Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2007 р. “Консервація, реставрація, ревіталізація?”

Тетяна Нагорна

Дата: 01.07.2007

Зовсім недалеко від Львова, трохи в бік від київської траси лежить село Підгірці. Звичайне невеличке західноукраїнське село, жителі якого бідують звично для наших часів та країни. Бідують і пишаються. Підгірці – знамениті. І, може, навіть більше поза межами своєї держави. Саме тут, у Підгірцях, розташований один із десяти найбільших у Європі середньовічних замків.

Побудований у 1640 році за проектом знаного архітектора Андре дель Аква, Підгорецький палац і досі вражає випадкових переїжджих своєю величчю та вишуканою красою ренесансних форм. Включений до складу так званої Золотої підкови України, він, однак, туристів бачить нечасто. Його двері замкнені. Адже понад десять років тому тут оголосили початок реставраційних робіт, і коли вони будуть закінчені сказати важко…

А тим часом Всесвітній фонд пам’яток (World monuments fund, NY) включив замок у маленькому західноукраїнському селі Підгірці до переліку 100 об’єктів світової історико-архітектурної спадщини, які можуть бути втраченими для людства вже у 2008 році.

На початку червня Всесевітній фонд пам’яток, який уже 40 років працює над порятунком шедеврів світової архітектури, оголосив свій традиційний щодворічний список об’єктів, що уже найближчим часом можуть бути зруйновані. Цього разу до списку потрапили будівлі у 59 країнах світу, більшість з яких азійські та близькосхідні. Вісім, однак, розташовані на території колишнього Радянського Союзу.

Президент фонду Кетрін Бернем заявила, що у процесі підготовки списку з’ясувалося: найбільшим ворогом пам’яток архітектури є саме людство. «Воєнні конфлікти, потреби економічного розвитку, розширення мегаполісів та зміни у кліматі – це лише деякі з наслідків людської діяльності, що ставлять під загрозу пам’ятки архітектури», – сказала вона.

Список фонду поділений на кілька категорій, які об’єднують об’єкти за принципом причин їх руйнації. Так, зміни у кліматі загрожують будівлям у Канаді, Мавританії, Бангладеш, Індії та США. Унаслідок воєнних дій руйнуються пам’ятки архітектури в Іраку, Афганістані, Палестині, на Кіпрі, в Боснії та Герцеговині, Індії. Економічний розвиток та пов’язане з ним нове будівництво є небезпекою, актуальною для Ірландії, Перу та Туреччини.

Цікаво, що до цієї категорії потрапила так звана «лінія горизонту» Санкт-Петербурга (Росія). Заплановане там будівництво хмарочоса для потреб «Газпрому», на думку експертів Всесвітнього фонду пам’яток знищить унікальні обриси Північної столиці Російської Федерації. Отож, фахівці Фонду прагнуть переконати замовників цього будівництва відмовитися від свого наміру.

Водночас і українських чиновників слід переконати не залишатися байдужими, бо єдиний у нинішньому списку український об’єкт – Підгорецький замок – руйнується через банальний недогляд. Барокове минуле

Замок у селі Підгірці збудований у 1635-1640 роках на замовлення коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, який викупив сусідні землі у шляхетної родини Підгорецьких. Фантазія архітектора Андре дель Аква матеріалізувалася у величну двоповерхову будівлю із триповерховими павільйонами по боках і вежею в стилі бароко та пізнього ренесансу. Службові приміщення утворювали квадратне подвір’я з терасою, пристосованою до оборони. До замку в’їжджали через велику браму-портал, оточену колонами.

Але вже через десять років уся ця краса зазнала перших руйнувань, завданих їй військами Богдана Хмельницького. Відтоді Підгорецький замок ще не раз переживав періоди і запустіння, і розкоші. Змінювалися господарі – змінювалося ставлення до унікальної будівлі. Певний час замок перебував у власності Яна ІІІ Собеського.

До речі, встановлену перед будівлею на честь цього факту скульптуру польського короля згодом вивіз до Петербурга російський імператор Петро І, який чотири місяці прожив у Галичині, намагаючись укласти політичний союз проти шведів.

Найкращі часи переживав замок тоді, коли у ньому почав господарювати Вацлав Жевуський: будівля зазнала масштабної реконструкції і стала триповерховою, тут з’явилися друкарня і театр, численні зали – Золота, Китайська, Лицарська, Зелена, Дзеркальна, Мозаїчна – наповнилися колекціями старовинної зброї та живопису.

Найгірше стало за часів Радянської влади. Переданий у 1940 році на баланс Львівського історичного музею, Підгорецький замок був серйозно пошкоджений під час Другої світової війни. У 1945 році його розграбували військовики Золочівського гарнізону. А у 1949 році тут улаштували туберкульозний санаторій. У 1956 році замок горить.

«Ця пожежа нищить те, на відновлення чого уже ні в кого немає надії: оздоблення стін, люстри, дерев’яні барельєфи тощо», – розповідає Борис Возницький, директор Львівської галереї мистецтв, під юрисдикцію якої Підгорецький замок перейшов у 1997 році. Єдина радість від панування у замку «совєтів» – це те, що він потрапив до історії кінематографу, використаний як жива декорація знаменитого фільму «Д’Артаньян і три мушкетери».

Борис Возницький, якого називають янголом-охоронцем усіх замків Галичини, має мрію відновити Підгорецький палац-фортецю до його первісного вигляду, зібрати докупи і повернути туди всі вивезені колись предмети розкоші та відкрити його двері для усіх охочих. І мрія ця здійсненна.

«Мені лише потрібно, щоби Кабінет міністрів, якому ми підпорядковані, протягом трьох років фінансував реставраційні роботи на суму у п’ять-щість мільйонів гривень на рік», – говорить Борис Григорович. Натомість минулого року український уряд виділив Підгорецькому замку 1 мільйон гривень, а нинішнього – 1 мільйон 700 тисяч. Це, звісно, краще ніж нічого, але… Виділені Києвом гроші реально надходять до Львова із запізненням, а, отже, не встигають бути «освоєними» до кінця року і за законами бюджетного жанру, повертаються назад до столиці.

«У 2006 році гроші надійшли лише у жовтні, і ми гарячково намагалися їх використати, встигли, однак, тільки оформити документацію. Цьогорічних грошей ми також ще не побачили, – розповідає директор Галереї мистецтв і згадує, як кілька років тому привіз до Підгорецького замку президента України Віктора Ющенка.

– Коли Віктор Андрійович побачив будівлю, він знітився, змовк і згодом зізнався, що ніколи навіть не припускав, що в Україні є щось подібне. Що в Україні є така велична краса». Однак самого лише враження, справленого на президента для відновлення замку виявилося замало.

Не покладає Борис Возницький особливих надій у справі відновлення Підгорецького замку і на ініціативу Всесвітнього фонду пам’яток. «До списку, оприлюдненого цим Фондом у 2004 році була включена синагога у Жовкві. І що? Частково перекрили ту будівлю бляхою і кинули. А бляху, до речі, потім розікрали самі ж жовківчани», – говорить Борис Возницький. Але не впадає у відчай, бо, по-перше, не вважає стан Підгорецького замку аж таким аварійним, а, по-друге, вірить, що з часом знайдуться і гроші, і люди, які повернуть споруду до життя.

«Замок нині справді у жалюгідному стані, але він не є аварійний. Попри все, ми спромоглися перекрити дах міддю. Почали ремонтувати сходи. Незабаром сподіваємося налагодити систему водовідведення, бо під час дощів подвір’я замку перетворюється у величезний басейн», – розповідає він.

Ще більш оптимістично налаштована колега Бориса Возницького, керівник відділу львівської Галереї мистецтв Оксана Козинкевич. Це саме вона підготувала та подала до Всесвітньго фонду пам’яток заявку про внесення Підгорецького замку до «аварійного» списку і тепер сподівається на результати.

«Протягом тих двох тижнів, що минули з часу оприлюднення списку, до нас уже звернулися представники двох дипломатичних місій в Україні – Лівії та Катару. Вони пропонують нам детально описати потреби замку у Підгірцях і готові долучитися до його відновлення», – тішиться Оксана Козинкевич і працює над підготовкою нової заявки: цього разу до однієї з програм TACIS, яка має у своєму розпорядженні шість мільйонів євро. «Частину з цих грошей я дуже сподіваюсь отримати на реставраційні роботи у Підгірцях», – каже вона.

Цікаво, що саме на такий ефект і покладають надії експерти Всесвітнього фонду пам’яток. «Нам важливо привернути увагу громадськості та урядів різних країн до тих об’єктів архітектурної спадщини, які ми долучаємо до своїх списків. Ми хочемо, аби про те, що пам’ятка руйнується, дізналося якомога більше людей – ану ж знайдеться серед них хтось, хто хоче і може допомогти», – пояснює керівник програми фонду, доктор Мішель Беренфельд.

У розмові з кореспондентом «ДТ» він пояснив, що фонд не ставить собі за мету виділяти кошти на порятунок шедеврів архітектури, а потім стежити за їхнім використанням. Мета – звести разом тих, хто потребує допомоги і тих, хто може її надати. Зазначимо: ефективність сорокарічної діяльності фонду становить 87% і це означає, що майже всі архітектурні шедеври, до яких було привернуто увагу в такий спосіб, урятовані.

Отже, будемо сподіватися, що наш, український, замок не потрапить до числа тих нещасливих 13%, які врятувати не вдалось. Принаймні нині ми маємо для таких сподівань підстави. Оксана Козинкевич дивується лишень, що серед великої кількості справді багатих українців досі не знайшлося жодного, готового витратити частину своїх статків на відновлення Підгорецького палацу. «Цей палац – свідчення того, хто ми є і на що здатні. Я хочу, аби відновлений Підгорецький замок постав перед українцями, і разом із ним ми як нація відновили свою гідність», – говорить Оксана Козинкевич.

Багаті люди, які цікавляться долею Підгорецького замку, в Україні є. Ба більше, ці люди близько – у Львові. Однак їхні погляди на перспективи пишної середньовічної споруди відрізняються від бачення керівництва установи-власника. «Не треба музеїв заради музеїв. Ця та подібні будівлі повинні дихати, наповнюватися новим життям, новим змістом», – висловлює свою позицію львівський підприємець Юрій Назарук.

Кілька років тому він разом із колегами-бізнесменами намагався реалізувати проект створення у Підгорецькому замку інформаційно-освітнього міжнародного центру на зразок британського Вілтонпарку (Wiltonpark). «Ми хотіли втілити ідею один до одного схожу на те, що має Англія. Це передбачало передачу замку у Підгірцях в концесію, де власність держави становила б 20%. Це був добрий, життєздатний проект, і ми навіть досягли попередньої згоди на його втілення у Кабінеті міністрів. Але все залишилося на рівні розмов. Шкода…», – говорить Юрій Назарук.

Він переконаний, потрібні для відтворення Підгорецького замку кошти легко знайдуться, щойно держава наважиться, бодай частково, передати його у приватну власність.

«Не треба боятися бізнесменів, треба тільки вміти і, головне, хотіти вирізняти з-поміж них тих, хто хоче справді зробити добру справу і тих, хто хоче просто нажитися…», – підсумовує львівський підприємець. Реалістичне майбутнє

Отже, наразі ситуація навколо Підгорецього замку така: окрім керівництва Львівської галереї мистецтв, яке стукає в усі можливі двері, аби з перемінним успіхом привертати увагу до проблем руйнації середньовічної споруди, реальну допомогу замкові подають тільки місцеві пластуни. Однак ця скаутська організація спроможна лише час від часу влаштовувати прибирання навколишньої території.

Держава ж, заклопотана затяжним і болісним процесом власного становлення, навіть із нагальнішими господарськими питаннями ради собі явно не дає. І тим більше, не доходять у неї руки до справ порятунку та відновлення хай навіть унікальних пам’яток архітектури зразка навіть XVII століття.

Слід сказати, що прикладом розв’язання подібних проблем для нас можуть стати наші найближчі сусіди, і навіть не країни Західної Європи, де більшість замків і палаців століттями залишаються у приватній власності. Полякам, чехам та словакам вдалося перетворити свої історичні пам’ятки на сучасні ділові центри, заклади відпочинку тощо.

У Європі відходять від звичайної реставрації, а працюють у напрямі ревіталізації об’єктів. Ревіталізація передбачає комплексне планування майбутнього об’єкта, починаючи з того, які матеріали застосовувати під час будівництва, до визначення його функціонального призначення. Історик Василь Расевич переконаний, що в Україні настав час, коли для відродження старих замків мають залучати приватні кошти.

Але, знаючи рівень корумпованості українських чиновників, недостатню кваліфікованість реставраторів (прикладом цього є фактична руйнація багатьох пам’яток у Львові та порушення архітектурних ансамблів «модерними» вкрапленнями), держава повинна негайно провести аудит своєї середньовічної власності. «Слід порахувати, що у тих замках є, що там слід зробити і скільки грошей на це все слід витратити.

На підставі такого аудиту скласти кошторис робіт і тільки тоді думати про передачу їх у концесію, бо продавати їх за копійки не можна… Мене завжди насторожує, коли чиновник оперує занадто круглими сумами: п’ять-шість мільйонів. А чому не п’ять мільйонів чотириста тридцять тисяч?», – говорить Василь Расевич.

Натомість бізнесмен купує середньовічну нерухомість дешевше, ніж середньостатистичну квартиру у Києві. І, будучи фактично безконтрольним, міняє там дерев’яні вікна на пластикові, вирубує в стінах додаткові двері, вириває зі стін барельєфи і т.д. Зрештою, палаци, замки та фортеці України наражаються на ще більший ризик руйнації.

І, мабуть, найкраще, що можуть зробити у цьому разі нинішні владоможці – це подбати, аби віддані під їхню опіку шедеври світової архітектури були належним чином бодай законсервовані і в очікуванні великої української цивілізації остаточно не перетворилися на руїни. Інакше «терикони» середньовічного каміння стануть пам’ятниками нашій фатальній неспроможності.

Джерело: «Дзеркало тижня»