Поховання Володимира (Богоявленського)
Євген Кабанець, Кирило Хоменко
489.4.11.5.1. Поховання Володимира (Богоявленського) 1918, 1992 (іст.).
У західному аркасолії в церкві Благовіщення Пресвятій Богородиці.
Володимир (світське ім’я – Богоявленський Василь Никифорович; 1.01.1848, с. Мала Морошка, Тамбовська губ., тепер РФ – 25.01.1918, Київ) – церковний діяч, духовний письменник, проповідник. Народився у сім’ї парафіяльного священика. 1870 – 74 навчався у Київській духовній академії, по закінченні якої викладав у Тамбовській духовній семінарії. З 1882 – священик у м. Козлов, після смерті дружини і дитини 1886 прийняв постриг, став настоятелем козловського Свято-Троїцького монастиря. Того ж року переведений настоятелем Свято-Андріївського монастиря у Великому Новгороді. 1888 хіротонізований на єпископа Староруського і призначений вікарієм Новгородської єпархії. 1891 – 92 – єпископ Самарський, 1892 – 98 – екзарх Грузії, архієпископ Картлінський та Кахетинський. Сприяв розвитку освіти і поширенню православ’я у цьому краї, за його екзархатства було побудовано понад 100 храмів, відкрито бл. 300 парафіяльних шкіл і семінарію в Кутаїсі. Зростання національного руху та антиросійських настроїв, замах на його життя змусили владику Володимира залишити Грузію.
1898 – 1912 – митрополит Московський. У цей час здійснював активну діяльність для підвищення ролі релігії у суспільстві, зокрема поширював релігійні видання, запровадив читальні для фабричних робітників, відкривав богадільні, притулки для нужденних. 1912 призначений митрополитом Санкт-Петербурзьким, першенствував у Святійшому Синоді. Неприхильно поставився до Г. Распутіна, чим викликав невдоволення царя. У листопаді 1915 переведений на митрополичу кафедру в Київ, одночасно призначений настоятелем Києво-Печерської лаври. У січні 1916 поїхав до Петрограда для участі у засіданнях Святійшого Синоду. З серпня 1917 брав діяльну участь у Всеросійському церковному соборі як його почесний голова.
У грудні 1917 Київська єпархія домоглася повернення владики в Україну. В цей час загострилася боротьба між Російською православною церквою та прихильниками Української автокефальної православної церкви. Діяльність останніх митрополит Володимир не визнав, тому вони вимагали його від’їзду до Москви. 25 січня 1918 увечері під час штурму Києва більшовицькими військами за нез’ясованих обставин заарештований у будинку митрополита на території Лаври (корпус № 2). Вбитий невідомими озброєними нападниками за Економічною брамою на галявині серед валів. На цьому місці було встановлено дерев’яний хрест (не зберігся). 29 січня похований у церкві Здвиження Чесного Хреста Господнього на території Ближніх печер.
Автор богословських і повчальних творів: «Бесіди на сім слів Спасителя з хреста» (1899), «Де істинне щастя, у вірі чи безвір’ї» (1905), «Про працю і власність» (1905), «До багатих і бідних» (1906), «Соціальне завдання сім’ї» (1906), «Бесіди Ісуса Христа з Никодимом» (1908) та ін.
1991 канонізований Російською православною церквою як святий новомученик. В ніч на 27 червня 1992 перепохований у Дальніх печерах. Поряд з ракою митрополита – ікона з зображенням владики. День пам’яті – 7 лютого та в день поминання всіх сповідників та мучеників російських.
Література:
К канонизации новомучеников Российских. – М., 1991; Титов Ф. И. Венок на могилу высокопреосвященного митрополита Владимира. – К., 1918; Христианство: Энцикл. словарь. – М., 1993. – Т. 1.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1382.