій – мерехтить перлами пурпурова кадильниця, енергійно розкачувана на трьох довгих ланцюжках.

Вродливе ніжно-рожеве обличчя Аарона з виразними тонкими рисами обрамлене пишним сивим волоссям, що спадає на спину хвилястими пасмами.

Підкреслена аристократична зовнішність, сяюче вбрання, зосереджений мудрий погляд величезних очей відтворюють героїзований образ духовного проводиря «народу Божого».

Головний вівтар увінчує над аркою апсиди (вівтарної ніші) мозаїчна композиція «Деісус» («Моління») – три медальйони з погрудними зображеннями.

У центральному, хрещатому, – Христос, до якого благоговійно схилились у молитві Іоанн Предтеча та Богоматір.

Напівфігури не мають традиційних німбів, роль останніх відіграють медальйони. Сюжет втілює ідею заступництва Богоматері та Предтечі за людей перед Спасителем на Страшному суді. Зосереджені, сумирні й м’які лики Богородиці й Предтечі, які тихо й невпинно молять за людей справедливого Володаря і Суддю – Спаса. Вічний жаль, світлий спокій молитви змінюють все їхнє єство. Це особливо відчутно в образі Богоматері, одному з найкращих у світовому мистецтві. Її прекрасний, тонко промодельований лик осяяно неземним світлом, очі сповнені безмірної скорботи. Попри драматизм образів, композиція урочиста, велична й ясна, вирізняється насиченими фарбами. «Деісус» втілює саму суть християнства, ту надію, яку воно принесло люду Русі.

У склепінні головного вівтаря – величезна постать Богоматері Оранти (Молитовниці), яка домінує над розписом інтер’єра храму (її вис. – бл. 6,0 м).

Оранта – символ Церкви Земної. Велична постать на ввігнутій поверхні ніби оточена божественним світлом, яке створює навколо Богоматері вічно сяючий ореол. Здійнявши до небес руки, вона возносить синові невпинну молитву за людей. Віками Оранту шанували як Молитовницю за землю Руську, Непорушну стіну її головної твердині – Києва. До Оранти спрямований весь рух у храмі, випромінювання її внутрішньої енергії відчуває кожен, хто входить у собор. Величний силует Оранти акумулює в собі духовну образність собору Святої Софії. Церква славить Богоматір як освячений храм, де присутня Премудрість, завдяки чому він є непохитним. Це прокламує величезний присвятний напис грецькою мовою над Орантою: «Бог серед нього – нехай не хитається, Бог поможе йому, коли ранок настане».

Святість наче розходиться від цього образа концентричними колами, покриваючи собою довкілля – храм, Київ, Русь, а з ними – кожну душу. Силою свого емоційного впливу Оранта породжує живий образ нової Русі, молодого київського християнства. Незбагненності сповнений її лик, рішуче здійняті до неба руки, твердо стоїть вона на золотому помості. Непорушною, нічому не підвладною є її молитва, звернена до Вседержителя, зображеного в центральній бані. Стоячи на межі між Богом і людиною, вона є загороджувальною стіною Царства Божого. Оранта мобілізує духовну силу людини, кличе її до вічного вдосконалення, аби людська душа могла пройти крізь цю Стіну.

На Оранті – царські шати Владичиці світу: синій хітон, пурпурово-золотий плащ-мафорій, червоні чобітки. З-за червоного паска звисає біла, шита золотом і багряницею хусточка, яка є знаком її високого служіння. Надзвичайна міць силуету Оранти, оточеної золотим мерехтінням смальти, лаконічний насичений колорит дають виразне відчуття оптимістичного гімну, героїчної симфонії християнській Русі.

Геніальний художник, що створив цей вражаючий образ, лишившись для історії безіменним, передав нащадкам невід’ємний символ вічного Києва. Недаремно в народі побутувало повір’я: доки стоїть у Софії Оранта, доти стоятиме й Київ.

Під Орантою в середньому регістрі апсиди сяє фарбами мозаїчна композиція «Євхаристія» – символічна сцена причащання апостолів. Христа зображено двічі: він причащає апостолів хлібом (ліворуч) і вином (праворуч). Суть події пояснює напис грецькою мовою над сценою: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів. Пийте з неї всі, це кров Моя Нового Заповіту, що за вас і багатьох проливається на відпущення гріхів». Обабіч престолу стоять спокійні світлі ангели, які в чині дияконів співслужать Христу-священику. Вони осіняють престол золотими рипідами.

Над престолом, покритим пурпуровою із золотим гаптуванням габою, вивищується ківорій (напрестольна сінь) на трьох стовпах, увінчаний наметовим верхом із золотим хрестом. На престолі лежать атрибути літургії: в центрі – хрест, обабіч – дискос із святими дарами і звіздиця, біля дискоса – губка для витирання посудин, біля звіздиці – копіє у вигляді невеликого ножа та щіточка для змітання у дискос крихт євхаристичного хліба. По кутах престолу покладено чотири золоті наріжники. З обох боків до Христа підходять апостоли, приймаючи з рук Спасителя Його Тіло і Кров в ім’я спасіння людей. Урочистість священнодійства підкреслюється ритмом руху постатей, багатством фарб.

Величні мужі простягають руки до Христа, готуючись прийняти причастя. Христос у пурпурово-му хітоні, який виблискує золотом, і сяючому глибокою синявою плащі; апостоли й ангели в світлому вбранні, що складає цілу гаму ніжних відтінків. Магнетично притягує до себе центральна частина композиції, що ілюструє велике і незбагненне таїнство Церкви. Втілюючи ідею укладання Нового Заповіту людини з Богом, «Євхаристія» є сакральним ядром усього ансамблю.

У нижньому ярусі апсиди зображено Отців Церкви – «Святительський чин» (мозаїка збереглась у верхній частині постатей), які словом і ділом сприяли перемозі християнства над язичництвом і єресями. Грецькі написи біля фігур називають Отців Церкви, особливо шанованих на Русі: Єпіфаній Кіпрський, папа Римський Климент, Григорій Богослов, Микола Чудотворець, архідиякони Стефан і Лаврентій, Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Ниський та Григорій Чудотворець. Тримаючи Євангеліє, святителі символізують Христа, який вийшов на проповідь. Їм передують архідиякони з кадилами – прообрази ангелів. У підборі святителів відбились як загальноцерковні, так і місцеві запити. Тут фігурують укладачі Символу віри й автори літургії, славетні організатори Церкви і великі чудотворці. Зображені на півколі апсиди, вони звернені один до одного й начебто ведуть тиху бесіду.

Святителі сповнені духовної моці, таємничої величі й незбагненної мудрості. Їхні глибоко індивідуальні образи позначені відлунням елліністичного портретного живопису. Зокрема, лик Василія Великого дає уявлення про могутнього ієрарха, людину високого розуму і твердої волі. Його образ вимальовано великими суцільними замкненими лініями, що створює враження особливої духовної та фізичної сили.

Поряд розміщено образ Іоанна Златоуста, справжнього християнського Демосфена. Напрочуд влучно передано його вдачу аскета і незламного борця за ідею. Тонка вигадлива гра гострих ламаних ліній вимальовує різку, безкомпромісну людину, яким він і був за життя. Обидва святителі представлені тут як творці літургії, славнозвісні проповідники і письменники. На Русі, як і в усьому християнському світі, здобули загальне визнання книга Василія Великого «Шестоднев», твори Іоанна Златоуста, що дістали назву «Златоуст» і «Златоструй».

Крім того, святителі були небесними патронами князя Володимира (Василія) Святославича та його сучасника – митрополита Іоанна, який посідав київську кафедру в 1-й третині 11 ст. Не випадково ці святі зображені поруч як сподвижники. Доволі незвичними тут є постаті Єпіфанія Кіпрського та Климента Римського, чиї образи зустрічаються у «Святительському чині» небагатьох пам’яток. Але для Русі вони мали особливе значення.

Пам’ять Єпіфанія припадає на 12 (25) травня – день освячення збудованої великим князем Володимиром Святославичем Десятинної церкви. Саме в ній князь поклав мощі Климента, які перенесені із Корсуня, і вони освятили Київ та всю Русь. Культ св. Климента – учня апостола Петра й одного з 70-и апостолів, став обгрунтуванням апостольського характеру Руської церкви, а сам Климент сприймався як просвітитель і небесний покровитель Русі. Дивовижна майстерність укладання смальти, віртуозний абрис форми і вишукана палітра кольору, натхненний психологізм дають змогу віднести образи святителів до шедеврів монументального портретного мистецтва. Вважається, що над ними працював найталановитіший майстер, котрий виконав усю праву частину «Святительського чину».

Загалом вівтарні мозаїки, являючи віруючим Церкву Небесну, зливалися в грандіозний ансамбль з Церквою Земною, яка молилась у храмі: на горньому місці, під зображеннями вселенських Отців возсідали єпископи Русі з митрополитом у центрі, а миряни пристояли цій ієрархії, що поєднувала їх з Царством Небесним. Таємнича магія софійських мозаїк, що мерехтять у променях мінливого світла, створює дивовижну ауру горнього світу, дарує відчуття чуда, торжества Спасіння. Мозаїки надають особливого звучання осяяному світлом центральному ядру храму, де розгорталося пишне літургійне дійство.

Уже на внутрішніх поверхнях передвівтарних стовпів у мозаїчний декор «вплітається» фресковий розпис. У підбанному просторі фреска заступає мозаїку нижче шиферних п’ят арок і на західній підпружній арці. Фрески в більшій або меншій кількості збереглись у всіх давніх приміщеннях храму (лише в колишніх галереях другого ярусу залишилися незначні фрагменти). До системи фрескових розписів входять багатофігурні композиції, окремі зображення святих (на повний зріст і поясні), численні орнаменти.

Незважаючи на значні пошкодження фресок, їх палітра милує око чистотою та інтенсивністю фарб. Колористична гама будується на поєднанні ніжних оливкових, рожевих і блакитних фарб з насиченими вохристими, зеленими і синіми тонами.

Стрижневу роль відіграє євангельський цикл у центральному підбанному просторі, де сцени йшли ярусами по склепіннях і простінках потрійних аркад. Послідовно ілюструючи земну історію Христа, фрески розміщено в три регістри, і «читаються» вони як книга – зліва направо і зверху вниз.

Збереглися композиції: «Христос перед Каїафою», «Зречення Петра» (під північним склепінням), «Розп’яття» (під південним склепінням), «Зішестя Христа в пекло», «З’явлення Христа жонаммироносицям» (під північними хорами), «Увірування Фоми», «Відіслання учнів на проповідь» (під південними хорами) і «Зішестя Святого Духа» (поряд, на суміжній західній стіні). Акцентовано теми викупної жертви, воскресіння та апостольської місії. Зображення символічно об’єднують історичну канву євангельської оповіді та позачасову реальність богослужіння. Перед глядачем епічно розгортається історія спасіння, переміщаючись по колу, він наче відвідує святі місця Палестини.

Стінопис вівтарів, обабіч центрального, пов’язаний з їх призначенням. У північному вівтарі (жертовнику) розпочиналася літургія, тому він присвячений апостолу Петру – наміснику Церкви Земної і первохрестителю язичників.

Тут збереглися фрески «Апостол Петро в домі сотника Корнилія», «Проповідь Петра», «Хрещення язичників в домі Корнилія», «Виведення Петра ангелом із темниці». У фресках втілено найважливіші діяння Петра зі створення Церкви, серед яких центральне місце належить сценам у домі римського сотника Корнилія – літописного прообразу князя Володимира.

Фрески південного вівтаря (дияконника) розповідають про Богородицю та її батьків Іоакима й Анну. Тут слухало літургію княже подружжя, тому дияконник присвячений праведній родині, яка подарувала світові Богородицю, і розписаний фресками богородичного циклу. Серед них – сцени «Благовіщення Анні», «Зустріч біля Золотих воріт», «Різдво Марії», «Введення у храм», «Вручення Марії кокцина і пурпуру», «Заручини Марії та Йосифа», «Благовіщення біля колодязя», «Благовіщення біля прядки», «Цілування Марії та Єлизавети».

Домінантою в іконографічній програмі дияконника є «Благовіщення», що інспіровано пафосом просвітництва. Протоєвангельський цикл унікальний за своєю повнотою і збереженістю. Фрески вражають художньою довершеністю, щирістю й зворушливим ліризмом, сцена «Цілування Марії та Єлизавети» – визнаний мистецький шедевр. Ніжно обнялися й приголубилися чарівними ликами Марія та Єлизавета, радісно відчуваючи своє майбутнє материнство. Величчю і водночас дивною лагідністю наділено образи двох жінок, просвітлених знанням чудесної таїни.

Небесним покровителям князя та його війська присвячені бічні вівтарі, прилеглі до жертовника і дияконника. Північний вівтар декоровано сюжетами з житія великомученика Георгія Змієборця – «царів поборника», південний – сценами діянь архангела Михаїла – «князя ангелів». Ушанування св. Георгія на Русі багато в чому зумовлено тим, що цей святий прославився як змієборець, себто переможець диявола.

Св. Георгію князь Володимир присвятив перший храм у новонаверненому Києві й нарік ім’ям Георгія сина Ярослава. У фресках вівтаря виразно звучить мотив непоборної сили нової віри, переконання в її істинності: «Свідчення віри перед Діоклетіаном», «Цариця Александра перед св. Георгієм», «Допит Георгія проконсулом Магнентієм», «Претори Анатолій і Протолеон перед св. Георгієм», «Мучення св. Георгія в рові з вапном», «Мучення св. Георгія списом». На склепінні вівтаря – монументальне погруддя св. Георгія Великомученика з хрестом у десниці. Гармонійний лик сильного, прекрасного юнака з копицею кучерявого волосся світиться внутрішнім випроміненням, над широко відкритими очима звелися широкі дуги брів. Відчужений погляд і крихітні, міцно стулені вуста виявляють самозаглиблення і спокій.

У південному вівтарі розміщено фрески, присвячені св. архангелу Михаїлу: «Єдиноборство з Іаковом», «Поверження сатани», «З’явлення архангела Валаамові», «З’явлення архангела Захарії», «З’явлення архангела Ісусові Навіну».

У символічних образах змальовується перемога християнства над язичництвом, Богоявлення обраному народові, прославляються його керманичі – Іаков та Ісус Навін. Величне погруддя архангела Михаїла на склепінні вівтаря перегукується з симетричним йому зображенням великомученика Георгія у північному вівтарі. Небесний воєвода фігурує у царських пурпурних шатах з посохом і сферою в руках. Високо здійняті розпростерті крила ніби огортають вівтар, весь образ архангела дихає таємничою могутньою силою. У наві вівтаря, на північному схилі склепіння – фреска, що зображує з’явлення архангела месопотамському волхву Валааму. Образ Валаама надзвичайно виразний: вражений чудом, він схопився за голову, в його широко розкритих очах читається щирий подив і страх.

Вівтарі на хорах присвячено особливо шанованим на Русі святим – Миколі Чудотворцю (північний) і Андрію Первозванному (південний). Оскільки на хорах приймала причащання княжа родина, фрески підпорядковано темі євхаристичної жертви Христа та її старозаповітних прообразів. У західній частині хорів намальовано старозаповітні сюжети, що слугують прообразами подій Нового Заповіту, зображених біля вівтарів. На північних хорах – фрески «Три отроки в печі вогняній», «Гостинність Авраама», «Таємна вечеря», «Цілування Іуди»; на південних – «Зустріч Авраамом трьох подорожніх», «Жертвоприношення Авраама», «Чудо в Кані Галілейській».

В стінописі зроблено акцент на історії патріарха Авраама. У давньоруській літературі йому уподібнюється князь Володимир, який «возлюбив Авраамове житіє і наслідувати почав його страннолюбство», себто гостинність. Фреска, що зображує з’явлення Бога в образі трьох ангелів Авраамові, найповніше передає поєднання старозаповітної праведності з прозрінням євангельського спасіння. М’який, пластичний контур силуету Авраама, який упав навколішки перед ангелами, молитовно простягнувши до них руки, його осяяний усвідомленням істини лик, вишуканість рисунка, чудова гармонія форм і кольору виказують руку талановитого майстра – автора цього шедевра.

Крім великих оповідальних сцен, стінопис собору Святої Софії містить понад 500 зображень окремих святих. На численних стовпах храму намальовано постаті «стовпів віри». Статуарна репрезентативність персонажів, величні пози й жести вносять патетичний пафос у цей найбільший серед стінописних ансамблів 11 ст. пантеон святих. Привертають увагу одухотворені образи апостолів Петра і Павла, святителя Миколи Чудотворця, Пантелеймона Цілителя, святих воїнів Євстафія Плакиди і Димитрія Солунського.

Відкривають галерею святих нави жертовника першоверховні апостоли Петро й Павло, зображені один навпроти одного як сподвижники: Петро благословляє паству, Павло вказує на Євангеліє. У Павла підкреслено високий лоб мислителя, весь він дихає мудрим спокоєм, переконанням у правоті своєї справи. Лик Петра, обрамлений кучерявим сивим волоссям і маленькою борідкою, позначено внутрішньою емоційністю та самозаглибленням.

Святитель Микола представлений у центральній наві як незламний ревнитель православ’я. Його суворий тонкий лик виражає напружену роботу думки християнського мислителя, він зображений тут як носій святині і проповідник істини. Навпроти нього – великомученик Пантелеймон Цілитель. Образ приваблює юнацькою відкритістю, чистотою помислів й водночас великою духовною силою. Святий тримає коробочку з ліками, виступаючи як цілитель людських тіл і душ. Поруч з Миколою і Пантелеймоном зображений св. воїн – великомученик Євстафій Плакида.

Шляхетна врода святого, сповнений гідності й сили образ передають тип римського патриція і полководця, котрий прийняв Христа. Вже в 11 ст. його житіє було перекладено на Русі й набуло великого поширення. З цим святим порівнювали Володимира Святославича. Навпроти Плакиди – постать імператора Візантії Константина Великого, християнізатора, з яким давньоруські книжники також зіставляли князя Володимира – хрестителя, називаючи його «новим Константином».

Прикметною рисою фрескового живопису собору є наявність у ньому величезної кількості «святих жон», що може пояснюватися роллю княгині як співзасновниці собору Святої Софії.

Жіночі персонажі фігурують у західній частині храму, де в давнину розміщувалися жінки. По одній осі зі св. Євстафієм та імператором Константином намальовано візаві постаті цариці Єлени і мучениці Анни, патронес дружини князя Володимира – Анни. Серед зображень «святих жон» присутні рідкісні за глибиною образи Варвари, Євдокії, Софії та ін. Вони є напрочуд живими, як людські типи, котрі водночас світяться неземною красою праведних душ.

Сувора аскетичність святих, палаючий погляд їхніх очей, емоційна відкритість, що межує з екзальтацією, підкреслюють молитовну напругу цих іконних образів. Незвичайний за кількістю персонажів пантеон собору складає цілу галерею шедеврів, яка духовно поєднує покоління, сповнює життя людини високим змістом.