Поховання Філарета (Амфітеатрова)
Лариса Федорова, Кирило Хоменко
489.4.11.6.1. Поховання Філарета (Амфітеатрова) 1857, 1994 (іст.).
В аркасолії у північно-західній частині церкви преподобного Феодосія Печерського.
Філарет (світське ім’я – Амфітеатров Феодор Георгійович; 17.04.1779, с. Високе, Кромський пов., Орловська губ., тепер РФ – 21.12.1857, Київ) – митрополит Київський і Галицький, богослов.
Народився в сім’ї ієрея. 1789 – 95 навчався в Орловському і Севскому духовних училищах, 1795 – 97 – у Севській духовній семінарії, в якій викладав поезію з 1 березня 1798. 7 листопада 1798 в Орлі прийняв постриг у чернецтво з ім’ям Філарет, 9 листопада рукоположений на ієродиякона, 13 січня 1799 – на ієромонаха. Згідно з Височайшим указом 1797 про створення особливої вченої та навчальної корпорації з ченців з наданням їм звання, о. Філарет із званням соборного ієромонаха отримав звання соборного старця. У січні 1802 був на прощі в Києві, зокрема у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі. З 1802 – ректор і вчитель богослов’я Орловської духовної семінарії, настоятель Свенського монастиря Орловської єпархії з висвяченням у сан ігумена. 1804 – 10 – архімандрит Свято-Успенського монастиря в Уфі, ректор місцевої Уфімської семінарії. 1810 – 13 – настоятель Знаменського монастиря у Тобольську, ректор і вчитель богослов’я місцевої семінарії; 1813 – 14 – архімандрит волоколамського Свято-Йосипового монастиря під Москвою.
З 15 лютого 1814 – інспектор Санкт-Петербурзької духовної академії, 3 серпня того ж року удостоєний нововведеного ступеня доктора богослов’я. З 13 серпня – інспектор, професор богословських наук Московської духовної академії, з 1816 – її ректор і настоятель першокласного ставропігійного Свято-Воскресенського монастиря під Москвою, який іменувався Новим Єрусалимом. У квітні 1819 призначений, 1 липня висвячений на єпископа Калузького і Боровського. Багато зробив для будівництва й благоустрою храмів єпархії (було зведено та реконструйовано 25 церков), сприяв розвитку духовної семінарії, допомагав нужденним учням, боровся з розкольництвом. З ініціативи і за безпосередньою участю владики було засновано «Добрий» чоловічий монастир, 1821 – Свято-Іоанно-Предтечинський скит Оптиної пустині, куди не раз приїздив у 1820 – 40. З 12 лютого 1825 – єпископ Рязанський, з серпня 1826 – архієпископ. З листопада 1826 – член комісії духовних училищ (цей обов’язок і службовий титул залишився за ним до кінця життя), з грудня 1826 до поч. 1828 брав участь у засіданнях Святійшого Синоду (у ці періоди жив у Санкт-Петербурзі).
З лютого 1828 – архієпископ Казанський, настоятель Спаського монастиря. Організував в єпархії широку місіонерську діяльність (навернув у православ’я понад 5 тис. осіб), побудував кілька десятків нових храмів, відкрив багато парафіяльних училищ. 1829 заснував і брав участь у діяльності Комітету допомоги нужденним учням Казанської семінарії й нижчих, підлеглих їй училищ, пожертвував чималі кошти на цю справу, а також на допомогу постраждалим від голоду та епідемії холери 1830. З вересня 1836 – архієпископ Ярославський, але в єпархію не виїхав, перебував у Санкт-Петербурзі.
У 1836 – 42 – член Святійшого Синоду.
З 18 квітня 1837 – митрополит Київський і Галицький, священноархімандрит Києво-Печерської лаври. Першим з митрополитів Київських обрав Лавру місцем свого постійного проживання.
Жив у корпусі № 2. Розробив для монастиря регламент духовного життя, багато зробив для його розбудови, із залученням у це власних коштів. Подарував діамантовий хрест, наданий йому під час призначення митрополитом, на оздоблення чудотворної ікони Успіння Божої Матері. За його архімандритства було споруджено нові оборонні мури навколо Лаври, два готелі й лікарню для прочан, зроблено кипарисові раки для святих мощей, побудовано нові будівлі в Голосіївській пустині, що стала літньою резиденцією митрополита.
Брав участь в оновленні собору Святої Софії в Києві. 1839 відкрив у митрополичих покоях на території Софії Київської духовне училище. Багато допомагав нужденним. Читав лекції у Київській духовній академії. Уславився як проповідник, залишив понад 60 духовних творів (опубліковані 1827, 1846 – 47, 1857 – у 3-х т.) Був членом Імператорської Санкт-Петербурзької АН, Імператорського Московського товариства старожитностей російських, почесним членом Київської, Казанської, Санкт-Петербурзької і Московської духовних академій, Київського й Казанського університетів. 1841 таємно прийняв схиму у церкві Зачаття св. Анни на Дальніх печерах з ім’ям Феодосій.
Свій спадок заповів використати на потреби Київського попечительства бідних духовного звання, на утримання нужденних учнів Софійського духовного училища, третину – роздати убогим.
Помер у своїх покоях в будинку митрополита, 29 грудня 1857 похований за його бажанням у церкві Здвиження Чесного Хреста Господнього на Ближніх печерах (біля південної стіни, навпроти входу у печери), у кипарисовій труні, виготовленій ще за життя. У храмі зберігається надгробок владики.
1994 нетлінні мощі перенесли у Дальні печери. Канонізований як місцевошанований святий.
Підготовлено матеріали до канонізації владики як святителя. Біля поховання на стіні встановлено дошку з ім’ям митрополита.
Література:
ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 черн., спр. 171; Высокопреосвященный Филарет в схимонашестве Феодосий (Амфитеатров) митрополит Киевский и Галицкий и его время [составлено в трех томах архимандритом Сергием (Василевским)]. – Казань, 1888. – Те саме. – Стереотип. вид. – М., 2000; Иерархия всероссийской церкви от начала Христианства России и до настоящего времени. – М., 1892; Последние дни жизни почившего в бозе высокопреосвященнейшего Филарета, митрополита Киевского и Галицкого, с прибавлением некролога, духовного завещания, слова и речей, произнесенных при погребении его. – К., 1858; Преосвященный Ефрем (Кицай). Митрополит Киевский Филарет (Амфитеатров), его жизнь и пастырское служение. – К., 1999; Протоиерей Ф. Знаменский. Житие святого митрополита Филарета (Амфитеатрова) в схиме Феодосия в Дальних пещерах почивающего. – К., 1995; Строев П.М. «Списки иерархов…» – СПб., 1877.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1385.