Актори театру Садовського (Л – М)

1907 – 15 – Лебедєва Мотря (? – 1915) – співачка (драматичне сопрано) і драматична актриса.

Ролі: Дорина («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Афіна Паллада («Енеїда» М. Лисенка), Мати («Катерина» М. Аркаса).

1908 – 17 – Левицький Федір Васильович (1858 – 1933) – актор, режисер, драматург, театральний діяч, перекладач, заслужений артист Республіки (з 1926); актор українських труп (1888 – 92), керівник власної театральної трупи (1905 – 08), актор Українського національного (1917 – 18) і Народного театрів (1918 – 22, обидва містились у цьому будинку), Першого театру Української Радянської Республіки ім. Шевченка в Києві (1919, 1925 – 29, з 1927 – у Дніпропетровську), українського театру «Жовтень» у Ленінграді (1930 – 31). Помер у Чернігові.

Творчість актора характеризувалась емоційністю, цілковитим перевтіленням і ліризмом. Перший комедійний актор театру. Створив самобутні сценічні образи: Стецько, Шельменко («Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), писар Омелян Григорович («Бурлака» І. Карпенка-Карого), Каленик, Сірко, Печериця [«Різдвяна ніч» (за М. Гоголем), «За двома зайцями», «Крути, та не перекручуй» М. Старицького], Черевик («Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем), Земляника, Подкольосін («Ревізор», «Одруження» М. Гоголя), Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Канупір, Кукса, Гордій, Старшина («Зайдиголова», «Пошились у дурні», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «По ревізії» М. Кропивницького), Юсов («Тепленьке місце» О. Островського), Старий матрос Кобус («Загибель “Надії”» Г. Гейєрманса) та ін.

Був другим режисером Театру М. Садовського, поставив кілька спектаклів, зокрема, у власному перекладі «Одруження» М. Гоголя і «Суламіф» А. Гольдфадена; написав і поставив п’єсу «Гроші» (1913). Режисер вистав «Брат на брата» Д. Грицинського (1912), «Лісова квітка» Л. Яновської (1914).

1912 – 14 – Литвиненко-Вольгемут Марія Іванівна (справж. – Литвиненко; 1892 – 1966) – співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог, народна артистка СРСР (з 1936); актриса театру музичної драми в Петрограді (1914 – 16), київської (1916 – 18, 1922 – 23, 1935 – 53) і харківської (1923 – 35) опери, викладач Київської консерваторії (1944 – 64, з 1946 – професор). Похована на Байковому цвинтарі в Києві. Ім’ям співачки названо вулицю в Києві.

Володіла голосом широкого діапазону, витонченою вокальною технікою, драматичним талантом, створювала на сцені яскраві, сповнені національного колориту образи. Дебютувала в цьому театрі в ролі Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського).

Співала всі провідні сопранові партії в оперному репертуарі: Наталка, Панночка, Оксана, Дідона («Наталка Полтавка», «Утоплена», «Різдвяна ніч», «Енеїда» М. Лисенка), Роксолана («Бранка Роксолана» Д. Січинського), Катерина («Катерина» М. Аркаса), Маженка («Продана наречена» Б. Сметани), Галька («Галька» С. Монюшка), Сантуцца («Сільська честь» П. Масканьї).

1909 – 15 – Ліницька Любов Павлівна (по чоловікові – Загорська; 1865 – 1924) – актриса; артистка труп М. Кропивницького (1889), П. Саксаганського (1892 – 1909), «Товариства українських артистів за участю М. Заньковецької та П. Саксаганського під орудою І. Мар’яненка» (1915 – 16), «Товариства українських акторів за участю М. Заньковецької і П. Саксаганського» (1916 – 17), Українського національного(1917 – 18) і Народного театрів (1918 – 22), Театру ім. М. Заньковецької (з 1922), що містились у цьому будинку. Померла в Києві.

Була запрошена до театру, коли з нього пішла М. Заньковецька. Творче амплуа – трагедійна героїня. Гра актриси відзначалася героїчним пафосом і одночасно психологічною глибиною. Досягла високої досконалості в мистецтві діалогу.

Ролі: Галя («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Маруся Богуславка, Свиридиха («Маруся Богуславка», «Оборона Буші» М. Старицького), Тетяна, Варка, Ялинка («Бондарівна», «Безталанна», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» І. Карпенка-Карого), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного), Анна («Украдене щастя» І. Франка), Вишневська («Тепленьке місце» О. Островського), Юліасевичева («Мораль пані Дульської» Г. Запольської), Естерка, Міреле («За синім морем», «Міреле Ефрос» Я. Гордіна), Лукіна («Весняні сни» А. Добровольського). Викривальною гостротою позначені її комедійні ролі, зокрема, Проня Прокопівна («За двома зайцями» М. Старицького), Людмила («Лісова квітка» Л. Яновської).

1906 – 17 – Малиш-Федорець Марія Євгенівна (1885 – 1960) – актриса, вихованка Музично-драматичної школи М. Лисенка (1912); працювала в театрі опери при Київському будинку Червоної армії (1930-і рр.), українських таборових театрах у Німеччині (1945 – 50), Театрі ім. Леся Курбаса в Мельбурні (Австралія; з 1951, там і померла).

Актриса глибокого, сильного темпераменту, їй вдавалися ролі палких натур і кокеток. Добре грала в комедії, виконувала й оперні партії. Після того, як пішла Л. Ліницька, стала прем’єршею Театру М. Садовського.

Ролі: Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Наташа, Варка, Ваніна («Суєта», «Безталанна», «Житейське море» І. Карпенка-Карого), Маруся, Покоївка Ганна («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не так склалось, як жадалось» М. Старицького), Донна Анна («Камінний господар» Лесі Українки), Амелія («Мазепа» Ю. Словацького), Геся («Мораль пані Дульської» Г. Запольської), Зовиця, Юнона («Утоплена», «Енеїда» М. Лисенка), Юлінька («Тепленьке місце» О. Островського), Марія Антонівна («Ревізор» М. Гоголя, Катерина («Страшна помста» за М. Гоголем), Попова («Ведмідь» А. Чехова), Марина («Зачароване коло» Л. Ріделя) та ін. 1913 знялась у фільмі «Запорозький скарб».

1911 – 14 – Маринич Григорій Васильович (1876 – 1961) – драматичний актор і співак (тенор), народний артист УРСР (з 1943); актор Народного театру (1918 – 22, містився в цьому будинку), Дніпропетровського українського музично-драматичного театру (1925 – 57). Помер у Дніпропетровську.

В Театрі М. Садовського виконував характерні ролі другого плану: Дмитро, Передерій, Ілько («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Крути, та не перекручуй», «Чорноморці» М. Старицького), Янкель («Наймичка» І. Карпенка-Карого), Стецько («Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького), Татарин («Лісова квітка» Л. Яновської), Чорт Куций («Зачароване коло» Л. Ріделя) та ін.

1907 – 14 – Мар’яненко Іван Олександрович (справж. – Петлішенко; 1878 – 1962) – актор, режисер, педагог, народний артист СРСР (з 1944); актор труп М. Кропивницького (1895 – 98), О. Суслова (1899 – 1906), Ф. Волика (1903 – 04), керівник «Товариства українських артистів за участю М. Заньковецької та П. Саксаганського під орудою І. Мар’яненка» (1915 – 16), директор і режисер Українського національного театру (1917 – 18, містився у цьому будинку), актор Державного драматичного театру (1918), комісар Першого театру Української Радянської Республіки ім. Шевченка (1919 – 23), актор театру «Березіль» (з 1923, з 1926 – в Харкові, з 1935 – Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченка, працював у ньому до 1958), викладач Музично-драматичної школи М. Лисенка і створеного на її основі інституту (1907 – 26, з перервами), Харківського музично-драматичного інституту (1944 – 61, з 1946 – професор). Помер у Харкові.

В Театрі М. Садовського виконував ролі перших коханців та героїв (основним героєм був М. Садовський). Вперше на українській сцені виконав ролі Хлестакова («Ревізор» М. Гоголя), Жадова («Тепленьке місце» О. Островського), матроса Герта («Загибель "Надії"» Г. Гейєрманса), Збігнева («Мазепа» Ю. Словацького), Дон Жуана («Камінний господар» Лесі Українки).

Серед інших ролей: Назар Стодоля («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Гнат, Хвиля, Гнат Голий («Безталанна», «Житейське море», «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого), Микита, Василь, Писар («Дай серцю волю, заведе в неволю», «Невольник», «По ревізії» М. Кропивницького), Софрон, Хома, Подорожній («Маруся Богуславка», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Зимовий вечір» М. Старицького), Микола («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Гурман («Украдене щастя» І. Франка), Тиміш («На перші гулі» С. Васильченка), Максим («Брат на брата» Д. Грицинського).

Поставив у цьому театрі більшість п’єс новітньої психологічної драми, зокрема: «Загибель "Надії"» Г. Гейєрманса, «Забавки» А. Шніцлера, «Зачароване коло» Л. Ріделя, «Серед бурі» і «Степовий гість» Б. Грінченка, «Осінь» і «Танок життя» О. Олеся.

Проживав у цьому будинку на другому поверсі – квартира № 10 (вірогідно, до поч. 1920-х рр.).

1910 – 14 – Микиша Михайло Венедиктович (1885 – 1971) – співак (драматичний тенор), педагог, народний артист УРСР (з 1971); вихованець Музично-драматичної школи М. Лисенка (1910), співак київської опери (1914 – 23, 1942 – 44), Великого театру в Москві (1923 – 31), Харківського театру опери та балету (1931 – 41), викладач Київської консерваторі (1944 – 56, з 1946 – професор). Помер у Києві.

Ролі: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петро, Левко («Наталка Полтавка», «Утоплена» М. Лисенка), Йонтек («Галька» С. Монюшка).

1907 – 17 – Милович Юхим (1875 – 1943) – актор; артист Народного театру під орудою П. Саксаганського. У 1920-х рр. зійшов зі сцени.

У цьому театрі був помічником режисера. Кращі ролі: Медвідь, Ліхтаренко, Омелько («Сава Чалий», «Хазяїн», «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), Абдулін («Ревізор» М. Гоголя).

1910 – 17 – Мироненко Денис (бл. 1880 – 1918) – оперний співак (бас), драматичний актор.

Ролі: Бахус (перше виконання), Чуб («Енеїда», «Різдвяна ніч» М. Лисенка), Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Ібрагім (перше виконання; «Бранка Роксолана» Д. Січинського), Старий Барильченко («Суєта» І. Карпенка-Карого), Бондар Демко, Панас, Соцький Мусій («Чмир», «Пан сотник», «Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького), Батько («На перші гулі» С. Васильченка), Максим («Брат на брата» Д. Грицинського), Стольник («Галька» С. Монюшка).