Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Опорядження 17 – 18 ст.

Собор зберігає мистецький спадок кількох поколінь. З часів митрополита Петра (Могили) та гетьмана І. Мазепи збереглись унікальні архітектурнохудожні ансамблі, створені в північній та південній зовнішніх галереях, перебудованих на вівтарі. У східній частині північної галереї на замовлення Петра (Могили) було збудовано каплицю-усипальню для мощей князя Володимира, виявлених митрополитом у руїнах Десятинної церкви. У каплиці збереглися фрагменти малювань 11 – 18 ст. Добі Петра (Могили) належать деякі сюжети на тему богородичного Акафіста, який асоціювався з апофеозом православної держави і церкви. Від могилянських часів зберігся фрагмент темперного малювання на південній стіні нави Свято-Михайлівського вівтаря: над ракою з мощами священномученика – митрополита Макарія було зображено дві постаті архангелів з сувоями в руках обабіч врат вівтаря. Це символізувало служіння святого митрополита у Церкві Небесній.

У західній частині південної галереї за гетьмана І. Мазепи створено ошатну капелу палацового типу, орієнтовану на спеціально влаштований парадний вхід у південну вежу, що веде на княжі хори. Там під час відправ перебувала козацько-старшинська еліта на чолі з гетьманом. Декор капели нагадує орнаментальне розмалювання вежового склепіння. Вівтарною композицією капели є написаний у 18 ст. і поновлений у 19 ст. монументальний образ тронного Спаса, фланкованого постатями Володимира та Ольги. Князь зображений у царських шатах, на його голові – «шапка Мономаха».

Ольга вбрана в одяг знатної української жінки часів І. Мазепи. На ній – довге нижнє плаття, з-під якого виглядає призбираний комір білої сорочки, зверху – коротке плаття, оздоблене по подолу золотими китицями й підперезане вишитим паском-рушником. На її голові – надітий на тонку білу хустку (мафорій) оксамитовий очіпочок, підбитий білим хутром і прикрашений на взірець чалми коштовним каменем, що нагадує тодішню моду на турецькі головні убори. Сюжет супроводжує великий напис, що проходить широкою стрічкою: «Благословенъ еси на престоле славы царствія твоего седяй на херувимехъ».

Величний образ Спаса на престолі, підтримуваного крилатими голівками вогняних херувимів, пластичне моделювання облич, звивиста стрічка по верху сюжету з супроводжувальним написом (бандероль) – усе це характерні риси монументальних малювань у стилі українського бароко, збережені в цій композиції, хоча вона й поновлювалась у пізніші часи. Видовжені постаті Володимира та Ольги з невеликими головами, анфасними іконними ликами й маленькими кистями рук свідчать про зв’язок стінопису з давньоруською традицією. Володимир зображений на тлі Дніпра і київських гір, Ольга – на тлі краєвиду, який, імовірно, символізує Царгород з його численними спорудами. Отже, акцентовано їхню рівноапостольність: навернення Ольги – «предтечі» руського християнства – в Царгороді та хрещення Володимиром Русі на берегах Дніпра.

До часів гетьманування І. Мазепи належить зображення двох вогняних серафимів, виконане клейовими фарбами на арці Благовіщенського вівтаря, влаштованого на межі 17 – 18 ст. у східній частині північної зовнішньої галереї.

Благовіщенський вівтар виник на місці каплиці-усипальні князя Володимира часів Петра (Могили).

Упродовж 1-ї третини 18 ст. у центральній частині храму створено актуальні для тієї доби зображення семи Вселенських соборів, які пишним фризом оточували підбанний простір. З цього циклу збереглося над західною вхідною аркою центральної нави зображення Першого Вселенського собору. Це урочиста композиція, заповнена фігурами ієрархів у багатому літургійному одязі. Індивідуалізовані обличчя персонажів та їхнє вбрання нагадують митрополичі портрети 18 ст., що містилися у галереї митрополичого дому.

Від стінопису 18 ст. на першому поверсі собору збереглися також сюжети: «Чудо архістратига Михаїла в Хонах» – на південній стіні Свято-Михайлівського вівтаря, «Архангел Ієгудиїл з вінцем» – на пілоні стовпа над місцем раки Макарія та чудово намальоване на високому склепінні вівтаря в ім’я апостола Петра «Зішестя в пекло». У 2-й пол. 18 ст. розмальовано хори собору. На західних хорах створено сюжети – «Страшний суд», «Потоп», «Втеча Лота з Содома» та сцени з Апокаліпсиса – «Відділення овець від козлищ», «Сім світильників» тощо.

На склепінні північних хорів – сцена «Поклоніння Ветхому деньми», виразно позначена стильовими особливостями пізнього бароко. Близьким до неї за своїм стилем є репрезентативний образ священномученика Власія Севастійського – на стовпі в центрі північних хорів.

Програмне місце в живописі хорів посідає грандіозна композиція «Похвала Богородиці» в центрі західних хорів.

У зеніті склепіння – «Знамення Богородиці» в тріумфальному колі дев’яти ангельських чинів, що утворюють яскраво-барвистий вінок слави. Його супроводжують образи пророків на схилах склепіння і західній стіні. Апофеозна «Похвала Богородиці», відкрита в центральну наву, перегукується з розташованим навпроти неї вівтарним образом Богоматері Оранти.

Невід’ємною частиною ансамблю 18 ст. став виконаний 1747 за митрополита Рафаїла (Заборовского) чудовий різьблений позолочений іконостас. Його виконано з деревини липи, вкрито левкасом та сусальним золотом. Іконостас мав ярусну структуру. Притаманні йому ренесансна рівновага і водночас барокова динаміка зумовили поєднання масивного нижнього ярусу з зигзагоподібним верхом.

Іконостас мав канонічні п’ять рядів (чинів) ікон: цокольний, намісний, празниковий, деісусний (апостольський) і пророчий та увінчувався триангулем (трикутником) у сяйві. Ці п’ять рядів розміщувалися на трьох горизонтальних тяблах: два – на нижньому (цокольний і намісний), один на середньому (празниковий) та один – на верхньому (деісусний). Четвертий ярус розміщувався не на тяблі, оскільки складався з окремих образів і триангуля, тому прийнято говорити про три яруси іконостаса.

У відділі рукописів Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург) Н. Нікітенко виявила акварельні малюнки софійського іконостаса до його переформування в серед. 19 ст. та проект цього переформування. Автор цих акварелей – акад. Ф. Солнцев, який виконав їх до початку тогочасних реставраційних робіт. Як видно на першій акварелі, іконостас являв собою гармонійне художнє ціле. Осьова композиція була побудована на акценті центральних царських врат, яка повторювалася бічними крилами з вратами. Гратки над бічними входами посилювали мотиви рококо. Царські врата фланкувалися постатями ангелів, розміщеними у складних ракурсах на п’єдесталах; ангели тримали картуші з написами.

Над царськими вратами – ширяючі ангели під шатровим балдахіном, які тримають хрест, утворений маленькими овальними іконами. Центральна частина іконостаса завершувалась урочистою композицією, що складалася з триангуля в сяйві, фланкованого літаючими ангелами з віночками. В триангулі читається грецький напис « » (Бог). Композиція спирається на фігурну раму, що утворює балдахіни над симетрично розташованими ангелами з гірляндами. Складне завершення іконостаса врівноважено встановленими в два яруси чотирма вазами.

Бічні частини іконостаса увінчано невеликими круглими іконами, обрамленими ажурними завитками. Вражають утрачені при перебудові іконостаса в серед. 19 ст. багата скульптура і продумана поліхромія: підведені зеленою фарбою бази колон, що перегукуються з малахітовим тлом ікон на бічних дверях, ніжно-рожеві фігури ангелів, блакитне й насичено-рожеве тло картушів і маленьких ікон, які наче дорогоцінні емалі виділяють центральне ядро іконостаса.

До наших днів дійшов лише нижній ярус, два верхніх було знято під час реставраційних робіт серед. і кін. 19 ст.

Його композицію виконано на основі класичної сітки колон і карнизів. Оздоблений розкішними витими колонами, вигадливими картушами, багатим визолоченим різьбленням, іконостас став художньою домінантою інтер’єра.

Суцільне мереживо різьблення сплетене з різноманітних рослинних форм, домінуючою серед яких є мотив троянд. Трапляються тут й улюблені в Україні соняшники, листя аканта.

Об’ємне ажурне різьблення створюючи гру світла й тіні, обрамлює мажорні за колоритом великі ікони намісного ряду – Спаса, Богородиці Одигітрії, Святої Софії Премудрості Божої, Семи святителів. Образи Спаса і Богородиці, фланкуючи царські врата, відзначаються монументальним трактуванням форм і виразним рисунком фігур. Майстерно відтворено фактуру пурпурової, шитої золотими узорами тканини їхнього одягу. Зображені на золотому тлі з рельєфним рослинним орнаментом, ці образи добре сприймаються з різних місць інтер’єра.

Натомість багатофігурні ікони Святої Софії та Семи святителів мають складну композиційну побудову, деталізовану іконографію і дрібний рисунок форм. Це зумовлене необхідністю ілюстрації вміщеної в них богословської думки. Дані ікони, маючи характер храмових образів, наче запрошують до вдумливого, уважного споглядання. Блакитне тло зображень створює ілюзію вікон у світ інших істин.

На храмовій іконі Святої Софії, розміщеній праворуч від образа Спасителя, зображено Богоматір «Знамення», яка стоїть на серпоподібному місяці. Її постать уведено в ротонду, встановлену на семи стовпах. На карнизі ротонди грецькою мовою написано слова Соломонової приповідки: «Премудрість створила Собі дім і утвердила стовпів сім». Над ротондою зображено благословляючого Бога Отця, від якого на Богоматір сходить Дух Святий у вигляді голуба. Обабіч Бога Отця – сім архангелів – Михаїл з вогняним мечем, Уриїл з блискавкою, Рафаїл з алавастром мира; ліворуч – Гавриїл з лілеєю, Селафиїл з чотками, Ієгудиїл з царським вінцем і Варахаїл з букетом квітів на білій хустині.

Перед Богоматір’ю на семи східцях амвона стоять праотці і пророки, котрі провістили явлення Премудрості у світ: праворуч – Мойсей зі скрижалями, Аарон із жезлом і Давид із ковчегом Заповіту; ліворуч – Ісайя з хартією свого пророцтва, Ієремія з сувоєм, Ієзекіїл з вратами затвореними та Даниїл із наріжним каменем. На східцях ротонди накреслено імена семи християнських чеснот: Віра, Надія, Любов, Чистота, Смирення, Благість, Слава. Характерно, що в храмовій іконі настійно звучить число сім, що символізує Богородицю-Церкву як Дім Святої Софії Премудрості Божої.

Ікона Семи святителів також тісно пов’язана з олійним стінописом 18 ст.

Вона розміщена в іконостасі ліворуч від образа Богоматері. Тут у ликах семи знаменитих святителів православної церкви репрезентовано чотири патріарші кафедри: Єрусалимську, Константинопольську, Антіохійську та Александрійську. В центрі ікони – брат Господній – св. апостол Яків; праворуч – святі Іоанн Златоуст, Григорій Богослов і Василій Великий; ліворуч – святі Ігнатій Антіохійський, Афанасій Великий і Кирило Александрійський.

Над ними в семи медальйонах зображено емблеми святителів. Вгорі розміщено трикутник, складений з трьох архіпастирських жезлів, – це символ Трійці як Церкви Небесної. На другому боці ікони – складена з чотирьох жезлів перша літера імені Богоматері «М» як символ Церкви Земної. Отже, зміст ікони перегукувався з сюжетами Вселенських соборів, що прикрашали центральне ядро храму.

У картушах над іконами вміщено написи: над Спасом – «Азъ есмь свѣтъ миру», над Богородицею – «Предста Царица одесную Тебе», над Святою Софією – «Слово плоть бысть», над сімома святителями – «Ту есмь посреде ихъ». Збереглися ще чотири ікони намісного ряду – «Різдво Марії» та «Покров Пресвятої Богородиці» (праворуч від образа Святої Софії Премудрості Божої), «Богоматір Скорботна» та «Євангеліст Іоанн» (ліворуч від образа «Сім святителів»). У витончених рокайлевих рамах – невеликі ікони, що нагадують коштовні емалі – «Спас Нерукотворний» (над царськими вратами) та шість ікон цокольного ряду з старозаповітними та апокаліптичними сюжетами.

На одвірках вхідної арки царських врат розміщено шість невеликих ікон у фігурних рамах із зображеннями святителів. Написи-імена, що частково збереглися при чотирьох з цих зображень, дали змогу Н. Нікітенко побачити в них образи київських і московських митрополитів литовської доби: на північному боці арки – Олексій (1354 – 78) та Філіп (1464 – 73); на південному – Іона (1448 – 61) та Макарій (1495 – 97). Останні троє активно протистояли флорентійській унійній доктрині і вважаються непохитними поборниками православ’я, а митрополитів Олексія і Макарія визнано святими, що зазначено у супровідних написах на іконах: «священномученик Хр…овъ Макарій», «…с Хрт…въ Алєксvй…м…т…о». Всі ікони – місцевого письма з характерними для доби бароко пишними ризами та багатим орнаментальним оздобленням.

Ідейною та художньою домінантою іконостаса були рельєфні срібні царські врата, зняті з нього 1934, коли Софійський собор закрили як діючий храм. Тепер врата перебувають у реставрації, після чого їх встановлять на їх первісному місці. Врата вагою 6,5 пудів зроблено у вигляді багато декорованої рослинними мотивами наскрізної решітки, на якій розмістили позолочені рельєфні зображення.

Над митрою у наверші врат фігурував Дух Святий у сяйві, обабіч якого розміщувалися граціозні постаті архангела-благовістителя Гавриїла та Діви Марії. Нижче були розташовані фігури чотирьох євангелістів з їхніми символами; євангелістів зобразили у доволі складних ракурсах за написанням Євангелій. Між євангелістами, біля стулки, розмістили постаті Діви Марії та праведної Єлизавети, які простягнутою рукою вітали одна одну, а в другій руці тримали сувій; на сувої Марії були слова: «Величить душе моя Господа…», на сувої Єлизавети – «И откуда мне сие…» (Лк. 1:43).

Внизу зобразили Богоотців Іоакима і Анну, що фланкували велику постать свого пращура – царя Давида; Іоаким, звертаючись до Давида, тримав розкриту книгу, Анна вказувала на Давида простягнутими в його бік руками.

Фігура Давида в короні з хрестом та царській мантії відзначалася особливою імпозантністю; він сидів на троні, тримаючи в правиці розкриту книгу, а в лівій руці – скіпетр. Давид – старозаповітний прообраз Христа, тож акцентовані в композиційному вирішенні врат царські регалії символізували Христа як Царя Слави, а розкрита книга – Мудрість та Істину, які Він втілює і з якими прийшов у світ.

Ці розкішні високомистецькі врата є своєрідною іконою, що акумулює в собі символіку всього іконостаса, яка розкривається завдяки присутності на вратах ключової фігури царя Давида – засновника Дому Святої Софії Премудрості Божої. А відтак і сама Софія Київська слугує прообразом досконалої нерукотворної Скинії, Небесного Єрусалима, будівничим якого є Христос.

Отже, софійський іконостас доніс у бароковому озвученні давню ідею головного храму Руси-України – ідею Софії Премудрості Божої.

Багатий іконографічний зміст цієї унікальної пам’ятки відповідав її пишній декоративності. Декоративно-образотворчі форми іконостаса та його царських врат можна визначити як національний варіант загально-європейського рококо з притаманним цьому варіанту синтезом різних стилістичних впливів. Як і в розписах Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, простежується симбіоз нових західноєвропейських впливів зі східнохристиянською традицією, що дає підставу говорити про формування оригінальної київської школи доби бароко.

Залишилися й окремі відомості про майстрів, які працювали над виготовленням іконостаса, його царських врат та ікон. З досить розлогого напису на царських вратах випливало, що їх було зроблено києво-подільськими мешканцями, золотарями С. Тараном, П. Волохом та І. Завадовським. В рукопису 1770, складеному кафедральним писарем Іаковом, повідомляється, що С. Таран, «кой уже умре», зробив мідну модель врат, а після його смерті за цією моделлю П. Таран та І. Завадовський виготовили врата «зі срібла та злата кафедрального, зі своїми челядниками та всім золотарським реманентом, а також "угодьєм", смолою і тощо, без чого не можна у цій роботі обійтися».

Їх же дослідники називають авторами різьблення і позолоти іконостаса. Щоправда, це лише здогад, хоча цілком вірогідним є те, що різьбили іконостас київські майстри. Принаймні в тогочасних документах – сповідних розписах київських церков – трапляються чимало імен київських сницарів (різьбярів), золотарів та іконописців. Ікони малювали художники софійської «малярні», очолюваної добре відомим лаврським художником Алімпієм (Галиком). «Малярня», що функціонувала при соборі в 1740-х рр., вже в 1750-х рр. стала організованим іконописним закладом, метою якого було не лише «прикрашання храмів більш чи менш майстерними іконами», але й підготовка іконописців.

1756 до її складу входили шість «молодиків, що могли малювати», себто займатися іконописом, вісім чоловік, які «підготовлялися до малювання», і 14 «хлопців, котрі фарби труть». Під наглядом Алімпія (Галика) працювали живописці П. Шаула та Й. Шигура, розписки яких про одержання платні збереглися у книгах видатків Софійського монастиря. Ікони софійського іконостаса були згодом поновлені, однак, попри деякі незначні іконографічні зміни (зокрема в храмовому образі Святої Софії), вони зберегли свою автентичність.

З творів мистецтва кін. 17 – поч. 18 ст. велику цінність мають вхідні мідні позолочені двері в нартексі. Спочатку вони були нижчими і складалися з шести фільонок. Коли наприкінці 19 ст. прибудували нартекс, двері збільшили у висоту, додавши до них знизу дві симетричні фільонки.

Тепер двері мають такий вигляд: мідні, позолочені, карбувальної роботи, двостулкові, прикріплені цвяхами, шрубами, прогоничами до залізної основи.

Вис. дверей – 3,63 м, шир. – 2,045 м, вага – бл. 600 кг. Зверху форма їх півкругла, проміжок між стулками прикрито орнаментованою півколонкою, що завершується митрою; півколонку прикріплено до лівої стулки. По низу дверей іде профільований плінтус.

Кожна стулка поділена на чотири симетричні профільовані фільонки: дві верхні, відповідно до форми дверей, мають півовальне завершення, шість нижніх – прямокутні; дві нижні фільонки значно нижчі за інші. По периметру стулки дверей орнаментовано смугою; такі самі смуги поділяють кожну зі стулок на фільонки. В центрі кожної з шести верхніх фільонок уміщено овальні медальйони із зображенням архангелів, намальованих олійними фарбами фронтально на повний зріст.

Архангелів розміщено попарно: у верхньому медальйоні, на лівій (північній) стулці, – Михаїл з вогняним мечем; проти нього, на правій (південній) стулці, – Гавриїл з лілією; у середньому медальйоні, на лівій стулці, – Рафаїл з алавастром мира, проти нього, на правій стулці, – Варахиїл з вінком квітів; у нижньому медальйоні, на лівій стулці, – Єгудиїл із золотою короною; проти нього, на правій стулці, – Уриїл із запаленою свічкою. Медальйони облямовано вузькими рельєфними віночками з листя. Все тло прямокутників, не зайняте медальйонами, вкрито великими багатопелюстковими квітами, листям, а також завитками, розміщеними по кутах. Дві нижні фільонки, додані до дверей наприкінці 19 ст., – без медальйонів, але вони також мають орнамент рослинного характеру: його утворюють сім великих лілій (найбільша – середня, решта оточує її). На півколонці, поміж квітів і листя, вміщено чотири крилаті голівки херувимів.

Цю унікальну пам’ятку нині реставровано і встановлено на своєму первісному місці. Реставрацію дверей здійснено 2006 – 07 (держава виділила на реставрацію 250 тис. грн.). Керівник реставраційних робіт – С. Марченко.