Поховання Павла (Конюскевича)
Оксана Марченко
489.4.11.5.2. Поховання Павла (Конюскевича) 1770 (іст.). Біля північної стіни церкви Благовіщення Пресвятій Богородиці.
Павло [світське ім’я – Конюскевич (Канючкевич, Конюшкевич) Петро; 1705, м. Самбір, Руське воєводство, тепер райцентр, Львівська обл. – 4.11.1770, Київ] – церковний діяч, педагог. Народився в міщанській сім’ї.
Навчався у Самбірській братській школі і Києво-Могилянській академії (1717 – 33). По закінченні прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі від архімандрита Романа (Копи), з грудня 1734 – ієродиякон. Працював у Києво-Могилянській академії, в серпні 1735 – листопаді 1738 – послушник, у лаврській друкарні – шафар (хранитель і продавець друкованих книжок). З кін. 1738 до 1740 – вчитель класу піїтики академії. У цей час створив курс поетики «Палац Аполлона, царя душ …», віршовану поему «Образ страстей світу …». 1 січня 1740 висвячений у сан ієромонаха митрополитом Рафаїлом (Заборовським). З весни – «подорожній шафар» (розпорядник з економічних справ) і скарбник архімандрита Києво-Печерської лаври Тимофія (Щербацького), у 1740 – 41 здійснив з ним подорож до Санкт-Петербурга і Москви.
У 1741 – 44 – проповідник Московської слов’яно-греко-латинської академії. З 18 лютого 1744 – архімандрит новгородського Свято-Юр’євого монастиря, у 1753 – 57 за відсутності єпископа фактично керував єпархією. Підтримував постійно контакти з Києво-Печерською лаврою, архімандрити якої бували в нього у Новгороді. 5 травня 1758 хіротонізований у сан єпископа і висвячений на митрополита Тобольського і Сибірського. У Тобольську опікувався семінарією, місцевими духовними школами, дбав про підвищення освіти священиків, займався місіонерською діяльністю, боровся з розколом церкви, за його архієрейства було відкрито багато нових парафій, побудовано значну кількість храмів. Не поривав зв’язків з Києво-Печерською лаврою, допомагав їй, зокрема й матеріально. 1767 викликаний до Москви Святійшим Синодом, до якого надходили численні скарги на суворе ставлення митрополита до підлеглих розкольників. Крім того, влада була незадоволена його виступами проти втручання уряду у церковні справи і наміру секуляризувати церковні землі.
Прибувши у Москву, подав у квітні 1768 прохання звільнити його з посади і відпустити на спочинок у Києво-Печерську лавру, яке задовольнила імператриця Катерина ІІ. З 31 серпня 1768 жив у Лаврі, приймав тут нужденних і прочан, здійснював відправи у храмах монастиря та церквах Києва. Заповів роздати нужденним усе своє майно.
Був похований у склепі під приділом св. Стефана собору Успіння Пресвятої Богородиці. Тіло його залишалося нетлінним.
1910 почалася підготовка до канонізації владики, запланована до 300-річчя Київської академії (в 1915). 1912 його останки у дерев’яній труні без віка переклали у подаровану почесними громадянами м. Санкт-Петербург С. і К. Богомазовими гробницю – бронзову, позолочену, оздоблену карбованими рельєфами з життя митрополита (не збереглася). 1913 створено спеціальну комісію для підготовки матеріалів з канонізації. 1919 митрополит Антоній (Храповицький) склав службу святителю Павлу і новому сповіднику. Місцевшанований святий. 1994 у Самборі закладено церкву в ім’я святителя Павла.
З собору Успіння Пресвятої Богородиці 1999 мощі перенесено у Дальні печери.
День пам’яті – 23 червня.
Література:
Марченко О. І. Святитель Павло: його життя, діяльність та чудеса (Іст.-біогр. нарис) // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. – К., 2002. – Вип. 7; Титов Ф. Святитель Павел, митрополит Тобольський и Сибирский. – К., 1913; Хижняк З. І. Конюшкевич (Конюскевич) П. // Києво-Могилянська академія в іменах. ХVІІ – ХVІІІ ст.: Енцикл. видання. – К., 2001.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1382 – 1383.